Бос шукає помічницю

32

У вівторок я прокидаюся значно пізніше, ніж зазвичай. Крізь нещільно запнуті штори пробивається сонячне світло, у відчинене на провітрювання вікно долинає шум ранкового міста, а Валеріан розлігся посеред ліжка так, що мені доводиться лежати скраєчку. Від нічної прохолоди в кімнаті ще досить свіжо, хоча за прогнозом сьогодні знову обіцяють спеку. Я кілька хвилин насолоджуюся можливістю нікуди не поспішати, а потім обережно ворушу правою ногою й відразу морщуся від болю.

Щиколотка за ніч знову набрякла. Не так сильно, як після невдалого приземлення на волейбольному майданчику, проте достатньо, щоб я пошкодувала про вчорашній робочий день. Здавалося б, нічого особливого не робила: сиділа за комп'ютером, перевіряла документи, кілька разів ходила між кабінетами. Але до вечора нога нила так, що навіть знеболювальна мазь не надто допомогла.

Лікар попереджав, що перші кілька днів потрібно максимально обмежити навантаження, та я, звісно, вирішила, що один день в офісі нічого не змінить. Тепер доводиться визнати, що він мав рацію, а я — ні. На щастя, про цю маленьку поразку ніхто не дізнається.

Беру телефон із тумбочки й пишу начальниці, що сьогодні працюватиму дистанційно. Вона відповідає майже одразу, просить не перевантажувати ногу й обіцяє переслати документи, які потрібно перевірити. Я з полегшенням відкладаю телефон, бо перспектива знову викликати таксі, потім долати довгі офісні коридори й удавати, що все чудово, сьогодні зовсім не приваблює.

Валеріан, відчувши, що я прокинулася, підводить голову й сонно кліпає очима. Потім потягується, випускаючи кігті просто в ковдру, і неквапливо перебирається ближче до мене. Я чухаю його за вухом, а він одразу починає муркотіти, притискаючись теплою головою до моєї долоні. За останні кілька днів ми майже не бачилися, тому зараз мені навіть трохи соромно за це.

— Сьогодні я вся в твоєму розпорядженні, — кажу тихо, гладячи руду шерсть.

Валеріан відповідає коротким нявканням і прямує до дверей спальні. Мабуть, вирішив, що настав час сніданку.

Поки добираюся до кухні, встигаю вкотре переконатися, наскільки незручними бувають звичайні побутові справи, коли одна нога майже не бере участі в процесі. З милицями важко навіть перенести чашку з кавою, не кажучи вже про приготування сніданку.

Доки я справляюся з цією нелегкою задачою, за вікном уже повноцінний літній день. Сонце освітлює фасади сусідніх будинків, на подвір'ї двірник поливає клумби, а біля під'їзду двоє дітей сперечаються через велосипед. Я сиджу за столом, повільно їм тости із сиром і відчуваю, як напруження останніх днів нарешті починає відступати.

Після сніданку переношу ноутбук до вітальні й влаштовуюся на дивані, підклавши під ногу дві подушки. Начальниця вже надіслала файли, тому найближчі кілька годин проводжу за перевіркою звітів і листуванням із колегами. Робота йде напрочуд швидко, коли ніхто не підходить кожні десять хвилин із проханням щось роздрукувати, знайти або терміново виправити. До обіду мені вдається закінчити майже все заплановане, і я навіть починаю замислюватися, чи не варто частіше працювати з дому.

Щоправда, ближче до другої Руслан надсилає повідомлення з проханням перевірити один із файлів, який Марина знову зберегла не в тій папці. Я відкриваю посилання, швидко знаходжу потрібну версію й пересилаю йому, а потім ще кілька хвилин переглядаю історію змін. Останнім часом у нас накопичилося стільки різних варіантів одних і тих самих документів, що іноді навіть я не одразу розумію, який із них остаточний. Потрібно буде запропонувати начальниці навести лад у спільному сховищі, інакше рано чи пізно хтось відправить партнерам не той файл.

Закінчивши роботу, я закриваю ноутбук і нарешті дозволяю собі відпочити. Обідати доводиться тим, що залишилося в холодильнику після вчорашнього дня, зате на десерт знаходжу морозиво, про яке зовсім забула. З ним і повертаюся до вітальні, де Валеріан уже зайняв моє місце на дивані. Вкотре заздрю його безтурботності та вмінню спати в будь-якій позі, будь-де, по п’ятнадцять годин на добу.

Ближче до вечора я приймаю душ, обережно намагаючись не намочити фіксатор, а потім переодягаюся в легкі домашні штани й футболку. Волосся залишаю розпущеним, бо після цілого дня зібраного хвоста починає боліти голова. Відображення в дзеркалі виглядає трохи втомленим, хоча сьогодні я майже не виходила з квартири. Мабуть, далося взнаки все одразу: дорога, відрядження, травма й учорашня спроба повернутися до звичного робочого ритму. Найбільше мене дратує навіть не біль, а власна безпорадність. Я завжди любила знати, що можу будь-якої миті зібратися й піти куди захочу, а тепер перед кожною дрібницею доводиться замислюватися, чи варто взагалі підводитися. Навіть похід до магазину перетворився на завдання, для якого потрібна стороння допомога. 

На кухні готую собі холодний чай із лимоном, відчиняю ширше вікно у вітальні й влаштовуюся на дивані з книжкою, яку вже кілька тижнів ніяк не можу дочитати. Надворі ще зовсім світло. Сонце поступово опускається нижче, але до заходу залишається чимало часу, а нагріті за день стіни будинків досі віддають тепло. З подвір'я долинають голоси людей, які повертаються з роботи, шум автомобілів і сміх дітей, що граються біля майданчика. Я перегортаю сторінку, потім ще одну, але поступово розумію, що читаю той самий абзац уже втретє. Дивно, адже ще кілька днів тому я мріяла про такий вечір: жодних термінових доручень, чужих помилок у звітах і необхідності кудись поспішати. Тепер же, отримавши все це, ніяк не можу позбутися відчуття, що пропускаю щось важливе. Мабуть, за останні два тижні я настільки звикла до постійної метушні, що спокій почав здаватися мені підозрілим. Навіть рука кілька разів сама тягнеться до телефону, щоб перевірити робочий чат, хоча я прекрасно знаю, що всі завдання на сьогодні виконані. Зрештою відкладаю книжку на підлокітник дивана й вирішую, що завтра неодмінно знайду собі якесь заняття, яке не потребуватиме ноутбука, милиць і чужої допомоги.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше