Розділ 24

— Чекай, що? — перепитала я, бо не вірила його словам.

— Я кохаю тебе, — повторив хлопець.

— Т-ти жартуєш? — я подивилася на нього великими очима. — Хіба таке може бути?

— Ну, я очікував трохи іншої твоєї реакції, — він легенько усміхнувся.

— Якої?

— Принаймні ти могла зізнатися, що теж закохана в мене.

— Не дочекаєшся, — сказала я, а тоді нахилилася ближче до нього. — Дженку, а як же договір? В тринадцятому пункті зазначено, що нам не можна закохуватися.

— Байдуже на нього. Хіба це має якесь значення, якщо нам добре разом?

— Не знаю, — я знизала плечима. — Це все якось дуже складно.

— Може, ми не будемо зараз про це думати? Коли договір завершиться, то все стане на свої місця. Ну а зараз нам вже не доведеться прикидатися.

— Напевно, ти таки маєш рацію, — я глибоко вдихнула. — Я втомилася.

— Ходімо додому, — Дженк піднявся та подав мені руку. Я без вагань прийняла її. — Ти так і не сказала.

— Не сказала що? — спитала я, ледь стримуючи усмішку.

— Про свої почуття, — хлопець закотив очі, а я ж просто обійняла його.

— Хіба це і так не зрозуміло?

— Ну, кожному колись хочеться почути, що в нього хтось закохався.

Я просто знизала плечима, бо мені захотілося його трохи помучити. Тепер нехай розплачується за ті всі дні, що дратував мене. Ми йшли вечірнім Стамбулом, тримаючись за руки, а мені навіть не вірилося, що це все відбувається насправді. Здавалося, ніби ми опинилися в якомусь іншому всесвіті, де нема цих всіх проблем. Інколи так хочеться, щоб вони кудись зникли.
До квартири Дженка ми йшли повільно. Він розповідав мені різні історії та навіть веселив своїми невдалими жартами. Це хоч трохи підняло мені настрій, бо на тому шоу мене не тільки рознервували, але й образили. Я дуже сильно хотіла спати, тому як тільки ми прийшли додому, одразу ж попрямувала до спальні.

— Ти знаєш, що дуже гарна? — тихо сказав Дженк, коли ми обоє лежали на ліжку.

Він ніжно заправив пасмо мого волосся мені за вухо, а тоді легенько поцілував у губи.

— Значить, тобі пощастило зі мною, — з усмішкою сказала я. — Якби не той поцілунок в клубі, то тобі було б дуже нудно.

— Це точно, — Дженк обережно взяв мене за руку. — Не хотів би тебе засмучувати, але моя мама дзвонила.

— Боюся уявити, що вона тобі говорила про мене, — сказала я. — Напевно, знову повторювала, що я не підходжу тобі.

— Запросила нас до неї на вечерю. Я, звісно, попередив її, щоб вона не чіплялася до тебе. Маю надію, що так і буде.

— Може, твоя мама має рацію? — я подивилася йому прямо в очі. — Можливо, цей світ справді не для мене?

— Не говори дурниць, — хлопець тепло усміхнувся мені. — Ти — найкраще чудо, що сталося в моєму житті.

— Я ж кажу, що тобі пощастило.

— Ти так і не сказала.

— Ммм, — я вдала, що не розумію, про що він.

— Лано, ти дограєшся, — погрозливо сказав Дженк, а тоді почав мене лоскотати.

— Перестань, — ледве вимовила я крізь сміх. — Будь ласка, зупинись.

В очах вже зібралися сльози, а я не могла ніяк заспокоїтися. Взагалі ненавиджу, коли мене лоскочуть. Раптом хлопець навис наді мною та почав мене цілувати в шию. Хоч від цього мені теж хотілося сміятися, але було вже набагато приємніше.
Я вкотре заснула в міцних обіймах Дженка, а мені здавалося, що більше нічого й не треба. Так добре було ось так просто лежати поруч та відчувати спокій. Зранку мені дуже сильно хотілося здивувати його, тому я прокинулася раніше та непомітно вислизнула з ліжка, щоб не розбудити його. Я вирішила приготувати млинці, бо в холодильнику якраз були усі необхідні продукти. Загалом я любила готувати в такій тиші, а особливо, якщо робити це для близької людини. Я так захопилася процесом, що не одразу помітила Дженка, лише відчула його міцні руки на моїй талії. Я ледь не крикнула від переляку, бо зовсім не чекала цього.

— Не можна так підкрадатися, — невдоволено сказала я та обернулася обличчям до нього. — Ти налякав мене.

— Вибач, — він усміхнувся та нахилився і швидко поцілував мене. — Доброго ранку, кохана.

— В тебе сьогодні зйомки? — спитала я і міцніше притулилася до нього.

— Ага, але недовго, а потім ми з тобою йдемо до моєї мами.

— Сподіваюся, що вона нічого поганого не задумала.

— Я не дозволю їй тебе образити. До того ж між нами вчора була досить серйозна розмова по телефону. Сподіваюся, що мама все зрозуміла правильно. До речі, не хочеш зі мною на зйомки?

— Хм, — я знизала плечима та примружила очі. — якщо чесно, то не витримаю там так довго.

— Як забажаєш. Тоді я після роботи заїду по тебе.

— Гаразд, — я кивнула.

Ми поснідали разом, а тоді Дженк пішов на зйомки. Наші стосунки здавалися мені такими дивними, адже невідомо, що буде далі. Договір вже скоро завершиться, а тоді мені доведеться повернутися в Україну. Не знаю, чи готова я покинути своє рідне містечко заради Дженка. Це дуже важко, бо попри те, що Стамбул гарне місто, я не відчуваю тут тепла. Все-таки на чужині не так вже і легко. Особливо, коли ти звикла до свого середовища, а тут воно зовсім інше. Боюся уявити, що буде сьогодні на вечері його матері. Вона точно скаже щось погане про мене, або ж вкотре принизить. Хіба можливі стосунки, якщо навіть найрідніші проти? Чи може, не варто на таке зважати? Але вона його мама, і рано чи пізно Дженк її послухає.
У мене було ще досить багато часу, тому я вирішила знову подзвонити до сестри, щоб хоч вона мені щось порадила.

— Щось ти частенько мені телефонуєш, — сказала вона, як тільки прийняла мій дзвінок.

— І тобі привіт, — я закотила очі. — Просто хочу з тобою поговорити.

— Уважно слухаю.

— Вчора ввечері Дженк зізнався мені в коханні. Спочатку я дещо сумнівалася у його словах, але потім переконалася, що це все щиро.

— Так це ж чудово, — сказала Аня. — Значить, у вас взаємні почуття.

— Так, але... Я не знаю, що нам робити далі, коли завершиться договір. Можливо, Дженк захоче, щоб я залишилася тут, але хіба я можу? Ти ж сама знаєш, що все моє життя в Україні: робота, ти, а також батьки. Я не зможу ось так все кинути лише через одного хлопця. Це великий ризик, бо він все ж популярний актор. Можливо, з часом я йому набридну, а тоді він просто кине мене. Я не знаю, що мені робити, Аню.

— Лано, це все не так важливо, якщо ти будеш щасливою з ним. Тобі буде ще гірше, кохаючи його тут, — заговорила сестра. — Поки ваш договір ще діє, у тебе є час, щоб пізнати його ближче. Це дасть тобі змогу точно зрозуміти, чи готова ти прожити з ним усе своє життя там, у Стамбулі. Впевнена, що з твоїми знаннями роботу можна знайти в будь-якому куточку світі. На жаль, батьків вже не повернеш, але вони були б тільки раді за тебе. Ну а я… Я щаслива разом з тобою. Навіть якщо між нами буде відстань, все одно це не завадить нам спілкуватися.

— Як же я тебе люблю, — сказала я, відчуваючи сльози на очах. — Чесно, вже страшенно скучила за тобою.

— І я, але сподіваюся, що скоро ви з Дженком приїдете до мене в гості.

— Це так дивно звучить. Тепер я їхатиму в Україну не як додому, а як до тебе в гості.

— Дім — це там, де ти відчуваєш себе щасливою. Якщо саме поряд з ним тобі добре, тоді ти все робиш правильно.

— Дякую, мені не вистачає тут твоїх порад, чесно.

— Нам пощастило, що є такі штуки як телефон. Мені пора бігти на роботу, — сказала Аня, — але я завжди вислухаю тебе, тому телефонуй, як тільки захочеш поговорити чи порадитися.

— Гаразд, бувай.

Я підійшла до вікна та подивилася на Стамбул. Важко повірити, що саме це чуже місто може стати мені домом. Хоч я і звикла до нього за весь цей час, але все одно сумую за рідним краєм. Та тільки Аня має рацію. Без Дженка мені буде важко, бо я дійсно дуже сильно закохалася в нього, а от стосунки на відстані — це дуже складне випробування для обох. Не знаю, наскільки вони в кінцевому результаті стають успішними. Та я точно впевнена, що не готова до них.

Години пролетіли швидко, тому довелося збиратися на вечерю до мами Дженка. Дуже сильно не хотіла туди йти, але вибору було небагато. Точніше, його взагалі не було. Маю надію, що вона таки змінила про мене свою думку. Якщо ця жінка дійсно турбується за свого сина, то найважливішим для неї має бути лише його щастя.
Я вдягнула чорні штани, а також білу сорочку на довгий рукав. Своє волосся трішки підкрутила, а макіяж зробила максимально натуральний. Лише губи відвела темною помадою. Я взула чорні туфлі на підборах, а тоді почала вибирати сумочку. Дженк якраз написав, що вже чекає мене під під'їздом. Схопивши невеличкий лаковий клатч, я вийшла з квартири. Коли сіла в авто хлопця, то одразу ж помітила, що він дуже втомлений. Робота актора не така проста, як нам здається. Цілий день доводиться знімати сцени по декілька разів, але Дженку це подобається. Він цим живе, тому ніколи цього не покине. Навіть заради мене, а я ж не хочу ставити хлопця перед таким вибором.
Коли ми зупинилися біля будинку його мами, то я трохи напружилася, бо відчула справжнє хвилювання. Треба морально підготуватися до негативу в мою сторону.

— Все пройде чудово, от побачиш, — сказав Дженк та тепло усміхнувся.

— Ти впевнений? — я уважно подивилася на нього. — Все-таки ми йдемо до твоєї мами, а вона не любить мене.

— В неї просто складний характер, але я ж обіцяв тобі, що вона не образить тебе. Повір, я не дозволю цього.

— Знову, напевно, буде та Ясемін, — я трохи нахмурилась.

— Ні, Лано, — хлопець взяв мене за руку. — З нею тепер всі зв'язки обірвано. Після вчорашнього інтерв'ю вона не заслуговує навіть на нашу увагу в її сторону.

— Але ти надто добрий до неї. Ясемін завжди цим користується, а ще… Напевно, вона справді кохає тебе, — я відвела погляд, — і підходить тобі більше ніж я.

— Ясемін просто не може прийняти те, що у мене з'явилася дівчина, яку я покохав по-справжньому. Вона егоїстка і звикла отримувати все, чого тільки забажає, але того разу їй це не вдалося. Мені ніхто не важливий, крім тебе. Досі не вірю, що ми з тобою дійшли до такого, — Дженк широко усміхнувся та притиснув мене міцніше до себе.

— Що ти маєш на увазі? — спитала я.

— Ми ж терпіти не могли одне одного, — відповів він. — Ти спочатку мене страшенно дратувала, бо одним своїм вчинком повністю змінила моє спокійне життя. Та з кожним днем ти все більше цікавила мене, а потім я зрозумів, що закохався в тебе.

— А я навіть не знаю, коли саме зрозуміла, що закохана в тебе...

— Нарешті ти це сказала, — перебив мене Дженк, — а то я вже думав, що мої почуття невзаємні.

— Ох, дітки мої, ви вже тут, — почула я за спиною голос пані Фахріє. — Я зачекалась вас.

Вона підійшла до нас та спершу обійняла свого сина, а потім підійшла до мене. Жінка все ще продовжувала усміхатися, а в неї на блузці я побачила ту брошку, що подарувала їй на день народження. Це мене дуже сильно здивувало, а от її обійми стали ще тим сюрпризом.