44. Мені потрібні відповіді

Мені треба зрозуміти, що відбувається. Розібратися, де правда, де брехня. І поки не розберуся… не зможу ні нормально працювати, ні приділяти увагу Діні.

Хочу повернути собі кляту адекватність й такий звичний контроль, хочу, щоб усе було прозоро хоча б між мною та Діною.

Брехати їй – не варіант, вона заслуговує на щирість та повагу. Принаймні ті почуття, що ятрять мою душу, не дозволять мені ламати перед нею дешеву комедію.

Блондиночка несподівано і для себе, і для мене впевнено пробралася в моє серце, зручно там влаштувалася, не підозрюючи, що за окупацію цього самого серця доведеться платити любов'ю. На менше я не згоден. Вже ні.

А якщо Амалія й справді вагітна від мене? Як мені сказати про це моїй ще не коханій, але такій бажаній дружині?

Дідько, і коли це моє життя зірвалося й отак стрімголов покотилося в тартарари?

Мені потрібні відповіді, саме за ними я й рвонув до столиці, віддаючи всі розпорядження телефоном. Добре, що мої головні менеджери доволі професійні та натаскані, пару днів без мене якось протримаються. Тамерлан отримав окремі інструкції, так би мовити ексклюзивні, із чітким попередженням від якого неабияк фонить ревнощами: «забезпечити мою дружину всім необхідним, облаштувати її на новому робочому місці без найменшої спроби флірту та бажання їй сподобатися».

Я не пояснював Таміку якого біса мене раптово понесло до Києва. Але він знає мене з дитинства, знає амплітуду моїх загонів, наполегливості та рівень відповідальності, тому він в курсі, що якщо мені треба – значить треба.

Усі пояснення будуть пізніше. Про такі речі бажано говорити дивлячись у вічі. Це саме стосується й Діни. Писати не хочеться, для мене вся ця писанина в повідомленнях – суха та беземоційна комунікація, навіть емодзі не рятують. Тому смс-ки не люблю, якщо це стосується особистого. Якщо цілуєш жінку – повинен розмовляти особисто, а не строчити дурні фразочки.

За кілька годин коротко її наберу, щоб нагадати про важливе. Заодно за ці два дні розлуки, можливо, дещо проясниться у наших з Діною стосунках. Визначиться переважно для мене.

— У сенсі діагнози можуть змінюватись? — обурено витріщаюсь на лікаря, ніби це він винен, що п'ять років тому в мені вбили надію стати батьком. — Коли мені озвучили діагноз уперше, я перевірявся ще в двох різних клініках – і скрізь говорили те саме. А тепер у моїх сперматозоїдів раптом настала ремісія? Чи отямився лише один, який якимось дивом став переможцем?

— Саміре, висновки робити зарано, ми ще проведемо додаткові тести, завтра я зможу докладніше відповісти на ваші запитання. Відразу хочу сказати, що справді хороших фахівців у галузі чоловічого репродуктивного здоров'я – мало. І я один з найкращих.

  Для початку мені подобається самовпевненість цього лікаря, його прискіпливість та уважність, його манера ставити мені питання, які зовсім не стосуються мого сексуального життя. А виявилося, що все настільки взаємопов'язане. Слухаю та офігіваю. А ще хочу трохи потримати за горло тих лікарів, котрі поставили на моєму батьківстві хрест.

— Вас мали попередити, що подібні діагнози тимчасові. Справа в тому, що всіма нашими системами керує мозок, а мозком – стрес. Певно, стрес впливав на ваш гормональний фон, паралізуючи сперматозоїди. Між іншим, чоловіча репродуктивна система набагато примхливіша й чутливіша, ніж жіноча, хоча чоловіків і прийнято вважати сильною статтю. Насправді, і це чесно, сильною статтю слід вважати жінок, бо природа запрограмувала їх виживати при будь-яких умовах і продовжувати рід. Отже, Саміре, зараз картина така. Ви здатні зачати дитину, відсоток рухливих сперматозоїдів цілком достатній. Можливо, ви навчилися справлятися зі стресом, нервова система перебудувалася – і організм відразу відгукнувся. Якщо пройти додаткове терапевтичне лікування, поєднуючи з консультаціями у психолога, ви можете досягти стовідсоткового чоловічого здоров'я та зачинати дітей хоч щодня.

— Щодня мені не потрібно, — кидаю похмуро.

Мені щойно підтвердили, що Амалія не бреше, що вона таки носить мою дитину, але радості це не викликає. Ні краплі. Впевнений, що завтра всі слова лікаря підтвердяться, додаткові тести виявляться позитивними і я муситиму ухвалити рішення. Хоча… для надійності зробимо тест на батьківство ще раз, бо для мене це досі якась похибка реальності, все не за планом…

  Вийшовши надвір, хочу зробити глибокий вдих і, трясця, не можу. У грудях пече, ребра ніби стиснуло сталевими обручами. Від безплідності перейдемо до інфарктів? Нормальний такий прогрес. Я можу легко впоратися з будь-яким форс-мажором, пов'язаним з моїм бізнесом, з будь-яким штормом у моїй сфері, тому що я віддав п'ятнадцять років свого життя на налагодження цієї системи. Але до такого повороту в особистому житті я не готовий. Я в дупі…

Як із цього вирулити? Слухати прагматичний розум чи серце? От тільки… серце часто помиляється, і деякі мої кроки залежатимуть саме від рішень Діни.

Добре, що ніхто не знає, крім Мар'яна, звичайно, що Діна вагітна не від мене. Інакше для мого батька лише одне рішення було б очевидним, необхідним та правильним – залишити Діну та одружитися з Амалією. Зберегти нашу бізнес-імперію для нього у пріоритеті, це навіть не обговорюється.

…Дзвінок начальника охорони вириває мене з тяжких роздумів. Передчуття миттєво гірчить у роті полином, кінцівки наливаються свинцем. Адже не дарма на мене останні пів години небо падало. Щось сталося…

— Саміре, у нас червоний код! — кричить він у слухавку, паралельно матюкаючись на когось поруч. — Машину твоєї дружини переслідували! Вони нахрін розбилися! Злетіли з пагорба. Обох доправили до лікарні, — слова долітають немов крізь товщу води. Світ навколо, втративши звуки та барви, миттєво стиснувся до однієї пульсуючої точки в грудях. — Андрій у тяжкому стані, твоя дружина…

— Що з Діною? — перебиваю, подумки падаючи з нею з того довбаного пагорба. У пам'яті спливають її сміх та блакитні, як небо очі, а ще чомусь смак цукрової вати. Я ж обіцяв її захистити. Її та її дитину.