"Люди в гніздах"

Кінець осені 319 року нового часу

Гео, землі Платорії, острови поблизу міста Тіакуатль 

Кесалоній ступив на берег. Ні Северин, ні Рудий не були здивовані його молодим, як для столітнього стариганя, виглядом. Попри худощавість і невеличкий зріст, уся його постать випромінювала силу та впевненість.
Чоловік зупинився, вдивляючись у четвірку своїми блискучими темними очима.

— Ти — Северин, — прозвучало ствердження. — Хоча й цей рудий мені якийсь знайомий.— на мить задумався він, а тоді додав: — Занадто нахабно... сюди припертися. Занадто нахабно вимагати зі мною зустрічі. Хіба ви не знали, що у нас чужинцям не дуже раді?
— Нам казали, неодноразово. І все ж ми тут, — відповів Северин.

— Так. Ви тут. Я зачекався.

— Ви знали, що ми прийдемо? — здивовано запитав Рудий.

— Я знаю більше, ніж хотів би, — промовив Кесалоній. — І рано чи пізно до мене мали заявитися гості. Озвучте вже причину вашого приходу, а то мені не дуже хочеться стовбичити тут день. Маю купу важливих справ.

Северин глянув на Рудого. Той кивнув і почав говорити:
— Коваль Фйорд, якщо ви його пам’ятаєте, сказав, що у вас є креслення громових труб. Він же й сказав, що шукати вас треба в Тіакуатлі. Також Фйорд просив передати, що назвав вас старим параноїком. А дядько Гефест дав нам провідників. Це ось Дмитро, а це — Никій.

Кесалоній усміхнувся. Згадка про старого параноїка його розвеселила.

— Значить "старого параноїка". Як це на нього схоже. Фйорда хотілося б забути, та не забувається. А от з Гефестом особисто не знайомий. Хоча бачив його кілька разів серед наших. Отже вам треба креслення. І що ж ви з ними робитимете?

— Зрозуміло що, — сказав Северин, — Ви самі, певно, знаєте, до чого все йде.

— Та чув я про Міченого. Наша голубина пошта працює справно. Це я їх навчив. Я, доречі, і завідую у них всякими інноваціями. От ви хочете створити зброю, — голос Кесалонія став крижаний, — знову. Щоб знову почалася бійня?

— Ми хочемо вберегти людство від Міченого, — спокійно сказав Северин. — а не повторити минуле. Коли небезпека мине, ми знищимо зброю.

Мовчанка розтяглася на кілька довгих секунд. Потім Кесалоній махнув рукою своїм веслярам, що стояли неподалік на березі. Ті повернулися на човен, готуючись відпливати.

— Я надто довго живу, щоб наївно вірити в те, що зброю потім буде знищено. Завжди знаходиться важлива причина її лишити. Синку, — звернувся він до Северина, — зброя — це влада, а влада затягує. Навіть Ігор Відступник не втримався від корони.

Северин відчув, як холодок прокотився спиною.
— Що ви маєте на увазі?
— Як це — що? — здивувався старий. — Він став королем, у той час як Братство Хроноса завжди прямувало до втілення ідей народовладдя. Існує таке древнє слово — демократія, що означає, що верховна влада належить народу. А твій предок вирішив прибрати владу до своїх рук. Чим він відрізнявся від так званих богообраних Зрячих?

— Я не збираюся виправдовувати чи ганити рішення мого діда, давно померлого короля, чи мого вбитого батька. Ви ж не можете не знати, що у нас, у Верхніх Землях, діє парламент.

— Знаю. Знаю я це. Але де гарантія, що коли ти отримаєш зброю, то не перетворишся на ще одного Міченого? — допитувався Кесалоній.

— Я можу вам дати слово, — сказав Северин, — хоча знаю, що для вас це практично ніщо, нуль, а не гарантія. Та ви ж для чогось зберегли ці креслення та рецепти порохових зарядів!

Северин дивився в темні очі Кесалонія, чекаючи його рішення. Тиша затягнулася, усе навколо ніби сповільнилося: рух води, шелест очерету, навіть дихання товаришів.
Йому здавалося, що минула година, перш ніж моложавий дід гучно видихнув, махнув рукою і сказав:

— Може я передбачав. — Хитро всміхнувся чоловік. — А ти — хлопчина з характером. Добре, я дам вам креслення і рецепт пороху, — відповів Кесалоній. — Але разом з ними ви маєте взяти відповідальність.

Кесалоній замовк і роззирнувся: над водою, між острівками, підіймався ранковий туман, люди бралися до роботи, випускали свійську птицю. Десь у берегових кущах тонко попискував гостродзьобий кулик. Сонце, кольору качиних лап, помалу підіймалося в гору. Краса.
Северин теж підвів голову, вдивляючись у горизонт:

— Ми не приїхали б сюди, якби вже не взяли на себе відповідальність. — спокійно і твердо сказав він. 

         На острові, куди вони припливли з Кесалонієм, будинки відрізнялися від тих, що бачили на інших островах. Вони були округлими або овальними, схожими на велетенські сіро-білі яйця, в яких виднілися вікна, двері і димарі.

— Що це за чудасія? — запитав Никій.
— Це мій задум. Експериментальний зразок. До речі, виявився цілком ефективним, — відповів Кесалоній.

— З чого збудовані і в чому його переваги? — поцікавився Северин, поки вони йшли порослим сланкими травами берегом.

— Тут все просто. Стіни сплетені з лози й гнучких гілок, обмазані ззовні й всередині сумішшю з глини, вапна, піску і рубаного очерету. Всередині вибілені вапном і встелені сумішшю сухих ароматних трав, які запобігають розмноженню шкідників і паразитів. Вапно, якщо ви не знали, робить глину водостійкішою: взаємодіючи з нею, створює таке собі "вапняне мило". Вапно ще й запобігає утворенню в житлі грибків і цвілі, що, як ви вже зрозуміли, у нашому випадку дуже доречно. Заходьте в житло — побачите все самі.

Перше, що особливо кидалося в очі, — це те, що на цьому острові будинки стояли практично колом, розміщені входом у центр острова, а не до берега. Вочевидь задум полягав у тому, щоб захиститися від вітру.

— А як же дощі не розмивають глиняні стіни? — поцікавився Дмитро, якому пригадався випадок, коли люта негода виполоскала кут хліва і той ледь не впав.

— Оце слушне запитання, гарно підмітив, хлопче. У нас є інгредієнт. Його винайшов теж я — виварений сік рослини, що дає водовідштовхувальний ефект. Звісно, підмазувати час від часу треба, але ці будинки все-таки мають низку переваг. Бачили фарбу, що світиться? То вона теж містить цей інгредієнт. Але вам я його не відкрию — лише своїм учням.