49. Це вже перебір…

— Розповідай! Не факт, що повірю, бо людям, котрі хитрістю проникають до медичного кабінету – довіри нуль. Але я тебе вислухаю, — стискаючи кулаки, гордо скидаю голову. І пофіг, що проти цієї кралі я, як те мале та худе дівчисько.

— Ми були разом із Саміром півтора роки…

— Зустрічалися як пара чи просто спали? — Уточнюючи з якимось незрозумілим для себе мазохізмом.

— Спали, — киває Амалія. — Йому потрібний був секс, а я його любила. Діно, ти навіть не уявляєш, як я його любила і зараз люблю. Але він порвав зі мною, збираючись одружитися з тобою. Так і не дізнавшись, що я чекаю від нього дитину. Вже три місяці як я вагітна. Щоб переконати його батьків, довелося двічі робити тест на батьківство. Самір би мене не залишив, якби я наважилася розповісти йому про нашого малюка трохи раніше, ти мене випередила. І він, як шляхетна людина, вирішив взяти на себе відповідальність, уклав шлюб із тобою. …Знаєш, нам було так добре разом, нереальна гармонія, таке бажане щастя. Я боялася йому зізнатися, бо теж підписувала папери, в яких про дитину не йшлося. Все чекала від нього взаємності. Мені давали надію наші повні ніжності сніданки, чуттєві вечері та гарячі ночі. Ох, ти ж певно знаєш, який Самір у ліжку, будь-яка голову втратить!

Мене трясе й вивертає зсередини, я ніби знову лечу в ту кляту прірву, хочу знепритомніти, але продовжую її слухати, захлинаючись ревнощами. Я не знаю, який Самір у ліжку і, мабуть, тепер уже ніколи не дізнаюся.

— Мені б дуже хотілося, аби моя дитина мала повну сім'ю, щоб мій коханий чоловік щодня бачив, як росте його син, — Амалія демонстративно прикладає руки до свого ще непомітного живота. — Його батьки мене вже прийняли. Саміру потрібний спадкоємець, щоб компанія залишалася в руках Акаєвих. Якби ти дозволила йому бути щасливим зі мною ... Після трагедії Самір просто не може ось так взяти й кинути тебе, йому все ж таки треба думати про свою репутацію. Люди не повинні говорити про нього погано, Самір Акаєв не може залишити дружину відразу після того, як та втратила дитину, щоб одружитися з іншою. Він тебе жаліє... — Амалія не встигає договорити, точніше добити мене своїми витонченими словами-голками, тому що саме цієї миті до роздягальні для пацієнтів вривається Самір.

Побачив свої коханку й мало не вибухнув…

Я ніколи не бачила, щоб лють отак перекошувала людські обличчя. Здається, дивлячись на Амалію, він щомиті знищує її своїм поглядом, шматує та спопеляє. Повільно насувається, граючи жовнами. Амалія злякано задкує, доки не впирається спиною у стіну.

— Зневажаю тебе, стерво, — шипить їй в обличчя Самір. — Ніколи тобі цього не пробачу. Що ти їй наговорила?

— Правду, — тремтячи, як осиновий лист, мимрить та. — Саміре, я просто борюся за свої почуття до тебе, за наше «разом»…

Не дослухавши, Акаєв різко щось гаркає кримськотатарською, напевно, щоб ні я, ні Амалія нічого не зрозуміли. У нього в охороні є кримські татари, і в порту їх багато працює, Акаєв своїх не забуває. Хлопці влітають вихором, готові до будь-яких наказів.

Віддавши охороні розпорядження, переходить на українську:

— Брудно зіграла, Амаліє, нечесно. Ти не мала права наближатися до моєї дружини! Тепер мій батько тобі вже не допоможе. Якщо мене б'ють «по обличчю» — я завжди відповідаю взаємністю, — буквально виплюнувши кожне слово їй в обличчя, киває своїм хлопцям і ті тягнуть Амалію на вихід, незважаючи на її опір.

— Саміре, я тебе люблю і це мене виправдовує! — Кричить вона, а боляче чомусь мені.

На мить настає тиша, якщо не брати до уваги мого хриплого хекання, бо мене трясе, як при лихоманці. Самір стоїть до мене спиною, потім повільно повертається й підходить майже впритул:

— А я її не люблю. У нас з Амалією за жодних обставин нічого не складеться. Лише нещодавно дізнався, що вона вагітна, відмовлявся вірити, адже багато років був переконаний, що батьківство мені не світить. Чесно збирався тобі розповісти цю бісову правду про її дитину, просто не знав, як це тактовніше зробити. Діно, — бере мене за плечі, я здригаюся, що йому звісно ж не подобається. — Що вона тобі тут наплела?

— А може, вона справді за тебе бореться? Може, у неї іншого виходу немає? Адже серцю не накажеш? — Скидаю з себе його руки. — Тобі була так потрібна дитина, що ти був ладен чужого визнати своїм, а тепер женеш ту, яка пестила тебе півтора роки?! Весь той час вона тебе якось влаштовувала… ти був з нею… віддавав їй себе… навіть дитину зачав… зі своєю помилковою бездітністю… — задихаюся, не вистачає повітря від образи на мою кляту долю. Чому мені так не щастить? — Може, подумаєш, як стати хорошим батьком для її дитини? Вона тебе принаймні кохає, а я тебе ні! Чуєш, я тебе ніколи не покохаю! Саміре, я хочу припинити цей фарс, цю дурну гру у почуття!

— Дівчата під час істерики ніколи не кажуть правди, — підхоплює мене на руки. — Вони навмисно роблять боляче собі і всім навколо, включаючи тих, хто їм небайдужий. Тому, пані Акаєва, я тобі не вірю!

Тягне мене назад до моєї палати, у коридорі при свідках вже не покричиш, але як тільки за нами зачиняються двері – я не можу стримати сліз. У мене таке відчуття, що Саміра у мене нахабно забрали або що я маю його відпустити. Чомусь мені дуже боляче прийняти той факт, що він матиме дитину від іншої жінки.

— Саміре, ти ж бачиш, що нічого не виходить! Нам весь час надсилають знаки!

— Діно, я не вірю в якісь там знаки! — обрубує. — Я вірю у те, що відчуваю! Ти єдина жінка, з якою я наразі хочу бути!

— Ти мене зовсім не знаєш! Скільки ми знайомі? Тиждень?! Ти мені не підходиш! Тож створи нову, але вже справжню сім'ю, живи далі, будуй свою імперію! Може… без тебе мені вдасться все це забути набагато швидше, — вигукую слова і не вірю в те, що кажу. Просто справді роблю собі боляче. І, мабуть, йому також.

— Думаєш, якщо я житиму з Амалією, до якої зовсім нічого не відчуваю, особливо зараз, навіть поваги не нашкребу, наша з нею дитина буде щасливою, дивлячись на таких батьків? Га? Вона зробила свій вибір, а я зробив свій і впевнений у ньому на всі п'ятсот відсотків! У світі вистачає відчаю та несправедливості, злих та обділених людей, брехні та загиблих мрій і я не збираюся додавати туди ще й образу на твої слова, Діно. Тобі не вдасться мене відштовхнути, — мені казали, що Самір Акаєв не любить здаватись і зараз він мені це напрочуд яскраво демонструє.