29. Я тебе бити прийшла!

Ми просиділи з Мар'яном до першої години ночі. Дуже багато говорили. Акаєву там, мабуть, нескінченно гикалося. Потім Мар у глибокому роздумі поплентався спати, а на мене напав нічний жор.

Кухня стає таким таємничим місцем, коли її освітлює лише тьмяне світло із холодильника. І шинка з сиром набувають уночі якогось особливого смаку, особливо якщо запивати холодненьким томатним соком.

Роблю, що хочу, Саміре Булатовичу, добре, що ти цього не бачиш. Видивляючись у вікно, помічаю припаркований у дворі чорний позашляховик. Охорона?

А коли це вони приїхали, що я не чула? Акаєв розставив їх по периметру чи один із його хлопчиків стоїть у дозорі на даху?

Виходжу надвір. Усі сплять, а я вештаюся. У мене надлишок емоцій, тому я ніяк не можу змусити себе заснути.

— Пані Діно, вам щось потрібно? — голос з-за маминої улюбленої блакитної ялинки змушує мене легенько підстрибнути.

— Тьху ти... налякав. Андрію, ви що робот? Ви хоч іноді спите?

— Те саме можу запитати у вас. Мені доповісти пану Акаєву, що ви тиняєтесь у темряві й спустошуєте холодильник?

Мені здається чи в цьому хриплому голосі проскакують знущальні нотки? Самір спеціально відправив до мене найпротивнішого охоронця?

— То ви ябеда, шановний? Сподіваюся, вам добре за це платять? — Розвертаюсь та йду назад до хати.

— Мені платять, щоб я вас охороняв. І я роблю це на відмінно. Приємних сновидінь, пані Діно, — кидає мені слідом.

Цікаво, наскільки він обізнаний щодо наших стосунків з Саміром?

Ні, сни не були приємними, здається, я від когось тікала, начебто це був клоун чи моє відображення з клоунським носом. Але я прокинулася від криків. Перші кілька секунд намагаюся зрозуміти на кого Христя може так обурюватися? Але репетує явно вона.

Вдома нікого. Батьки на роботі, Мар'ян теж.

— Ти що тупий? Я тобі вдесяте повторюю – я її найкраща подруга! Я тут майже щодня буваю! Я їй дзвонила, але в неї, мабуть, телефон сів!

— Дівчино, якщо ви не припините розмахувати руками, я пристебну вас до паркану, — спокійно відповідає голос Андрія, який, напевно, не пускає Христю в дім.

Блін, я справді забула вчора поставити телефон на зарядку!

Вилітаю на веранду. Христя вже витирає зі щок сльози злості, Андрій навіть не ворухнувся.

— Нарешті спляча царівна прокинулася! Виходь, я тебе бити прийшла, — не розумію, чому вона така сердита. Через охоронця?

— Андрію, це моя найкраща подруга, пропустіть її.

— З такими намірами вона до вас не наблизиться, — карбує він кожне слово і стоїть стіною, збираючись за найменшої загрози скрутити Христю в морський вузол. От нащо мені такі нерви?!

— Це вона так жартує…

— Не жартую! — перебиває мене Христя. — Кажеш, що я твоя найкраща подруга? Тоді чому про те, що ти зустрічаєшся з Саміром Акаєвим я дізнаюся останньою з довбаних соцмереж?! Ти звільнилася з роботи, у тебе з'явилася особиста охорона — і це я теж дізналася не від тебе, подружко! — на голові в неї бозна-що, на обличчі ображулі, з очей летять іскри праведного гніву.

— Сонце, вибач. Я збиралася розповісти просто… все так швидко закрутилося. Може, поговоримо мирно? — винувато посміхаюся. Мені не подобається обманювати, я брехунів терпіти не можу, але ситуація змушує мене стати ошуканкою.

Христині не всі таємниці можна довіряти. Вона хороша, я її люблю, але чужі секрети її зазвичай розпирають як гази, тому вона може не витримати й бовкнути щось своїй сестрі, а та скаже ще комусь. Я не можу ризикувати. Дівчатам складно зберігати секрети, я теж он з братом поділилася. Але Мар у цьому плані надійний чувак, на відміну від імпульсивної рудої дивачки Христі.

— Згодна, давай миритися, — киває вона й зиркає на охоронця. Христя не вміє довго ображатись, вона за природою добрячка, яка підбирає кинутих кошенят, хлопців та кімнатні квіти біля смітника. — Слухай, страже, я її не битиму, я це сказала не всерйоз. Хочеш на мізинчиках присягнуся? Можеш навіть обшукати мене. Поплескай по мені руками, — підходить до Андрія майже впритул. — Мене вже давно не мацали гарні чоловічі руки.

Померти зі сміху можна з цієї сцени. Напевно, цей а-ля містер Бонд вимагатиме надбавки до зарплати за складні умови роботи. Я думала він її пропустить, аби тільки Христя не клепала йому мізки.

— Руки в сторони, ноги на ширині плечей! — сухо командує Андрій, і щойно Христя завмерла у потрібній позі, починає її обшукувати.

— Ух ти, який гарячий! — грайливо вигукує вона. — Я тепер сюди щодня приходитиму. А в тебе є дівчина? А вихідні? А нерви у тебе міцні?

— Раджу продовжити спілкування у вітальні, але вхідні двері щільно не зачиняйте, у мене має бути доступ для швидкого реагування, — вимовляє Андрій, звертаючись до мене. Нерви у нього й справді сталеві.

— Він гарний, — Христя плюхається на диван у вітальні.

— Хто?

— Дід Піхто! Я про охоронця. Хоча Самір Акаєв – це взагалі найвища ліга, заборонений плід для простих дівчат. І раптом у вас із ним шури-мури? Як ти встигла за кілька днів? Знімаю капелюх перед майстром. Діно, я почую цю історію чи мені доведеться самій додумувати?

— Гаразд... Мене представили Саміру два місяці тому, але тоді я була заручена... До того ж Денис ненавидів Акаєва, все мріяв одного дня заволодіти портом, хотів купатися в іноземній валюті. Заздрив коротше. Після того, як ми скасували весілля, я пішла до Саміра. Скажу чесно, спочатку я поперлася до його офісу заради помсти Денису Бойку. А потім хімія, іскри, тяжіння і все закипіло-закрутилося. Кохання з другого погляду, — знизую плечима. Крапля правди, усе інше – брехня.

Але Христя все одно приголомшено присвистує.

— У мережі пишуть, що ти з ним стопудово заради бабла. Деякі заздрісні мимри називають тебе потворою і не розуміють, як такий чоловік міг на тебе клюнути, і хто ти взагалі така. Впевнені, що ваша інтрижка вже завтра закінчиться. Діно, то у вас все серйозно? Чи ти ще сама не знаєш? Вигляд у тебе якийсь одурманений...