15. Правий хук

— Привіт, Дінь-Дінь. Заїхав до тебе на роботу, а мені сказали, що ти взяла вихідний, — Денис як наче нічого не сталося тягне либу, а мені за це його «Дінь-Дінь» хочеться схопити його за патли й пару разочків прикласти обличчям об капот.

— Що ти тут робиш? — Шиплю, повільно закипаючи. Зараз точно щось станеться. Бо помічаю, що машина Саміра таки повернула до нашого провулка.

А може і на краще, якщо Денис побачить Акаєва прямо зараз?

— А що я можу тут робити? Чекаю на тебе в надії помиритися. Діно, адже я все одно тебе кохаю. Тому я тобі пробачаю твій емоційний зрив. Сподіваюся, і ти мені пробачиш мою слабкість? — Вимовляє мій колишній з таким щирим нахабством, що за сьогоднішній день це стає останньою краплею і я починаю ... істерично реготати.

— То… ти мені пробачаєш? — перепитую, давлячись сміхом. — Встанеш на коліно?

Денис, думаючи, що попереду на нього чекає романтична розв'язка, тримаючи букет яскраво-червоних троянд, опускається переді мною на коліно... А я зі злості б'ю його кулаком прямо в ніс.

— А от мені прощення щось ніяк не вдається! — вигукую, відчуваючи полегшення. Треба було ще тоді дати йому в морду.

— Ах ти погань! — мукаючи від болю, Денис схоплюється на ноги. Однією рукою тримається за свій шнобель, болить, мабуть. А другою намагається схопити мене за волосся.

— Не смій її чіпати!!! — як грім серед ясного неба на весь наш Лиманський провулок гаркає грізний голос Саміра Акаєва, який встиг під'їхати та вискочити з авто.

Бідолашний Денис аж смикнувся, не вірячи своїм очам.

— Діно, люба, з тобою все гаразд? — Самір бере мене ззаду за плечі, злегка притискаючи до своїх широких грудей. Я і вражена, і трохи розгублена, але шок любителя родзинок неможливо порівняти ні з чим. Таке враження, що Денис перестав дихати і помер стоячи з витріщеними очима.

І що мені тепер робити? Схоже, доля навмисне підштовхує мене прийняти рішення. Без роздумів, сумнівів та мук совісті. Просто зараз. І щось мені підказує, що Самір це теж розуміє.

Повертаюся до нього обличчям, привстаю навшпиньки, щоб дотягнутися до його вуха і шепочу:

— Вам доведеться мене поцілувати, щоб у нього не виникло сумніву ні зараз, ні потім. Я приймаю вашу пропозицію.

Акаєв жодної секунди не вагається. Притримуючи мене за підборіддя кінчиками пальців, нахиляється до мого обличчя і… цілує. Але не в щічку.

В губи…

Він відчув… Господи, він відчув, як на мене вплинув цей інтимний дотик, ця ніжність чоловіка-криги. Коли його губи торкнулися моїх — мої ноги зрадницьки підкосилися, і Самір був змушений підхопити мене, обійнявши вільною рукою за талію.

Поцілунок тривав лише кілька секунд, без язика і пристрасної бурі. Цей поцілунок можна навіть назвати невинним, але він щось кардинально змінив. У мені.

— Ах ти шльондра… — плюється словами Денис, отямившись від шоку. — І ти ще скривджену із себе корчила? Виперла мене і одразу ж побігла до цього портового божка?

— Я до нього вже два місяці бігаю, бо ти не задовольняв мене в ліжку! — Випаливши, спостерігаю повторну шокову хвилю. Брешу, звісно, але так приємно бачити, як Денис ворушить губами, не знаходячи слів. До того ж, коли мою вагітність вже буде помітно, у нього не повинно визріти іншої версії – це дитина від Саміра Акаєва і крапка.

— Не задовольняв? — Денис уже майже верещить. — А як можна задовольнити сором'язливу колоду, яка ні на що не здатна?!

Все сталося блискавично та видовищно. Правий хук у виконанні Саміра і цей придурок вже лежить на землі ткнувшись пикою у свій нещасний букет. 

Цей чоловік продовжує мене вражати…

— Було великою помилкою розмовляти з моєю дівчиною подібним тоном, — вимовляє Акаєв сухим крижаним голосом, присівши біля мого колишнього навпочіпки. — Кожне мерзенне слово, яке ти кинув на її адресу — тобі ще відгукнеться. Обіцяю. А тепер забирайся геть! Не спокушай мене почути у новинах: «Молодого бізнесмена Дениса Бойка знайшли у морі без ознак життя».

Мабуть, Акаєв нехило йому влупив, бо до дверцят водія Денис повзе рачки, бормочачи матюччя собі під ніс.

Тепер він ненавидить Саміра в сто разів сильніше. І мене разом із ним. І якщо Акаєва він ненавидить через заздрість, то мені «пощастило» більше, моє колишнє кохання наразі палає чистою ненавистю, без домішок. Я причина його приниження, його програшу, його майбутніх невдач у бізнесі, тому що я впевнена, Самір йому це влаштує.

Тепер згадуючи про мене або зустрічаючи про мене інформацію, Денис здригатиметься, захлинаючись безсилою злістю.

Що ж… мене це цілком влаштовує.

— Це ти добре вигадала, що вже два місяці до мене бігаєш, — вимовляє Самір, дивлячись, як повільно пхається дорогою машина Дениса.

Мені його не шкода, мені шкода тих чотирьох років, які я витратила на цього придурка, купаючись в ілюзіях. Я настільки звикла з самого дитинства, що Денис був улюбленцем, що батьки співали йому дифірамби, через що не помітила, як стала іграшкою хлопця, якого всі вважали хорошим.

— Коли ти почнеш збирати речі? — стримано цікавиться Акаєв. От він точно не надав жодного значення нашому поцілунку.

І чому я досі залишаюся такою наївною дурепою?

— Мені потрібен час, щоб підготувати батьків, — важко зітхаю. Якби ще знати, як їм про це повідомити. — Хіба не буде підозріло, що одразу ж після розриву стосунків з моїм нареченим, я переїхала жити до іншого чоловіка? Може… кілька тижнів для достовірності легенди будемо просто зустрічатися? Щоб не було незручних питань. Боюся, якщо я сьогодні скажу батькові, що переїжджаю до Саміра Акаєва — він відвезе мене в дурку, — кидаю на нього обережний погляд.

Розмірковує, граючи жовнами. Впевнена, зараз заявить мені, що він надто зайнята людина і йому ніколи ходити на фальшиві побачення.

— Гаразд, — вперше за сьогодні чую від нього таке скрушне зітхання. Він що вперше комусь поступився? — Два тижні, Діно. Потім переїжджаєш до мене. Завтра ввечері я за тобою заїду і ми кудись сходимо, помелькаємо на людях. Ти як?