Глава 10. Клубок затягується

Амелія

Ранок зустрічає палац запеклим, тривожним гулом. Чутки Небесним Замком розлітаються швидше за вітер: уночі в закрите крило намагався прорватися небезпечний бойовий маг вищого рангу, який мало не розніс особисту пастку Тіньового принца.

Я сиджу за довгим біломармуровим столом у Королівській їдальні, де зібралися всі учасниці відбору. На мені — легка блакитна сукня з високим коміром і довгими мереживними рукавами, що щільно прилягають до зап'ясть. Моя ліва рука під тканиною буквально горить вогнем. Коли вночі я випалювала замок, магічний зворотний імпульс від пастки Крістіана залишив на моїй шкірі глибокий, багряний опік у формі переплетених тіньових ланцюгів. Таке не загоїться за кілька годин. Це клеймо. Моє офіційне звинувачення у державній зраді.

— Кажуть, це був штурмовик із повстанців, — пошепки ділиться сусідка справа, колупаючи ложечкою десерт. — Шеф безпеки просто лютує. Подивіться на нього...

Переводжу погляд на вхід. До зали заходить Крістіан у супроводі загону важкоозброєних гвардійців. На ньому немає парадного мундира — лише темний бойовий доспех. Його обличчя здається висіченим із криги, а в очах клубиться така люта, смертоносна темрява, що дівчата за столом миттєво замовкають. Позаду нього крокує король Едвард. Брат виглядає стурбованим, але цілком покладається на свого принца.

— Леді, — голос Крістіана розтинає тишу їдальні, як удар батога. — Мені шкода порушувати ваш сніданок. Але нічний загарбник залишив на дверях Скарбниці специфічний слід. Моя пастка таврує шкіру ворога магічним опіком, який неможливо приховати жодною ілюзією чи пудрою. Оскільки контури зафіксували, що шпигун виходив із цього крила палацу... гвардія перевірить руки кожної з вас. Прямо зараз.

Моє серце пропускає удар, а потім починає гатити в ребра, як загнаний звір. Паніка холодною голкою прошиває хребет. Якщо я спробую втекти — мене вб'ють на місці. Якщо задію бойову магію — підтверджу все.

Офіцери починають рухатися вздовж столу, безжально змушуючи дівчат піднімати рукави суконь до ліктів. Черга невблаганно наближається до мене. Залишається три дівчини... дві... одна.

Крістіан особисто підходить до мого стільця. Його висока тінь падає на мій прилад, закриваючи сонячне світло.

— Леді Ітеліє, — сухо вимовляє він. — Вашу руку.

Я затамовую подих. Повільно підводжу на нього заплакані очі, знову вмикаючи безпорадну дурепу, хоча мої м'язи напружені для смертельного кидка. Протягую ему ліву руку. Його пальці — гарячі й цупкі — перехоплюють моє зап'ястя. Крістіан різко, одним рухом смикає мереживний рукав моєї сукні вгору, оголюючи білу шкіру.

Прямо посеред мого передпліччя горить чітке, незаперечне багряне тату з тіньових ланцюгів. Опік пастки.

Світ навколо мене ніби завмирає. Я готуюся до того, що зараз він закричить, і гвардійці заломлять мені руки. Але Крістіан... просто накриває опік своєю широкою долонею. Його магічні тіні непомітно огортають мою рану, тимчасово приглушуючи її багряне свічення, роблячи опік майже непомітним.

— Крістіане, ну що там? — стурбовано запитує Едвард, заглядаючи через його плече.

— Усе чисто, брате, — спокійно, не здригнувшись жодним мускулом на обличчі, бреше Крістіан, відпускаючи мою руку. — У леді Ітелії лише невелике подразнення від дешевого мережива. Офіцери, продовжуйте перевірку далі!

Едвард полегшено зітхає і йде до інших дівчат, а Крістіан на секунду нахиляється до мого вуха. Його гаряче дихання обпалює шкіру, а слова звучать тихо і вагомо:

— Тепер ти граєш за моїми правилами, Ітеліє.

Він випрямляється і йде геть, а я залишаюся сидіти, судорожно притискаючи руку до грудей. Мої коліна тремтять, а в голові панує цілковитий хаос. Він прикрив мене? Він збрехав власному братові-королю? Але чому?! Якщо він знає, що я нічний загарбник і шпигунка, чому не кинув мене до в'язниці? Що за жорстоку, незрозумілу гру він веде зі мною, залишаючи на волі?

Я дивлюся на його широку спину в чорному обладунку, і мені стає по-справжньому страшно. Його мовчання куди небезпечніше за будь-який арешт.

 Крістіан

Я вихожу з Королівської їдальні, і залізна брама за моєю спиною зачиняється з глухим звуком. Мої пальці все ще пам'ятають гарячу, тремтячу шкіру «леді Ітелії» та багряний опік моєї пастки на її зап'ясті.

Мої офіцери вважають, що шпигун вислизнув, але вони сліпі. Вона сидить прямо там, п'є чай і вдає переляканого метелика.

Едвард і Рада вимагали б її негайної, публічної страти. Моєму братові розбили б серце, адже він уже встиг вигадати собі казку про «істинну пару», але закони Небесного Замку суворі — замах на Скарбницю карається смертю. Проте я не міг дозволити їй померти. І справа зовсім не в тому божевільному магічному резонансі, який спалахує між нами щоразу при дотику.

Професійний розрахунок.

Вона — бойовий маг найвищого ешелону. Такі елітні бійці не діють самі по собі й не лізуть у закриті вежі палацу просто з цікавості. Вона — лише фігура на дошці. Ідеально натренований, смертоносний інструмент. Хтось дуже сильний, впливовий і близький до трону дав їй карти внутрішніх галерей і смикає за нитки з тіні. У нас у палаці діє внутрішній щур, якого я шукаю вже місяцями.

Якщо я заарештую її зараз, головний ляльковод миттєво заляже на дно. Він зрозуміє, що пастка захлопнулася, обірве всі зв'язки, а дівчину просто ліквідує віддаленим прокляттям прямо в камері, перш ніж вона встигне сказати хоч слово.

Ні. Я не злякаю велику рибу. Я дам цій пташці політати.

Я залишив її на волі, щоб вона стала моїм живим гачком. Я простежу за кожним її кроком, за кожним листом, який вона відправляє з палацу, за кожною таємною зустріччю. Вона сама, навіть не підозрюючи про це, приведе мене до свого хазяїна. А коли організатор змови опиниться в моїх руках... ось тоді я вирішу, що робити з моєю прекрасною, зухвалою брехухою.

— Слідкуйте за її покоями, — тихо наказую я своїм тіням, не повертаючи голови. Гра почалася, Ітеліє. І тепер ниточки від твого життя повністю в моїх руках.