19. Він не мій…

— Тату, — сідаю як той каліч, шия не повертається, рука затерпла. Скоса кидаю погляд на батька, потім на Саміра. До мого подиву, у його темно-карих очах скачуть веселі бісики. Уявляю, яка я смішна зі своїм пом'ятим обличчям.

— Вас познайомити? — Після мого запитання Акаєв мало не розреготався.

— Та ми начебто знайомі. Не так близько, як ти, звісно, — тато мене ще й підколює. — По-перше, я не можу виїхати з двору, ви підперли ворота. По-друге, мама кличе всіх на каву. Саміре Булатовичу, ви не відмовитеся від ароматної філіжанки?

— Це саме те, що мені зараз треба, — киває той.

— Тоді ми на вас чекаємо! — Тато радісно поскакав до хати, а я не стримуючись, стогну в пориві розпачу.

— Ти просила тебе не будити, — Самір по-своєму розцінив мій стогін.

— І давно ви, Саміре Булатовичу, такий слухняний?

— Відколи дізнався, що стану батьком. Ти єдина, кому я роблю такі винятки, Діно. Ходімо, не змушуватимемо твоїх батьків чекати, — його низький оксамитовий голос красномовно грає владними нотами. У його самовпевненості стільки поблажливості, дає зрозуміти, що якби він не захотів – нічого цього не було б, ні нічної прогулянки, ні розмов, ні сну на його колінах.

Можна подумати, що ось так легко вистрибнути з машини після дико незручної пози. Ох, здається, я вже ніколи не стану рівною.

— Що ти робиш? — перелякано вигукую, коли Самір, відчинивши дверцята з мого боку, намагається взяти мене на руки. Шию одразу попустило!

— Збираюся віднести тебе до будинку. Принаймні закоханий чоловік так би й зробив. На нас у вікно дивиться твоя мама. Підіграєш мені?

Не знаю, як мають зійтися зірки, щоб тебе носив на руках сам Самір Акаєв. Мені ось «пощастило». Атакована мурашками, міцно обхоплюю його за шию, а він піднімає мене, наче я пушинка.

Збіса ніяково і водночас... приємно. Сильні руки, надійні плечі та погляд майже чорних очей, який продовжує мене вивчати, наче я якась складна задача.

— Тремтиш. Замерзла?

— Ні, просто до дрижаків кайфую від твоєї уваги, — усміхаюся, зібравши до купи всю свою зухвалість. А як тільки він заніс мене в передпокій, опустивши на підлогу — підвівшись навшпиньки, цілую його в щоку. Адже сам просив підіграти.

Мої рідні дивляться на Акаєва як на чудо-юдо якесь. Мар'ян тисне йому руку, коротко представившись. Але найбільше їм цікава саме моя поведінка.

— Чув, ви ночували разом. У машині. Екстремально. У спальні, звісно, будь-який дурень зможе, — каже Мар, скануючи нас по черзі своїм пильним поглядом.

— Так вийшло, — знизую плечима.

— Ну чого ви, проходьте, не стійте. Давайте поснідаємо усі разом, — мама гостинно кличе всіх на кухню.

Запах омлету буквально одразу провокує мою ранкову нудоту.

— Я не голодна. Лише соку вип'ю, — дістаю з холодильника апельсиновий сік, який Самір у мене відразу ж владно відбирає.

— Холодний! — карбує і цим все сказано.

Мар'ян аж кавою поперхнувся, а тато з мамою просто шоковано перезирнулися.

— Віддай, я маленькими ковтками, — сердито дивлюсь на нього з-під лоба.

— Саміре, а з якого це часу моїй сестрі потрібен твій дозвіл випити соку? — брат таки не втримався.

— З тих самих, коли мені стало важливе її здоров'я, — не замислюючись, відповідає Акаєв, сідаючи за стіл.

— Не знав, що у вас такі стосунки. Наче ж нещодавно познайомилися.

Я мовчу, демонстративно поставивши чашку із соком у мікрохвильову піч на десять секунд, надаю Саміру право відповісти на запитання Мар’яна.

— Насправді ми з Діною знайомі вже давненько. І я страшенно радий, що вона вчасно схаменулась і не вийшла заміж за це непорозуміння, яке навіть мізинця її не варте, — Акаєв тримається спокійно, ніби сам вірить у те, що говорить.

— Тобто ти маєш почуття до моєї сестри? — не вгамовується Мар'ян.

— Як виявилося, Діна теж до мене не байдужа, — Самір майстерно уникає прямої відповіді.

Все, більше я не витримаю цього фарсу, мені боляче брехати моїм рідним!

Хоча я визнаю, що розповісти Денису про вагітність було б ще гірше.

— Піду прийму душ і буду збиратися на роботу, — добре, що я не встигла звільнитися з посольства заради роботи на Акаєва.

— Зажди. Я теж за кілька хвилин поїду, — Самір ловить мене за руку, притягує до себе. І кожен його дотик чомусь продовжує пробирати мене до тремтіння. — О котрій починається вистава в цирку?

Замість відповіді дивлюся на брата.

— О шостій вечора, — кидає Мар'ян. — Квитки вже розпродані, але я, як і обіцяв, про все домовлюся. Ми завжди притримуємо кілька місць для особливих випадків.

— А я працюю до п'ятої, — видихаю, повертаючись до Саміра.

Знову дивиться так, ніби намагається прочитати та підкорити собі кожну мою думку, кожну мою емоцію. Відразу згадується фраза, що я йому належу.

З одного боку, мені цікаво проводити з ним час, а з іншого – мене повинна почати турбувати моя реакція на нього. Може, як жінка, я йому і не подобаюся, а ось він мені… як чоловік дуже навіть подобається. Попри те, що в моєму серці після Дениса зараз коїться справжній безлад. А тут ще ці гормони скачуть, через що в мене періодично виникає підвищена потреба в ніжності, в обіймашках. Мені хочеться цілуватися і не тільки…

І як мені все це контролювати поряд із фіктивним чоловіком? Потрібно частіше собі нагадувати, що це не справжні відносини, а цей приголомшливий чоловік лише тимчасовий антураж у моєму житті. Він не мій, чужий та недосяжний.

— Тоді я по тебе заїду, — цілує мою руку. — Було приємно з усіма вами познайомитись трохи ближче. Дякую за каву. Не проводжайте, я сам знайду дорогу, — киває моїм рідним і виходить.

— Діно… що… це… трясця таке було? — одразу запитує тато, зробивши великі очі.

— Живу своє найкраще життя, — змушую себе посміхнутися.

— Сонечко, я щось трохи заплуталася. Кілька днів тому ти збиралася вийти заміж за Дениса, а сьогодні зовсім інший чоловік поводиться так, ніби має всі права на тебе, — коли мама хвилюється вона завжди розтирає груди, ніби намагається заспокоїти своє серденько.