41. У твоєму випадку краще молитися

— Доню… — Мар'ян пішов проводжати Саміра, а я залишилася «на розстріл». Перш ніж продовжити, мама схвильовано підтискає губи. — Я не маю нічого проти Саміра Акаєва, але я не розумію, як можна ось так раптово вискочити заміж? Минулого тижня ти була готова сказати «так» Денису, але… склалося, як склалося. Адже ти в мене не така, не вітряна, не легковажна. Тобі боляче і ти вирішила вийти заміж на зло?

— Лізо, ти що не розчула головного? — зітхає тато. — Наша дочка вагітна. Це і є причина. Доцю, адже я правий?

Обидва дивляться на мене з тривогою, змішаною з любов'ю, чекають подробиць, правди, якою я не можу з ними поділитися.

— Мабуть так влаштоване життя: складно та непередбачено. Хтось раптом вмирає, хтось раптом закохується, виходить заміж, розлучається, падає, піднімається. Так склалося… я чекаю дитину, я закохана в Саміра, але боялася сказати правду Денису, всім вам. Тому не можу натішитися, що він перший зізнався у зраді, — брешу, а що ще робити. — Акаєв вчинив порядно, покликавши мене заміж. Все у нас буде добре, — буквально натягую усмішку на обличчя.

— Дівчинко моя, дуже хочу, щоб ти була щасливою, — мама обіймає мене першою, а потім нас обох згрібає у свої обійми батько.

— Цей зять мені подобається навіть більше, — хмикає тато. — Я вже готовий стати дідом. Коли чекати на поповнення?

— У грудні, — кажу і чомусь хочеться плакати. Чи то розчулилась, чи знову гормони скачуть. А може, стало прикро, що доводиться приховувати від батьків ім'я справжнього батька мого малюка. У цій ситуації вони б точно не зраділи, що дитина від Дениса.

От і виходить, що це брехня заради спасіння їх нервової системи.

— Піду до себе в кімнату. Втомилася.

— Іди, моя хороша. Якщо тобі захочеться чогось смачненького – мама приготує. Тільки скажи! — Втерши сльози, радісно щебече мама мені вслід. — Ой, пам'ятаю, коли я носила нашу Діночку – мене постійно на молочку тягнуло. Сергію, ти пам'ятаєш? — Починають перебирати з татом спогади, а я тихенько тікаю до себе.

Хочу прилаштувати свій новий екземпляр на найпочеснішому місці. Мій тато, застосувавши свою інженерну освіту, зробив креслення, а по ньому вже створив для моїх парасольок ексклюзивну шафу-трансформер, де вони дбайливо зберігаються, але за бажанням я можу вибрати режим відкритої вітрини. У мене тут і підсвітка, і сигналізація, все як годиться. Помилувавшись парасолькою самої королеви і млосно позітхавши, згадуючи «смачні» моменти нашого із Саміром побачення – фіксую парасолю в моєму «сховищі» і шурую в душ.

Не секрет, що дівчата можуть проводити у ванній по дві години, а то й більше. Поки вимиєш цю голову, потім потрібно нанести маску для волосся. Потім скрабік на тіло, окремо на обличчя, зі ступнями свої процедури. Коротше, краса потребує не лише грошових жертв, а ще й купу часу. Залишатися привабливою – ще ті каторжні зусилля.

Але я пам'ятаю, що Самір просив зателефонувати йому перед сном. Тому зручно вмостившись у своєму ліжечку, набираю його номер, вже приготувавшись почути низький та збіса сексуальний чоловічий голос. Але… після третього гудка він мене чомусь відбив.

Отакої, навіть трохи прикро. Невже настільки сильно зайнятий? Цікаво чим?

Не вийшла у нас шлюбна ніч по телефону... на жаль. Ну добре, побачимося завтра на роботі, Саміре Булатовичу.

Це вже стає традицією – прокидатися під голос та сміх Христини. Причому я у своїй кімнаті на другому поверсі чую, як вона у дворі чіпляється до бідного охоронця. Андрій реально скоро почне просити, аби його кимось замінили. Треба спускатися, рятувати красунчика від цієї липучки.

Пригладивши сяк-так волосся й накинувши халат, біжу до вхідних дверей. І о котрій ця зірка прокинулася, щоб припертися до мене о сьомій ранку?

— А ти знаєш, що має робити чоловік, коли зустріне ту саму свою єдину та неповторну жінку? — Запитує у Андрія Христя. Побачивши мене, махає мені рукою і сміється зараза така.

— Молитися та малювати навколо себе захисне коло? — Видає Андрій свою версію.

— Взагалі-то складати вірші, але в твоєму випадку, напевно, краще молитися, — регоче ця руда бестія. — Привіт, подруго! Уявляєш, твій охоронець сьогодні не схотів мене обшукувати. Петляє від роботи та ухиляється від прямих обов'язків. Так і запишу в книзі скарг та пропозицій.

— Іди сюди, я тебе замість нього помацаю, — обіймаючи подругу, затягую її до хати й клянуся, в цей момент Андрій зітхнув з таким полегшенням, що я ледве стрималася, щоб не почати реготати.

— Запитаєш, чого я прискакала вранішньою конякою?

— Ти читаєш мої думки, Христю.

— Прикинь, у мене телефон здох. Зовсім. І ремонту не підлягає. Тому й не подзвонила. Але я встигла дізнатися про вчорашні новини. Діно, ти входиш за Акаєва??! — Останню фразу Христя вигукує на всю кімнату. Мені навіть вуха довелося заткнути.

— Так. І я вже підписала шлюбний контракт. …А ще я вагітна, вже вісім тижнів, — треба сказати їй зараз, поки вона знову не дізналася про чергову сенсацію із соцмереж.

Христя зависає з відкритим ротом, у її очах проносяться субтитри емоцій та тисяча запитань.

Є один нюанс, я вже думала про це, але так і не вигадала, як мені викрутитися. Справа в тому, що Христя знає мене так само добре, як і Мар'ян. Подруга нізащо не повірить, що це дитина від Саміра. Я б їй сказала, якби переспала з Акаєвим два місяці тому, бо у нас у дівчат так заведено. Впевнена, вона здогадується, точніше – знає напевно від кого я насправді вагітна. Христя розумна дівчина, їй би шпигункою працювати, у неї до цього є хист, як і бажання все про всіх знати.

— Розумію. Акаєв хороший варіант, — нервово ковтнувши, приходить до тями. — Діно, ти молодчинка. Хвалю за винахідливість, — кажу ж, здогадалася. Але добре, що не питає в лоб.

— Крім шлюбного контракту я ще й договір про нерозголошення особистої інформації підписала, — натякаю, що не можу дати їй бажаних подробиць, якими вона потім зможе ще довго смакувати.