47. Я все контролюю

— Батьку, я не хочу сваритися. Останні два дні були не найкращими в моєму житті, — сідаю навпроти, закликаючи собі на допомогу рештки мого спокою. — Давай за фактами, як я люблю. Щодо компанії. За час мого правління вона зросла вдвічі, доходи збільшуються, створюються додаткові робочі місця, комунікація з міською та тіньовою владою налагоджена. Перед законом я чистий, в жодних скандалах не замішаний, відсоток контрабанди, що провозиться через мій порт, суворо контролюється моїми людьми. У нас надійні партнери на всіх континентах, бо наші судна та їхні команди нікого не підводять. Тут тобі нема до чого причепитися. А щодо мого особистого життя… У моїх любовних справах посередники мені не потрібні.

— Там, де є фіктивний шлюб – не про почуття, Саміре. Чому б тобі не відпустити цю дівчину і не одружитися з тією, хто подарує тобі дитину? Дитину, у якої вже б'ється серце, у жилах якої тече наша кров?

— З усією повагою, батько, але мій фіктивний шлюб – не твоя справа. Якщо дитина Амалії моя – я її визнаю. Не більше. Та я з нею не одружуся. Нізащо! В мене вже є дружина. Амалія лише надавала мені секс-послуги до мого знайомства з дружиною. Чи ти бажаєш, аби я пов’язав себе шлюбом з повією? Тому для мене її дитина не бажана. Якщо у мене ще народяться діти, її дитина ніколи не стане моїм спадкоємцем.

— Дитя ні в чому не винне, не будь до нього таким жорстоким. Просто… у повноцінних сім'ях народжуються лідери, діти і з батьком, і з матір'ю зростають щасливими. Той, хто грів твою постіль, може зігріти і твоє серце. Амалія більше схожа на татарку, ніж та інша.

— Ту іншу звати Діна! — закипаю, зриваюся після його недбалого «та інша». — Я вибрав її серцем! А якщо ти настільки перейнявся симпатією до Амалії – можеш узяти її собі другою дружиною! За законами шаріату кримські татари мають право брати одразу чотирьох!

— Щоб твоя мати мене покалічила? Оце вже ні, дякую. Я вже не у тому віці, другу не потягну. Мені достатньо однієї коханої жінки. Чого ти так злишся? Своєму синові я бажаю лише стабільності та щастя, — от чиїй холоднокровній витримці можна позаздрити. Мій батько спокійний, як блаженний удав на ретриті. — Коли ти познайомиш нас зі своєю Діною?

— Коли настане слушний час. Діна пережила аварію і втратила дитину, їй зараз не до знайомств, — відповідаю, граючи жовнами. Вперше мені настільки начхати на думку батька, який раніше був для мене найголовнішим авторитетом. — Ти можеш залишатися тут скільки захочеш. Мій дім – твій дім. А мені пора мчати до лікарні. Моє місце зараз поряд з Діною.

— Переказуй їй, що твої батьки за неї моляться, — це не говорить про те, що він здався чи поступився. Це говорить про те, що він спостерігатиме і втрутиться, якщо цього вимагатимуть обставини. Мій батько доволі владна та жорстка людина, він звик, що його слухаються і що його думку поважають. Він не просто так натякнув, що якійсь білявці не місце поряд із його сином. Не знаючи Діни, вона йому вже чомусь не подобається.

Добре, що не йому вирішувати. Моєї закоханості поки що достатньо, аби бути її чоловіком і нікуди її не відпускати.

   На подив у палаті вона сама. Відпустивши охорону біля дверей випити кави, заходжу всередину, кидаючи сумку на кушетку. Звуки моїх кроків змушують Діну виринути з напівдрімоти.

— Привіт, — видихаю, борючись із бажанням згребти її в оберемок й зацілувати таку сумну, тендітну, мініатюрну.

— Бачились сьогодні, — зітхаючи, перевертається на спину, стежачи за мною уважним поглядом. — Ти з речами? Збираєшся зі мною ночувати? А як же різні спальні за контрактом?

— Жартуєш. Це добрий знак. Обмежимося тим, що я вмощуся на цьому скромному диванчику. Але якщо моїй дружині знадобиться моє тепло – я цілком поміщуся на твоєму ліжку.

Не знаю, що я не так сказав, але її щокам знову покотилися сльози. Її лікарка мене попередила, що через різке переривання вагітності з її гормонами діється щось страшне. Тож, у тому, що Діна не може впоратися зі своїми емоціями – її провини немає.

— Чому ти такий добрий, трясешся наді мною? — схлипує.

— А які у тебе щодо цього є припущення? — Думав, по мені помітно, що я в неї закохався, у мене хіба що тільки субтитри по лобі не біжать.

— Тобі мене шкода? — вона ніби знущається, обравши жалість із усіх можливих варіантів.

— Діно, я хвилююся за тебе, бо ти мені подобаєшся. Дуже. Між нами є певна близькість, — сідаю на краєчок ліжка, тягнуся рукою до її обличчя, щоб прибрати пасмо волосся. — Я знаю, що теж тобі не байдужий. Відчуваю це, коли тебе цілую, — ось і зараз її тілом проноситься трепет і вона горнеться щокою до моїх пальців, тягнеться поглядом, усім своїм єством.

Тому за мить я вже лежу поруч, міцно притискаючи її до себе. Блондиночка, якщо тобі потрібні мої обійми – це найменше, що я можу тобі дати.

— Ми з усім упораємося. Чуєш? — шепочу їй на вушко. — У тебе є я. У тебе є твої друзі, рідні. До речі, де вони? Ти їх відправила додому?

— У мами постійно очі на мокрому місці, тато такий розгублений, що не знає, що сказати. Вони теж звинувачують себе, що сватали мені Дениса. А Мар'ян такий сердитий на мого колишнього, що двох слів зв'язати не може, гарчить і хоче відірвати йому голову.

— Як я його розумію, — зітхаю. Тільки обіймаючись з нею — мене вже відносить в якийсь нереальний кайф, а що ж буде, коли ми кохатимемося?

— Тому я попросила їх піти, сказала, що мені треба відпочити та подумати. Христя побігла перевірити, як там Андрій. Вона у нас дуже влюблива, і надто добра. …Саміре, ти казав, що пізніше ми з тобою про щось повинні поговорити?

Завмираю. Навряд чи зараз слушний момент, аби вивалити їй всю правду. Може, дозувати?

— Справа в тому, що я був у Києві на обстеженні. Виникла така потреба. Так ось… мій організм вийшов із режиму «безпліддя». Це якщо коротко. У мене тепер можуть бути діти, Діно.

Якийсь час вона тихенько дихає і мовчить. А потім розриваючи важку паузу, вимовляє втомленим, якимсь бляклим голосом: