37. Шокуючі нюанси

Таким «закоханим» мене ще не бачили. Ба більше, я вперше офіційно вийшов в люди з дівчиною!

Незворушний та цілеспрямований Самір Акаєв, чия жорстка хватка в бізнес-колах заробила собі залізну репутацію – раптом розтанув, зухвало й безсовісно фліртує, робить пропозицію руки та серця, виносячи на загал своє особисте життя.

Дехто, враховуючи деяких наших акціонерів, буде шокований.

До цього ніхто до пуття не знав, з ким я зустрічаюся і чи планую сім'ю взагалі. Моє бажання переконати оточуючих у тому, що дитина, про яку ми оголосимо пізніше – моя, частково суперечить логіці та повністю перекреслює мої принципи. Мабуть страх, що про мою безплідність дізнаються – змусив мене вистрибувати зі штанів, поспішати та вульгарно облизувати пальці в топовому ресторані з трьома мішленовськими зірками. Хоча мені сподобалось, вдома треба буде частіше таке практикувати.

У голові товпиться величезна купа думок, певно, я їх до ранку розгрібатиму. І куди це подівся мій саморозпіарений холоднокровний та блискавичний аналіз ситуації?

І все через Діну…

Дивно те, що коли я простягнув обручку та запитав Діну, чи хоче вона бути моєю дружиною – це не було частиною вистави.

Ну хто б при здоровому глузді, не знаючи толком людини, пропонував назавжди вписатися в її долю?

Вперше спираюсь не на факти, а на передчуття. Я дійсно знаю Діну недостатньо всупереч нашому тісному спілкуванню за ці останні декілька днів. Втім я відчуваю, що ця дівчина – моя людина. Моя половинка, хоч би як пафосно це звучало для такого циніка, як я.

І поцілував я її не задля вдалих фото, не тому що після того, як дівчина сказала «так» за сценарієм заїжджених мелодрам настає черга пристрасних поцілунків. Я її поцілував, бо мені так захотілося!

Поцілував стримано, коротко, владно, але з почуттям набагато глибшим, ніж колись дозволяв собі з іншими. Вона моя, нехай усі про це дізнаються.

І нехай я не маю жодного уявлення, як поводиться в ліжку ця мініатюрна білявка, та я чомусь навіть не сумніваюся, що зроблю все можливе, аби наші сексуальні уподобання збігалися.

…Звісно, коли наш шлюб перестане бути фіктивним.

— Ти згодна, що цей поцілунок не був спонтанним? — питаючи пошепки, знову приземляюся на своє місце.

— Не хвилюйся, я не здеру з тебе за це десять штук, ти й так добряче витратився, — хихикає Діна навіть не підозрюючи наскільки небезпечно це її дражливе хихикання для мого вже й так хиткого самовладання. У мене на язиці вже крутиться фраза про шлюбну ніч, ще трохи і я її озвучу.

Я тут шаленію, а їй бачте смішно.

Якомога непомітніше подаю знак, щоб несли мій подарунок. Хочу здивувати мою блондиночку, сподіваюся, приємно.

А Діна тим часом швиденько діставши телефон, який вже задовбав своїм кумканням, глянула, насупилась і сховала назад. Таке враження, що там у відкритому чаті йде бурхливе обговорення нашого побачення.

— Твоя популярність у соцмережах зростає не щодня, а щогодини? — Чекаю, що вона якось поділиться зі мною причиною своєї незадоволеної складочки між брів.

— Там суцільна маячня. Перебісяться та заспокояться. Не хочу говорити про ідіотів та псувати такий цікавий вечір, — відмахується і тягнеться за склянкою з водою.

— Тоді дозволь мені зробити скромний весільний подарунок й покращити твій настрій, — офіціант як раз кладе перед Діною елегантно упаковану коробку. — Як гадаєш, що там?

— Тобі відомо, що саме я колекціоную, тож… підозрюю, що там парасолька. Ось тільки яка? Ух, я страшенно хвилююся, — Діна миттю засяяла.

Хто б міг подумати, що парасольки розбурхують її сильніше за мої поцілунки?! Оце так пристрасть! Може, час почати її ревнувати до парасольок?

Розриває упаковку не поспішаючи, але з нетерпінням покусуючи губи. Відкривши коробку – завмирає, немов на неї звідти дивиться діамант нереальної величини. Хоча там звичайна англійська парасоля королівського двору, але зі своєю історією.

— Дозволь поясню. Мені вдалося це дістати неабияким дивом і тільки тому, що у мене в Лондоні є хороші знайомі, — треба ж трохи напроситися на подяку. — З цією парасолькою любила гуляти сама королева Єлизавета. Але одного разу сильний порив вітру вирвав парасолю з рук її Величності й поніс через ідеально підстрижені кущі та газони. Коротше, парасолю знайшли за три кілометри, вона плавала в озері разом із лебедями.

— Я знаю... Це парасолька-втікачка, я про неї чула. Але навіть не могла мріяти ... Саміре... — вражено хитає головою, а через секунду по її щоках вже струмують сльози. — Величезне тобі дякую. Для мене це ... щось більше ... для мене це ... безцінно, — сльози вже докотилися до губ, Діна їх машинально облизує, у мене остаточно підриває шифер, дах ось-ось зірве до біса. Хочу все, що нашіптувала мені моя гаряча фантазія. Почати з поцілунків. Звісно вже не тут. Просочити мою спальню її задоволеними стогонами й закінчити спільним сніданком.

— Діно, поїхали до мене? Прямо зараз? — Вимовляю, не впізнаючи свій здавлений голос. Оце шибануло! І зверху, і знизу, ще й оточило. Давно у мене так не паморочилася голова через дівчину.

А тут як на зло ще й телефон дзвонить! Поки Діна розгублено вагається – дивлюся, хто ризикнув мене потурбувати.

Хм… Руслан просто так нізащо не подзвонив би. Значить, щось дуже важливе та термінове. Те, про що я маю дізнатися саме зараз.

— Вибач, я повинен відповісти. Відійду буквально на хвилинку, а ти поки милуйся парасолькою, тепер вона твоя. Ще один експонат для твоєї оригінальної колекції, — кидаю Діні та притискаю мобільний до вуха. — Говори! У тебе одна хвилина! — йду у бік вбиральні, подалі від чужих вух.

— Босе, тут якась хрінь коїться. У пошуках Амалії нам перешкоджають люди вашого батька. Причому досить нахабно та агресивно. Я на дев'яносто дев'ять відсотків впевнений, що ваша колишня коханка ховається у ваших батьків. Якими будуть ваші подальші вказівки?

— Що??? — Я реально шокований. Я в ауті. Мене наче мокрим лантухом з-за рогу прибило. Такого я навіть припустити не міг. — Я сам зв'яжуся з батьками і поговорю із ними. Поки що просто спостерігай за ситуацією.