27. Час дорослішати

Поцілувати? Заради контенту? Ще й таким наказовим тоном? Пф!

Може мені й хотілося б спробувати смак його губ, але це бажання точно матиме небажані наслідки. Мені не можна хотіти фіктивного чоловіка. Це по-перше. По-друге, я нізащо не зроблю цього на вимогу. У нашій угоді, яку я, до речі, ще не підписала, є пункт про «допустимі дотики», конкретно про поцілунки не йшлося. Тому я вмикаю жіночу впертість, яку навіть дорожніми катками в асфальт не укатаєш.

— Жодними пристрасними цілунками мені не перекрити твої обійманці з клоуном. Навіть намагатися не стану. Пу! — обдаровуючи Саміра зухвалою усмішкою, грайливо торкаюся пальчиком кінчика його носа.

Чорні очі Акаєва стають ще чорнішими. Примружився. Шумно втягнув носом повітря, від чого його ніздрі красиво й виразно здригнулися. Неймовірний навіть коли сердиться. Мені подобається, що він ледве себе контролює. Не знаю, навіщо це мені треба, але мені це подобається. Чи то через Дениса, чи то через вагітність, а може харизма Акаєва на мене так діє, але я точно злетіла з котушок.

— Діно, якщо ти будеш продовжувати в тому ж дусі — дуже скоро тобі буде небезпечно підходити до мене надто близько, — цідить крізь зуби.

— Невже портового короля так легко вивести з себе? — пирхаю.

— Думаєш, ти вивела мене з себе? Сонечко, — дарує мені знущальну посмішку. — Я просто переходжу на інший рівень. Жорсткий. До цього я намагався бути м'якшим з тобою, враховуючи твій стан, але ти не залишаєш мені вибору.

— Який у мене грізний наречений. Мої таргани затремтіли, а метелики впали в кому зі страху. Може, вийдемо, пройдемося? Антракт триває пів години. Я їсти хочу, — дивлюся на нього безстрашно та довірливо. У Саміра смикається кадик. Бреше про інший рівень, нічого він мені не зробить. Неважко здогадатися. Йому потрібна моя дитина. І заради цього він готовий терпіти мої вибрики. Усвідомлення цього факту навіть трохи радує.

«Щоб не плакати — я сміялася».

— Ходімо, — підводячись з місця, простягає мені руку, на яку я прихильно спираюся.

У широкому фойє кипить жвава торгівля цирковими сувенірами, солодощами та закусками. Людей купа, і, судячи по черзі до буфету, туди ми сьогодні не потрапимо.

Підходжу до першого прилавка, беру клоунський ніс і тут же чіпляю його собі на обличчя. Самір розплачується, а я вже поспішаю до продавця цукрової вати.

— Діно, цукрова вата – це не їжа, — бурчить Акаєв.

— Згодна. А якщо хочеться? — беру вату зі смаком манго, відщипую шматочок і кладу собі до рота. — М-м-м… смакота! Поділитися з тобою?

— Боже, ти як дитина. Зараз будеш уся липка. Сподіваюся, у твоїй сумочці, крім викрутки, є вологі серветки? — продовжує бубоніти Самір, хмурячи свої ідеальні чорні брови.

— Тобі теж не завадило б іноді випускати свою внутрішню дитину і якось розслаблятися. Не супся, Саміре Булатовичу, це все заради твого блага. Тобі подобалася сором'язлива налякана Діна, тому я вирішила бути злою та зухвалою, щоб ти в мене не закохався, — знову відщипую шматочок вати, із задоволенням облизуючи губи. Так, липка. І що з того?

— То он воно що! Дякую, що пояснила, бо я вже собі голову зламав. Дістала ти мене, Діна Мазай.

Думала, після таких слів Самір розвернеться та й піде, а він...

Різко схопивши мене за талію, міцно притискає до себе й цілує... Цілує в губи з таким натиском, що в мене відразу збивається подих, а після того, що почав витворяти його язик — мене взагалі віднесло вглиб галактики. І вже йому ні клоунський ніс не заважає, ні залишки цукрової вати у мене в руці.

Я відповідаю на поцілунок. Так ніби п'ю насолоду і не можу напитися. Жадібно, не відчуваючи землі під ногами. Після таких дахозносних поцілунків зазвичай або народжується величезне кохання або утворюються шрами на серці та порожнеча в грудях.

— Солодка, — Самір нарешті мене відпускає. — Діно, це було вперше і востаннє. Годі дуріти. Давай дивитися на ситуацію тверезо та по-дорослому. Інтрижка без почуттів зіпсує наші з тобою дружні стосунки. Емоції й навіть потяг можна навчитися контролювати, — вимовляє уривчасто, наче виштовхує кожне слово зусиллям волі.

— Ти маєш рацію. Так і зробимо, — розгублено видихаю. — Мені потрібно до вбиральні, — не чекаючи його дозволу, квапливими кроками майже біжу до жіночої кімнати.

«Вперше і востаннє...» Тут я з тобою цілком згодна, більше я тобі не дозволю безпардонно мене хапати й засовувати мені до рота свого язика. Нехай мені навіть сподобалося. Не те слово, як сподобалося!

«Але ми дивитимемося на ситуацію тверезо…»

Подумки кривляю його слова. В принципі, мій план спрацював, адже я хотіла його роздраконити, щоб він тримався від мене подалі. Тільки мені від цього чомусь не радісно. Раптом накочує гостре відчуття самотності. Так, у мене є батьки, брат, подруга. В мені росте ще одне життя. Незабаром з'явиться офіційний фіктивний чоловік. Але не вистачає чогось дуже важливого.

Зітхаючи, вмиваюся. Дивлюся на своє відображення, прикладаючи долоні до палаючих щок. Очі блищать.

Він так класно цілується.

Знову думаю не про те. Через рік нехай хоч усіх в світі брюнеток перецілує! А до цього часу доведеться тобі потерпіти, Саміре Акаєв. Тому що я теж вирішила додати ще один пункт у нашому контракті.

Повертаюся після другого дзвінка. Самір чекає на мене біля входу в наш сектор. І як такого красеня ніхто не вкрав за час моєї відсутності? Мабуть, налякав усіх своїми насупленими бровами. Відводжу погляд, не хочу дивитися йому у вічі. Мовчки займаємо місця, і я намагаюся зосередитися на виставі, поки Акаєв продовжує свердлити мене своїм поглядом.

Під час свого виступу мене запросив на арену фокусник, щоб я діставала з капелюха різні речі, голуба та навіть кролика. Мар’ян якось розповідав мені про технічні нюанси всіх цих «фокусів», але дітям подобається. Діти надто довірливі, тому їх так легко обдурити.

Я теж дозволяла себе обманювати, може і справді час подорослішати? Двадцять шість років, начебто вже не маленька.