23. Дівчина Саміра Акаєва

І ніхто мене не зупиняє, дивлячись на Андрія, що крокує слідом за мною з виглядом крутого перця. Ніхто не питає хто я і до кого. Зате дивляться з неабияким інтересом, прямо очей відірвати не можуть, витягують шиї та перешіптуються.

Навіть його секретарка сьогодні зустрічає мене з усмішкою. Натягнутою, професійною, але між учора і сьогодні – величезна різниця.

Вчора у стінах цього бізнес-центру я була ніким, сьогодні я – дівчина Саміра Акаєва. Хто б міг подумати, що я відзначусь саме такими здобутками у своєму житті.

— Самір Булатович вже на вас чекає, — промовляє секретарка, але я все одно чемно стукаю у двері його кабінету, з ноги заходити не вмію.

Акаєв не просто дозволяє увійти — він особисто мені відчиняє. Переодягнувся. Змотався додому чи тут у шафі є запасні бездоганні костюми для різних катастрофічних сценаріїв? Кажуть, чоловічий костюм треба вміти носити. Так ось Самір Акаєв народжений, щоб мати вигляд довершеної досконалості, наче Бог у цій офісній коробці.

— Нам, мабуть, пороблено, що відучора ми з тобою ніяк не можемо розпрощатися довше, ніж на кілька годин, — не знаю, чому я ляпнула саме це. А побачивши в кабінеті незнайомця – одразу ж заклякла.

— І не кажи, — стримано відповідає Самір, ховаючи емоції за своєю відпрацьованою незворушністю.

— Тато з мамою виховали ввічливу дівчинку, — у ефектного незнайомця густий низький голос і чарівна посмішка. Якщо в Акаєва вона холодна, то в цього чоловіка вона — диявольськи-спокуслива. — Тамерлан Дах, — підійшовши ближче, простягає мені руку, безсоромно мене роздивляючись.

— Діна Мазай, — відповідаю обережним рукостисканням, допитливо зиркнувши на цього високого брюнета. Відчуваю, що бабій, якого ще світ білий не бачив. Погляд горіхових очей крізь скельця стильних окулярів – розумний, але збіса зухвалий. Доглянутий, починаючи від кінчиків хвилястого волосся й закінчуючи чоловічим манікюром. Вочевидь, хлопець дуже себе любить. Це не погано. Головне, як він ставиться до людей.

— Діно, ти така мініатюрна. Одразу хочеться посадити тебе до себе на коліна, — може, це жарт такий, але після його слів я вже червона, як рак, поглядом шукаю порятунку у Саміра.

— Коли Тамік хоче здаватися милим, він починає молоти всяку дурню, тож не звертай уваги, — Самір власницькі кладе руку мені на талію й «відшиває» поглядом цього Таміка. Реально Акаєв нагородив його таким важким поглядом, що той мимоволі зробив крок назад. — Це мій головний юрист та друг дитинства. Він один буде в курсі того, що наш шлюб фіктивний. Тому я попросив Тамерлана скласти грамотний шлюбний контракт. ...Діно, перш ніж ми почнемо його вивчати, я хочу тебе запевнити, що твій колишній більше не поститиме про тебе різну гидоту.

Якщо його друг в курсі, що наші стосунки не справжні, то навіщо Самір продовжує обіймати мене за талію? Га?

— Добре, — тихенько видихаю. — У мене також є новини. Я звільнилася з роботи. Але підпишу контракт тільки якщо він мене влаштує і тільки якщо ти візьмеш мене в свій штат перекладачем, — додаю трохи впевненіше, прочистивши горло. — А ще мені не потрібна охорона…

— Це не обговорюється. Крапка! — кидає Самір, не давши мені закінчити речення.

— Наступного разу, коли тобі припече робити щось для мене – маєш для початку порадитися зі мною! — видаю сердито.

Взагалі-то я не якась там тютя, але поряд з Акаєвим мої думки іноді чомусь плутаються. Нагородила природа людину такою потужною харизмою і він цим вміло користується.

— Вона мені подобається! — Вигукує Тамерлан й дивиться на мене так, ніби я його улюблений десерт.

— Це я вже зрозумів. Охолонь трохи, — пирхаючи, кидає йому Самір. — Діна під моїм повним захистом. Тому, друже, погляд скромніший, думки простіші.

— Та я хороший хлопець, що ти вигадуєш?! — продовжують перекидатися іронічними шпичками. — Принаймні вмію ним бути. Ти просто не поціновувач, не розумієш, яка красуня поряд з тобою, яка ляля. Я б на твоєму місці щодня зі штанів вистрибував.

— Я тебе зараз попрошу з кабінету мого вистрибнути, — шипить Самір. — Сьогодні буду в цирку, дізнаюся, чи не потрібні їм ще клоуни.

— Та ну, ти без мене не впораєшся. І не роби такі страшні очі. Я розряджаю обстановку, щоб твоя дівчина не бентежилася.

— Та ти ж сам її й збентежив!

— Я вам не заважаю? — вклинююся в їхню смішну і трохи дивну суперечку. Хоча, як будь-якій нормальній дівчині мені було приємно почути, що я красуня. Нехай навіть цей комплімент не дуже щирий, але ми жінки дуже ласі на лестощі. Особливо від гарних хлопців.

Після стосунків з Денисом я ще не скоро почну вірити чоловікам… Хіба що зроблю виняток для Саміра. Йому мені всупереч усьому хочеться довіритися, бо від нього віє силою, за ним можна сховатись, і тест на порядність він уже склав. Спільна ніч в машині тому доказ.

— Ти права, Діно. Ми поводимося як два ідіоти, — глянувши на мене, Акаєв ледь помітно посміхнувся самими кутиками губ. — Вип'єш води? Ти знову тремтиш, — він досі вважає, що я тремчу від страху.

А насправді всьому виною його гаряча долоня, яка владно вмостилася на моїй талії. Моє тіло відгукується на його дотики – і це погано. Мені потрібно терміново вигадати, як це контролювати. Не можна бажати фіктивного чоловіка… не можна.

— Саміре, ось тільки не потрібно в цьому контексті вживати слово «ми», — Тамерлан тим часом уже відкриває для мене пляшечку води без газу. — Я поводжуся добре. Я розумний, веселий та товариський. А ти сьогодні сам на себе не схожий. Діно, наскільки мені відомо, ти працювала у посольстві. Престижне місце роботи, до речі. Чоловіки до тебе там часто чіплялися? — Якби мене так не бентежила близькість Саміра, я б набагато раніше здогадалася, що за всією цією іронією ховається щось інше. Тамерлан мене випробовує, промацує, наскільки я володію своїми емоціями і чи ведуся на флірт.

— Не чіплялися, бо я не давала їм приводу. Вам я теж не давала приводу ось так зі мною розмовляти! — гордо скидаю голову, нагороджуючи Тамерлана колючим поглядом, а на довершення — демонстративно скидаю руку Саміра зі своєї талії. Зібрала себе в купу й пересилила його вбивчу харизму. Акаєву це, напевно, не сподобалося, але я теж вмію показувати свій характер.