35. Настав час бути моєю

Здається, я вирішив зіграти у найнепередбачуванішу в світі гру – у кохання.

Але зіграти по-справжньому, без понтів та фарсу, заклавши долі свою душу. Ризиковано? Звісно! Тому що імпульсивна вагітна Діна – це бомба уповільненої дії, ніколи не знаєш, що вона собі вигадає.

Як деяким парам вдається зберегти свої почуття до старості? Потрібно буде спитати у батька поради, адже явно є якийсь секрет.

Мене криє, водить немов п'яного від її вразливості, спалахів відвертості й цих великих блакитних очей, таких чистих, як травневе небо після дощу. Вона то тане в моїх руках, то дивиться букою, а я начебто нічого такого й не зробив. Або зробив недостатньо.

Дідько, коли ти приходиш до коханки, щоби зняти напругу, все так просто. Не морочишся, не сушиш голову думками, розслабляєшся, ловиш короткий дзен – і ти знову в ресурсі, готовий до нових подвигів. А тут…

Почати б з того, чому поряд з Діною я хвилююся, як пацан? Хоча вона цього не бачить, я все приховую за маскою незворушного, успішного чоловіка, який знає собі ціну. А коли вона сьогодні прийшла в цій спокусливій сукні – я реально залип, закохався і захотів ці плечі, цю витончену шию. Клянуся, навіть від щирого серця подякував Всевишньому за те, що народився чоловіком.

Бо вже цілком очевидно – я матиму право торкатися цих плечей, а ця дівчина до безпам'ятства бажатиме моїх поцілунків.

  От тільки всім цим романтичним зітханням додають нервів ще й поточні проблеми. Наприклад, цей прищ Денис Бойко, зображаючи з себе приниженого та безмежно ображеного, оголосив мені вендету, сидить і гавкає в своєму кутку. …А ще мені доповіли, що моя колишня коханка зникла за загадкових обставин. Залишила квартиру відкритою, усі її речі також на місці, а у ванній на підлозі знайшли позитивний тест на вагітність. Амалія ніколи б не залишила двері не замкненими, не кинула б свою улюблену норкову шубку і сумочку від «Birkin». На мої дзвінки вона не відповідає. Хоча гроші зі свого рахунку перевела в готівку.

І якщо думки про це мене дратують, то думки про Діну – заспокоюють. Всупереч її витівці. Це ж треба, взяти й розповісти Мар'яну! Її брат з найпершої нашої зустрічі косився на мене з підозрою. А тепер в нього явно виникнуть до мене додаткові питання. Цікаво, як вона пояснила йому моє бажання всиновити її дитину? Чи краще поки не питати, щоб не вибухнути?

— Адже ми з цим впораємося? — Діна примирливо простягає мені свою витончену руку. Яка тут же тоне у моїй широкій долоні.

— Думаю, якщо захочемо – ми з тобою з усім упораємося. Тільки коли тобі наступного разу захочеться з кимось поговорити про сокровенне – говори зі мною. Навіть про незручні дрібниці, про все, що тебе турбує чи цікавить. А якщо ти соромитимешся – ми вимкнемо світло і говоритимемо в темряві. Домовились?

— Добре, — згідно киває. — І навіть не сумнівайся, я ще неодноразово скористаюся твоєю пропозицією. Тож на тебе чекає багато безсонних ночей.

— Сподіваюся, не всі з них ми розмовлятимемо, — багатозначно гмикаю.

Діна відразу спалахує рум'янцем та відводить погляд. Я знаю коли жінка мене хоче. Це неважко помітити. Втім я поважаю її намір стримувати цю вируючу жагу. Адже це не інтрижка на одну ніч, тому я тільки «за», аби ми дізналися одне одного краще.

Взагалі-то наші фіктивні стосунки завідомо були приречені на провал, бо хімія між нами виникла мало не в перші хвилини нашого спілкування. Тож усі ці мої намагання збудувати між нами стіну були смішними та марними.

— Їдьмо вже, пане Акаєв. Чекаю не дочекаюсь, коли ти зможеш назвати мене дружиною, — кидає з іронією.

Отже, Діно, коли ти хочеш приховати від мене щось важливе – ти стаєш зухвалою? Ну-ну…

Дорога до офісу займає п'ятнадцять хвилин і весь цей час я змушений переписуватися з начальником моєї охорони, який шукає Амалію. І не тому, що я переймаюся долею моєї колишньої коханки, а тому, що я нікому не дозволяю робити з мене ідіота. Якщо Амалія залетіла, то не від мене. Значить, вона спала ще з кимось і порушила наш договір. Я хочу знати, хто це був. Тому що до моїх жінок аби хто не підкочує, це було зроблено навмисно. Це виклик! До Амалії наразі я байдужий, але ворогів треба знати в обличчя. А у мене їх чимало, порт ласий шматочок для багатьох моїх конкурентів.

— Хвилюєшся? — Запитую Діну в ліфті.

— Ні крапельки! — зухвало пересмикує своїми спокусливими плечами, хоча я бачу, що нервує. Ох і вредна...

— Діно, Костянтин Вікторович попередив, що потрібно спостерігатися у лікаря. Завтра мені повинні підтвердити запис до найкращого гінеколога у нашому місті. Сходиш, познайомишся. Тобі буде спокійніше, коли ти знатимеш, що з тобою і дитиною все гаразд, — мені подобається дбати про неї. Це відбувається так невимушено, ніби я дбаю про неї вже дуже й дуже давно. І роблю я це не заради вдячності, не заради того, щоб зайвий раз продемонструвати свої можливості чи владну натуру.

Я роблю це заради ось цього погляду, яким вона на мене зараз дивиться.

— Дякую, — кидає тихо і коротко. Натискає кнопку та… зупиняє ліфт. Нічого собі інтрига.

У її рухах стільки рішучості. Підвівшись навшпиньки, хапає мене за шию і ... цілує. І відлуння цього поцілунку прокочується шаленою хвилею по всьому моєму тілу. Скрізь, де я хотів би відчути її губи. Заводжусь моментально, втискаю її в себе якнайміцніше, зі стоном перехоплюю ініціативу і вже готовий стирчати в цьому ліфті хоч до завтра. З умовою, що цілуватися ми будемо безперервно.

Тільки-но я розсмакував – як Діна вирішила, що хорошого потроху.

— Так солодко і так мало? — розчаровано видихаю.

— Ще вчора ти переконував мене, що нам краще просто дружити, не перетинаючи небезпечну межу. Намагався довести, що фіктивні стосунки захистять нас від потрясінь та гірких розчарувань. Як швидко ти перевзувся, Саміре Булатовичу, — Діна витончено вставляє шпичку, як же ж без цього. — Вирішила тебе поцілувати, поки не підписалася під штрафами, які сама ж і придумала. Бо потім красти твої поцілунки для мене буде не по кишені.