30. А може, ну його той контракт?

Раніше я ніколи себе не обманював. Тепер от намагаюся. Поки виходить не дуже, все більше стаю схожим на ідіота.

Зі вчорашнього вечора всередині кипить глуха, запекла боротьба моїх палких бажань з моїми непохитними принципами. Не такі вони тепер вже й непохитні.

Мій славнозвісний залізний самоконтроль, яким я так пишався, який виховував у собі роками, дав тріщину. Глибоку та небезпечну.

Гадство… всю ніч ворочався, не спав. Коли таке було через дівчину? Сто років тому, чорт забирай. Навіть вголос, лякаючи темряву, промовляв, що з її боку це просто гормони пустують, з мого ... ну, припустимо ефект новизни або тимчасове помутніння.

Душу розтривожив радше не поцілунок, а те, що було після. Після поцілунку та моїх слів про «вперше і востаннє». Діна на мене такими очима подивилася, що мені відразу захотілося забрати ті кляті слова назад. А потім це тяжке мовчання та клоунський ніс «на згадку»…

Трясця, чому так важко? Чому вся ця мелодраматична фігня так глибоко мене зачіпає?

Я дійсно склав у гарну коробку її блузу і цей безглуздий ніс. Навіть підписав: «Наші моменти».

Тіло ломить, наче я підчепив грип. Башка розколюється, у грудях шкребеться дивне передчуття, а думки про те, що сьогодні я її побачу – трохи полегшують мою «лихоманку». Беззаперечним фактом стає те, що дружити нам буде вкрай складно.

Хм… адже коли починаєш фантазувати про те, як знімаєш одяг зі своєї фіктивної нареченої – про дружбу думати вже смішно.

Це мій провал. Перший такого розмаху. Не знаю, як придушити в собі всі ці бажання, які миттєво в мені активізувалися, коли Діна заявила, що через гормони їй хочеться сексу. Моє тіло солідарно відгукнулося.

Оце влип…

Навколо мене завжди було багато гарних жінок. Жінок, які могли вразити, залишити у пам'яті слід. Але Діна подобається мені якось інакше, глибше. Всупереч моєму пунктику про блондинок, зараз це вже не принципово. Кожен її погляд, кожна фраза, щедро приправлена ​​іронією, викликає в мені шквал емоцій та намір підкорити собі цей жіночій гонор.

Мене навіть лякає не сам потяг, як можливі наслідки. Я панічно боюся того, що ця пристрасть – лише короткий спалах. Вона може нас засліпити і спалити вщент, залишивши по собі холод та розчарування. Адже не факт, що почуття з'являться. І як після цього нам «ліпити» дружні стосунки? Я не хочу потім знову вдавати заради дитини, заради близьких. Не хочу бачити в її очах образу та біль, бо всі мої інтрижки зазвичай недовговічні. Напевно, я перехворію нею і охолону, бо не маю звички любити до втрати пульсу. У мене не було потреби шукати таке кохання.

Діна і так уже зламана, хоч і намагається бути сильною, вона вагітна, вразлива, я не хочу її розчарувати. Не хочу її підвести. Адже я бачу, що подобаюсь їй, що це не лише гормони. Такі мрійниці, як Діна, дуже швидко закохуються.

І що мені тепер робити?

— І як воно, бути на твоєму місці? — Перериває мої думки Тамерлан, завалюючи до мене в кабінет ходою головного фаворита.

— Мрієш помінятися? — сухо хмикаю, дістаючи чернетку нашого з Діною шлюбного контракту.

— На кілька днів можна. Чом би й ні? Ти заодно відпочинеш, а я проведу час із незабутньою білявкою, — усміхається ця нахабна морда.

— Так, припиняй пускати слину на мою дівчину.

— Ой, за рік вона стане вільною. Хіба тобі не було б спокійніше, якби ти знав, що поруч із твоєю дитиною та колишньою дружиною знаходиться твій близький друг? — Ще один тестувальник моєї нервової системи.

— Таміку, ти несерйозний кавалер. Ти жінок тільки псуєш, розважаєшся і зникаєш, залишаючи по собі мокрі подушки. До дітей тебе теж не можна підпускати. Інакше ти навчиш мою дитину, що перед чарівними паршивцями відчиняються будь-які двері, — нам подобається підколювати один одного, не думаю, що Тамерлан серйозно має намір залицятися до Діни всупереч моїй категоричній забороні.

— Ще скажи, що це неправда. Звісно, своєю харизмою я можу відчиняти будь-які двері та легко вирішити будь-які питання. Талант у мене такий. З малечку. Ну, добре... пожартували і годі. Ніхто не повинен знати про нашу з тобою вразливість, — він має рацію, у нього справді талант знаходити підхід до всіх, і до можновладців, і до місцевих мафіозі.

— Я не вважаю себе вразливим, — незгодно пирхаю.

— Іронія, друже мій, це спосіб приховати свою вразливість. Не я вигадав – у розумних книгах написано.

— Поговоримо про справи. Досить вже мені баки забивати. Що там із Бойками? Маю на увазі, з юридичного боку? Вони не створять нам проблем?

— У мене все схоплено, тож розслабся. Чув, що люди Руслана теж красиво відпрацювали. Пожежа була видовищною. Але те, що вони підкинули докази ніби Денис Бойко сам і спалив свій офіс – вартує оплесків. Кажуть, він навіть плакав.

— Нехай плаче, йому корисно. Я хочу, щоб він назавжди забрався з мого порту. Тому я маю намір збанкрутувати його дрібну фірмочку, — ціджу крізь зуби. Стискаючи кулаки, уявляю свої руки на шиї колишнього нареченого моєї майбутньої дружини.

— Через неї? Тому що цей прищ образив Діну? І ти ще стверджуватимеш, що ти до неї нічого не відчуваєш? Друже, чому б тобі не викинути цей контракт на смітник? — свердлить мене своїм хитрим поглядом. Тамік знає мене краще за всіх, він, напевно, раніше за мене здогадається якщо я раптом закохаюся в Діну. Звісно, я намагатимуся цього не допустити. Моя голова має бути холодною та тверезою. У мене стільки планів й перспективних проєктів, я звик віддаватися роботі, а не жінці. Я ніколи не бачив себе зразковим сім'янином всупереч мріям моїх батьків. Неможливість мати своїх дітей стало тим стопором, який вплинув на моє ставлення до шлюбу. …Поки в моєму житті не з'явилася Діна.

— Не поспішатимемо його викидати, але я хочу змінити один пункт, — відкриваю папку, підкреслюючи олівцем перший пункт.

— Ти хочеш змінити строки? Скільки? Два, три, десять років? Оце Діна офігеє! — вигукує Тамерлан, не приховуючи свого здивування.