Бос шукає помічницю

31

Він завмирає біля столу, а тоді повільно переводить погляд на моє обличчя. Я чекала, що він одразу погодиться, можливо, навіть подякує за розуміння, але натомість отримую кілька секунд мовчання, протягом яких мені стає страшенно незручно.

— Ви справді цього хочете? — запитує він нарешті.

Від несподіванки я не відразу знаходжу відповідь. Бо це зовсім не те запитання, до якого я готувалася. Мені хотілося пояснити, що не збираюся створювати проблем на роботі, вимагати від нього якихось обіцянок або обговорювати те, що сталося. А він чомусь цікавиться моїм бажанням, і я раптом усвідомлюю, що не маю жодного уявлення, чого насправді хочу.

Точніше, маю. Просто деякі бажання краще залишати при собі, особливо коли вони стосуються чоловіка, який підписує тобі зарплатні відомості.

— Я хочу, щоб ми могли нормально спілкуватися, — відповідаю після короткої паузи. — Без цієї незручності. Ми ж дорослі люди, врешті-решт.

— І тому маємо вдавати, що нічого не сталося?

Його голос звучить спокійно, без докору чи насмішки, але від цього мені стає тільки важче. Я опускаю погляд на власні руки, помічаю червоні сліди на долонях від милиць і починаю без жодної потреби поправляти край светра.

— Ви самі тоді сказали, що цього не мало статися, — нагадую, намагаючись говорити якомога байдужіше. — Тож я подумала, що так буде краще для нас обох.

Олександр Маркович не відповідає одразу. Я відчуваю на собі його погляд і вже починаю шкодувати, що взагалі завела цю розмову. Краще б мовчки перевіряла свої документи, а він ішов би підписувати контракти чи займатися чим там іще займаються генеральні директори, коли не псують життя власним офіс-менеджеркам.

— Тоді я був переконаний, що ви не хотіли того поцілунку, — нарешті промовляє він. — І вибачився саме за це.

У мене пересихає в роті. Я підводжу голову й зустрічаю його погляд, намагаючись зрозуміти, чи він чекає від мене пояснень. Але Олександр Маркович більше нічого не додає. Просто стоїть навпроти, залишаючи мені можливість самій вирішити, чи продовжувати цю розмову.

І ось тут я остаточно панікую.

Бо можна було б сказати, що він помилився. Що я відштовхнула його не через поцілунок, а тому, що наступила на травмовану ногу. Можна було б пояснити все кількома словами, і тоді принаймні одне непорозуміння між нами зникло б. Але що робити після цього? Дивитися, як він реагує? Чекати, поки запитає, чи хотіла б я повторення? А якщо не запитає нічого?

Ні, дякую. На сьогодні мені вистачить хвилювань.

— Ну от, бачите, — кажу, натягуючи усмішку. — Суцільне непорозуміння. Тому я й пропоную залишити все в минулому. Нам же ще разом працювати, а я не хочу щоразу почуватися ніяково, коли заходжу до вашого кабінету.

Він трохи нахиляє голову, розглядаючи мене з тією уважністю, яка завжди змушує нервувати. У такі моменти мені здається, що Олександр Маркович здатен помітити навіть те, чого я сама в собі не розумію. І зараз він, мабуть, чудово бачить, наскільки непереконливо звучать мої слова.

— І як ви пропонуєте розв'язати цю проблему? — цікавиться він.

Я відкриваю рота, щоб відповісти, але жодна розумна думка не приходить у голову. Мені потрібно щось просте й зрозуміле, якісь правила, за якими ми зможемо спілкуватися, не повертаючись до суботи. І саме тоді мій язик, як це з ним часто буває, вирішує діяти без погодження з мозком.

— Можемо бути друзями.

Олександр Маркович повільно випростується. На його обличчі майже нічого не змінюється, лише брови трохи піднімаються, а в очах з'являється зацікавленість.

— Друзями?

Я вже й сама розумію, наскільки безглуздо це прозвучало, але відступати пізно. Тим паче ідея не така вже й погана, якщо не замислюватися над тим, що друзі зазвичай не цілуються на ґанку котеджу, доки в одного з них не підкошуються ноги. Хоча в моєму випадку останнє має цілком медичне пояснення.

— А чому ні? — запитую, намагаючись надати голосу впевненості. — Ми ж можемо спілкуватися без постійних суперечок. Ви іноді навіть буваєте приємною людиною, коли не намагаєтеся вирішувати за мене, ким я повинна працювати.

Він тихо сміється, і напруга в його обличчі нарешті зникає. Мені стає трохи легше, хоча я все одно не наважуюся довго дивитися йому в очі. Надто вже добре пам'ятаю, як вони виглядали в суботу, коли він нахилився до мене.

— Дуже щедра оцінка, — зауважує Олександр Маркович. — Особливо враховуючи, що ви досі збираєтеся виграти наше парі.

— Одне іншому не заважає. Дружба дружбою, а потрійна зарплата за розкладом.

Цього разу він усміхається вже відкрито, і я мимоволі відповідаю йому тим самим. Ось тепер він знову нагадує чоловіка, з яким я сперечалася в машині дорогою до «Синього Плеса», який дратував мене своїми зауваженнями й водночас умів так несподівано розсмішити, що я забувала, за що саме на нього сердилася.

— Гаразд, — погоджується він. — Якщо вам так буде комфортніше, можемо спробувати.

Я полегшено видихаю. Мені навіть здається, що тепер усе справді стане простіше. Ми визначилися, домовилися й нарешті можемо повернутися до нормального життя, де генеральний директор керує компанією, а я займаюся своїми документами й намагаюся не потрапляти йому під руку.

— От і чудово, — кажу, підтягуючи ближче папку. — Тоді не затримуватиму вас. Упевнена, у вас повно важливіших справ.

Олександр Маркович поглядає на годинник, але не поспішає до дверей. Натомість обходить стіл, бере одне з вільних крісел і підсуває його ближче до мене.

— Поставте ногу сюди. Так буде зручніше.

Я хочу заперечити, але щиколотка вже починає неприємно нити, тому обережно влаштовую її на сидінні. Олександр Маркович переконується, що мені справді зручно, а тоді забирає зі столу порожню чашку, яку хтось залишив біля моїх документів.

Від його близькості знову відчуваю цей клятий запах, і мені доводиться докласти чималих зусиль, щоб не дивитися на його руки. Неймовірно, але навіть після нашої геніальної домовленості мій організм уперто відмовляється сприймати Олександра Марковича як звичайного друга.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше