21 Міша

Я стою біля робочого столу у своєму кабінеті, вдивляючись у темряву за вікном. Густа, важка ніч огортає подвір'я, але всередині мене вирує справжній шторм.

Губи все ще пам'ятають смак Ніни. Її м'якість, її трепетну відповідь на мій поцілунок, той божевільний спалах пристрасті, який ледь не змусив мене втратити контроль остаточно. Вона заснула лише годину тому, а я досі не можу змусити серце битися в нормальному ритмі.

Важкі дерев'яні двері кабінету тихо відчиняються. На порозі з'являється Олег. Його обличчя похмуре, а в руках він тримає товсту шкіряну папку з паперами.

— Михайлу Вікторовичу, вибачте, що пізно, — низько каже начальник охорони, зачиняючи за собою двері. — Але хлопці закінчили первинну перевірку по Тиграну. І тут... є речі, які ви мусите побачити негайно.

Я розвертаюся від вікна й сідаю в шкіряне крісло, спершись ліктями про стіл: — Кажи як є, Олегу. Що ви розкопали?

Олег підходить ближче й викладає на стіл декілька роздрукованих схем, фотографій та фінансових виписок.

— Ми копали під його кав'ярні та дрібні комерційні об'єкти, намагаючись знайти важіль тиску, — починає Олег, вказуючи пальцем на фотографію Тиграна. — Але виявилося, що цей «кофейний барон» — лише фасад. Офіційно його заклади показують скромний прибуток. Але через їхні рахунки щомісяця проходять мільйонні суми в готівці. Він відмиває гроші для кримінального угруповання закарпатського угруповання «Захід».

Мій погляд звужується: — Контрабандисти?

— Саме так, — Олег перегортає сторінку й кладе переді мною копію митної декларації. — А тепер найцікавіше, Михайлу Вікторовичу. Пам'ятаєте ту фуру Korol Logistics, яку три дні тому опечатали на митниці нібито через контрабанду сигарет?

Усередині все миттєво натягується, мов струна. — Звісно, пам'ятаю. Мені це коштує мільйонних збитків і загрози кримінальної справи.

— Так от, — Олег подається вперед, і його голос стає майже шепотом. — Водій нашої фури перед самим виїздом робив тривалу зупинку на логістичному складі, який офіційно належить підставній фірмі Транс-Вектор. А фактичним бенефіціаром цієї фірми є... Тигран.

Я застигаю. Слова Олега лунають у тиші кабінету, наче постріл.

— Повтори, — низько й небезпечно вимовляю я.

— Тигран підставив вашу фуру, Михайлу Вікторовичу, — чітко карбує Олег. — Його люди підкупили нашого логіста й підкинули контрабандний вантаж у ваш контейнер, щоб пустити митників хибним слідом і відвернути увагу від власної великої партії, яка проходила сусідньою смугою. Вони використали ім'я Korol Logistics як щит!

Я повільно підводжуся з крісла. Усередині мене спалахує крижана, раціональна лють. Павутина, яку я вважав двома різними проблемами, раптом зімкнулася в один суцільний вузол.

— Тобто це був не просто випадковий наїзд на мій бізнес... — мовлю я, розглядаючи фотографії на столі.

— Ні. Вони свідомо вдарили по вашій компанії. Але вони не врахували одного, — Олег дивиться мені просто в очі. — Вони не знали, що Ніна — дівчина, яку Тигран намагався загнати в кут і зробити своєю іграшкою, — опиниться у вашому будинку.

Я важко спираюся долонями на стіл. Калейдоскоп у моїй голові нарешті складається в цілісну картину.

Тигран не просто шукає Ніну через вигаданий борг чи "вкрадені" гроші з каси. Вона була адміністраторкою в його закладі! Вона вела первинну документацію й могла бачити ті самі подвійні відомості та фінансові потоки, через які відмивалися контрабандні мільйони!

— Вона не просто дівчина, яка йому сподобалася, — проривається з моїх грудей важкий здогад. — Вона — свідка. Вона тримала в руках папери, які можуть посадити його й усю його кримінальну верхівку на двадцять років! Вона думала, що він переслідує її через відмову стати його коханкою, а він боявся, що вона заговорить!

— Саме так, — киває Олег. — Коли вона втекла, він зрозумів, що вона може піти в поліцію. А коли вона опинилася у вас — він зрозумів, що ви маєте ресурси, аби розкрити цю схему й знищити його.

Я заплющую очі на секунду, відчуваючи, як холодний піт проступає на спині. Ніна увесь цей час ходила по краю прірви, навіть не усвідомлюючи, наскільки смертоносна гра розгортається навколо неї. Вона думала, що це дрібний кримінальник, який домагається бідної дівчини, а потрапила в жорна судинної мережі контрабандистів.

— Михайлу Вікторовичу, що робимо? — запитує Олег. — Ми можемо передати ці матеріали в СБУ прямо зараз. Вони закриють його за годину.

— Ні, — я розплющую очі, і в них спалахує жорсткий, сталевий блиск. — Якщо ми просто віддамо це СБУ, його закроють, але його люди залишаться на волі. Вони почнуть помсту. Я хочу знищити цю мережу остаточно, щоб жодна тварюка більше не сміла навіть дивитися в бік Ніни й моєї сім'ї.

Я беру зі столу папку й міцно стискаю її в кулаці.

— Передай ці документи моїм особистим юристам і контррозвідці. Збирайте повний компромат на кожну його точку, на кожного митника, якого він підкупив. Завтра ми завдамо удару по всіх його рахунках одночасно.

— А Ніна? — тихо запитує Олег.

Я повертаю голову до вікна, за яким спить мій дім. Там, на другому поверсі, зараз спокійно відпочиває дівчина, яка за кілька днів змогла розтопити мій крижаний панцир і повернути життя в ці стіни.

— Вона нічого не повинна знати про це прямо зараз, — низько відповідаю я. — Вона й так занадто багато натерпілася. Посиль охорону вдвічі. І знайди мені особистий номер того митника, який підписав протокол на нашу фуру. Сон для цих виродків закінчився.