40. Патова ситуація

Щойно ворота відчинилися – б'ю по газах, двигун гарчить, а щебінь віялом летить з-під коліс. За моїм кросовером тягнеться шлейф обурення і зараз я не збираюся приховувати своїх емоцій!

— Будь напоготові. Якщо охорона мого батька виявить агресію — стріляй по ногах і викликай підкріплення, — сухо кидаю своєму охоронцеві. — І доведи до відома Руслану. Начальник моєї охорони має бути в курсі того, що тут відбувається. Володю, я серйозно, не дай їм застати тебе зненацька. Відсьогодні я їм не довіряю.

І я маю на увазі не лише охоронців батька. Я раптом втратив довіру до своїх батька й матері. До людей, за яких життя ладен був віддати, яких любив, поважав і навіть подумки молився за них, хоча мене не можна назвати віруючою людиною. Мої батьки були для мене еталоном міцного союзу, мудрості та відданості. І на тобі…

Одній змії вдалося все це спаскудити!

Вилітаю з машини, хряпаючи дверцятами, демонструючи свій гнів на повну. Вперше нестриманий, вперше не обіймаю маму.

Батьки вийшли мене зустріти до парадного входу. Тато, як завжди, незворушний і загадковий на тлі чотирьох колон, прикрашених фресками, які коротко передають історію кримськотатарського народу. Маєток Булата Акаєва — це місце, де укладалися великі угоди між бізнесменами, які воліли залишатися в тіні. Це місце сили та успіху, стратегій та перемог. Місце, де мені прищепили мужність, цілеспрямованість та людяність. Яке я довгі роки вважав своїм рідним домом, навіть коли вже покинув батьківське гніздо.

І сьогодні він не хотів мене впускати…

— Де вона? Хочу бачити її негайно! Спершу я поговорю з Амалією, а потім з вами! — Після такого початку мені не до теплих вітань чи приязних усмішок.

— Нарешті я бачу чоловіка, в якому заговорила кров великих кримських ханів! — вигукує батько. — Чоловіка, який ні перед чим не зупиниться, відсіче зайве та візьме своє!

— Не заговорюй мені зуби, батьку. Зараз я на це не куплюсь.

— Саміре, ти будеш розмовляти з Амалією виключно в нашій присутності. Дівчині не можна хвилюватися, вона носить нашого онука.

— Батьку, невже тебе так легко можна обдурити? Це вже старість дається взнаки, геть лишивши тебе бажання аналізувати події та вчинки? Якась хвойда переконала тебе, що твій син поганець? — знущально хмикаючи, мрію послати Амалію у відомому всім напрямку діалектом портових вантажників, від якого навіть у бандюків вуха в трубочку згортаються. Я не дозволяю собі матюкатися, але для цієї ідіотки я зроблю виняток!

— Сину, у нас є доказ. Вона зробила тест на батьківство, — не витримує мама. Ну це зрозуміло, мама вже давно мріє про онуків, вона будь-якому фальшивому папірцю повірить.

— А те, що зараз будь-яку довідку можна підробити вам, звичайно, на думку не спало? — майже лютую.

Господи, як же я злюсь! А я не звик відчувати подібні емоції щодо своїх батьків.

— Саміре, твоя лють тебе засліпила? Ти мене тримаєш за дурня? Коли Амалія нам зізналася, що носить твою дитину, я особисто відвіз її до клініки, якій довіряю, до лікаря, якого знаю двадцять років. Ми провели повторний тест, і він підтвердив слова твоєї жінки.

— Вона не моя жінка – вона була моєю коханкою, тимчасовою втіхою. І ми з нею вже розбіглися! — випльовую кожне слово з піною біля рота, відмовляючись вірити. — І чомусь, коли я сказав їй «прощавай», вона жодного слова не сказала мені про вагітність!

— Бо ти б мені не повірив! Ось як зараз, — збоку лунає схвильований голос Амалії. Мабуть, вислизнула через задні двері та обійшла будинок. — Я знаю, що трапляється, коли щось не вписується в твої плани і про твою круту вдачу я теж чула. Саміре, я запанікувала. Мені було так страшно, що я добу лежала пластом. А потім зрозуміла, хто зможе мене почути та прийняти. Я поїхала до твоїх батьків, але я залишила тобі привід мене шукати. Бо я в курсі, що твої люди наглядали за мною, аби я не створила проблем. Та твої хлопці не всесильні, мені вдалося їх обдурити і непомітно вислизнути з міста. Я кинула всі свої речі, всі твої подарунки тим самим показуючи, що мені не потрібні гроші. …Мені потрібний ти і лише ти, Саміре! Я тебе кохаю і вже давно. Я намагалася не виявляти своїх почуттів, тому що ти забороняв, але вони були сильнішими за мене. …Не хочу тебе втрачати. Та щоб ти там не вирішив – я все одно народжу тобі спадкоємця, — сльози в три струмки, в карих очах бездонна відданість, у голосі ніжність, все як за сценарієм.

— Довго репетирувала? — Єхидно уточнюю. — Мене не зачепило і не розчулило.

— Я ж казала – він мені не повірить, — з найнещаснішим виглядом, Амалія дивиться на моїх батьків, шукаючи в них підтримки та захисту.

Безпомилкова ставка на їхнє бажання мати онуків. Як їй вдалося провернути аферу з тестом? Підкупила лікаря?

— Це не моя дитина, Амаліє. Я подам на тебе до суду за домагання та переслідування! Припиняй цей цирк, інакше сильно пошкодуєш! — Ціджу крізь зуби.

— І все ж дитина від тебе, Саміре. Тому ти одружишся з цією дівчиною і ми закриємо низку наших проблем, — заявляє батько тоном, якому раніше я навіть не подумав би заперечувати. — Твої позиції в компанії зміцняться, ти залишишся біля керма, пізніше тобі буде кому передати нашу бізнес-імперію. Ти ж знаєш, мені дуже не хотілося б, щоб акціонери розтягли справу мого життя по шматках. Престиж та статус для Акаєвих на першому місці. Саміре, настав час стати гідним сім'янином. Я знаю, ти вмієш брати відповідальність за свої вчинки і знаю, наскільки ти розумний, мій хлопчику. Я виховав сильного лідера, не підведи мене. Не змушуй мене вживати жорстких заходів.

— Ти відійшов від справ, які жорсткі заходи проти мене ти можеш вжити? Зректися мене через те, що я не вірю своїй колишній коханці? — схрещуємо з батьком наші погляди.

Хоча… якщо добре подумати, він дійсно може зіпсувати мені життя, якщо захоче. Наприклад, налаштувати проти мене наших основних акціонерів, з якими він піднімав свою бізнес-імперію, з якими дружить багато років.