46. Маю намір боротися

— Нарешті я тебе хоча б тут упіймав. Слухавку не береш, не передзвонюєш, — Тамерлан заглядає в мою особисту гардеробну, де я поспіхом жбурляю в сумку змінну білизну, рушник та чистий домашній одяг. — Збираєшся до Діни в лікарню з ночівлею? Друже, зупинись бодай на хвилину, подивися на мене, — змушує мене випростатися.

Я витримую його погляд, він мій – ні.

— Я в нормі, — ціджу крізь зуби.

— Кого ти намагаєшся обдурити? Свого найкращого друга? Я ж бачу, що ти їси себе живцем, звинувачуєш себе в усіх гріхах та кидаєш блискавки. Саміре, ти не можеш запобігти усім халепам, як не несеш відповідальності за чужі вчинки. Мені шкода, чуєш? Я тобі щиро співчуваю та хочу тебе підтримати, але розумію, що мої слова зараз тобі до одного місця.

— Тоді пустіть мене до цього виродка! Якщо ти хочеш, аби мені полегшало – дайте мені побути з ним наодинці хоча б п'ять хвилин! — гарчу з піною біля рота. Моя ж власна охорона під керівництвом Тамерлана наполегливо не підпускає мене до клятого Дениса Бойка, відмовляючись виконувати мої прямі накази.

— Ні, не пустимо. Це заради твого ж добра, інакше ти його вб'єш. Воно тобі треба? Нехай сяде згідно із законом, на зоні йому буде гірше, ніж на цвинтарі. Руслан зі своїми хлопцями вже й так помстилися йому за пораненого Андрюху і за тебе з Діною. Я, до речі, надіслав їй букет. Хотів зайти до палати, але якась руда фурія мене звідти виштовхала. …Якщо я скажу, що у вас ще будуть діти, прозвучить занадто банально?

— Таміку, я спізнююся. Я тебе почув, вдячний за підтримку, але зараз я потрібний Діні, — втрачаю терпіння. Мене останні двадцять чотири години не впізнати. Навіть я сам насилу вивожу свої власні емоції. Врівноваженість, сталева непохитність, холоднокровна витримка, здоровий прагматизм – все, що слугувало каркасом моєї броні, розкришилося й прогнулося під силою почуттів, які я більше не контролюю.

— Друже, тобі доведеться затриматися, — те, як щойно зітхнув Тамерлан нічого доброго не обіцяє. — Твій батько в місті. Він змусив мене показати йому ваш шлюбний контракт із Діною…

— Трясця! Якого хріна?! І ти показав? — миттєво спалахую скаженим обуренням, вдаривши кулаком у стіну.

— Саміре, він має право. За документами він все ще співдиректор компанії, я не зміг відмовити. До речі, я тобі дзвонив, але ж ти не вважав за потрібне відповісти! Твій батько чув про те, що сталося з твоєю дружиною, і він їде сюди. Я чогось не знаю, так? Бо його реакція після того, як він побіжно продивився договір – була доволі... дивною.

— Ти багато чого не знаєш, — мені вистачає якоїсь частки секунди, щоб нарешті наважитися розповісти йому всю правду.

Тамерлан розумний жук та талановитий юрист, він знайде лазівки там, де інші бюрократи опускають руки. А ще мені потрібна його дружня порада.

— Амалія, з якою ми були разом півтора роки, завагітніла. Від мене, щоб її... Та чомусь під час нашого розставання вона мені про це навіть не заїкнулася, зате побігла шукати захисту у моїх батьків, заручившись їхньою підтримкою за допомогою тесту на батьківство. Адже ти в курсі, як моїм старим хочеться онуків і як гостро наша компанія потребує спадкоємця. Батькам не сподобалося, що я спонтанно одружився з дівчиною, з якою вони навіть не знайомі. Але в мене був аргумент – одружився, бо Діна вагітна. …Не поспішай офігівати. Вишенькою на торті цього трешу стало те, що цілих п'ять років я був переконаний, що не можу мати дітей. П'ять років тому мені поставили діагноз «безпліддя». Тому, коли до мене прийшла вагітна Діна Мазай, палаючи бажанням помститися своєму колишньому – я запропонував їй угоду. Ми всім скажемо, що дитина моя, а я її від усіх захищатиму. Таким чином я мав отримати спадкоємця, а вона бажану помсту.

— Діна чекала дитину від цього покидька? — Запустивши пальці в свою шикарну шевелюру, Тамерлан намагається впоратися з шоком. — Дай мені хвилинку ... зберу до купи ошмаття свого мозку, бо мене розколошматило до біса.

— А тепер з'ясовується, що я цілком собі можу склепати дитинча, бо мій діагноз скасували, — продовжую добивати його фактами. — Учора з'ясовував у Києві стан свого здоров’я. Отже, коханка, одружуватися з якою я не збираюся, швидше за вас дійсно вагітна моєю кровинкою, а я тим часом намагаюся побудувати стосунки з дівчиною, дитину якої хотів визнати своєю. Про мою безплідність знала тільки Діна, я з нею поділився.

— Діна ж іще не знає про Амалію? — Тамік намагається розплутати весь цей бісів клубок.

— Поки що ні. Не уявляю, як їй про це сказати, — на нервах скрегочу зубами, стираючи емаль у порошок.

— Я бачив Амалію з тобою лише один раз і то відразу помітив, що та брюнетка втратила через тебе голову. Мабуть, вона хотіла завагітніти і робила все можливе. Іноді одержимі своєю любов'ю жінки перетворююся на чудовиськ.

— Мені від цього не легше. Я хочу залишитися з Діною, я ухвалив тверде та зважене рішення.

— Ясно. У Саміра Акаєва раптом спалахнули почуття, — тепер Тамерлан розтирає свої скроні, наче його ось-ось підкосить мігрень. — Саміре, друже, адже ти розумієш, що твій батько наполягатиме на тому, аби ти розірвав контракт й одружився з матір'ю майбутнього спадкоємця? Він не віддасть компанію акціонерам, це величезні статки і в такий спосіб він намагатиметься тебе захистити. Тиснутиме на твою порядність та репутацію. Акаєви завжди були гідними сім'янинами, він цим пишається.

— Мабуть, для цього він і їде, щоб переконати мене. Буде якась дружня порада?

— По-перше, переконайся ще раз, що дитина справді твоя. По-друге, не психуй. Ти зараз, як та порохова бочка, тобі слово страшно сказати. Шукай з батьком компроміс, не здумай із ним посваритися. Хитрішим будь. Ніхто тебе силою одружитися не змусить. Спадкоємець у них буде, тож нехай відв'януть. А з ким тобі спати – вирішувати лише тобі.

— Я все це розумію, що ти мене як маленького заспокоюєш. Мене турбує інше. Діна зі своїми юристами чи мій батько має право розірвати цей шлюбний контракт?