13. Мені потрібен спадкоємець

Самір відповідає не одразу. Спочатку він відправив комусь повідомлення і лише потім глянув на мене довгим вдумливим поглядом:

— Поки ми з тобою розмовляємо, мої юристи закінчують готувати пакет документів, у тому числі й договір про нерозголошення. Те, що ти від мене почуєш, Діно, не знає ніхто. Про це знатимемо лише ми з тобою. І якщо ти порушиш умови договору, давши хід інформації… — зітхаючи, підводиться з місця й підходить до панорамного вікна. — Не варто давати мені привід тебе знищити. Що стосується твого питання… Твоє бажання помститися, твій візит, вагітність – це все вдалий збіг обставин особисто для мене. Чхав я на якогось Дениса Бойка, він надто дрібний для мене прищ, щоб я морочився планами, як його позбутися. Дратує – так, тому що мені не подобаються вискочки. Але його компанія фрахтує у мене корабель і орендує термінал, а значить це приносить мені прибуток. Але якщо ти хочеш його роздраконити — я не проти. Мені потрібний спадкоємець, Діно. Хлопчик, дівчинка… не має значення. Той, кому дістанеться все, чим володіє моя сім'я, — тут Самір робить паузу, обертаючись до мене. Мабуть, щоб оцінити який вплив на мене справили сказані ним слова.

Охрініти й не встати! Я реально зависла, мій мозок відмовляється сприймати почуте, включивши авральний режим. Так і дивимося одне на одного: я в шоці, він у терплячому очікуванні. Може, навіть рахує подумки до десяти.

— У цьому немає ніякої каверзи, Діно. Я не можу мати власних дітей, лікарі сказали, що я безплідний. Це безперечно розбило б серце моїм батькам, якби вони дізналися. А ще… якщо я не залишу наступника, активи нашої компанії будуть перерозподілені між головними акціонерами. Діно, я можу забезпечити твоїй дитині чудове майбутнє і постараюся стати хорошим батьком. Навіть коли закінчиться термін нашого фіктивного шлюбу, я братиму участь у його чи її вихованні, тому що дитина носитиме моє прізвище і буде зобов'язана дотримуватися принципів моєї родини. Я відповів на твоє запитання?

— А чи не зависока ціна за брехню? — видихаю, все ще намагаючись упоратися зі своїм потрясінням.

— Так, Діно. Тобі і мені доведеться все життя брехати про те, що наш шлюб був несправжнім і що дитина не від мене. Ніхто й ніколи не повинен дізнатися правди. Як я розумію, у тебе лише два варіанти. Або ти приймаєш мою пропозицію, або зізнаєшся Денису, що вагітна від нього. Є ще третій варіант, але ти сказала, що збираєшся виносити дитину, тож аборт ми відкидаємо відразу. У першому випадку статус пані Акаєвої надасть тобі абсолютну недоторканність, Денис навіть подивитися в твою сторону не зможе без мого дозволу. Ні ти, ні дитина нічого не потребуватимете, ти зможеш займатися тим, що тобі подобається. У другому випадку тобі доведеться ділити опіку з колишнім і він ніколи не зникне з твого життя, продовжуючи нагадувати про зраду та зіпсоване весілля, — голос Саміра Акаєва подібний до віолончелі, глибокий, оксамитовий і небезпечно спокійний. Він говорить як переможець, як господар становища, як людина, яка навіть не сумнівається у правильності мого рішення.

А я… а я дихаю, наче повзу на високу гору і чим вище я піднімаюсь – тим менше стає кисню.

— Діно, ти хочеш почути умови нашого фіктивного шлюбу?

Киваю у відповідь. Послухати можна, але я не впевнена, що ухвалю рішення прямо зараз.

— Ми укладемо шлюбний контракт на рік. Жодних почуттів. Жодних зобов'язань у спальні. Жодних лівих інтрижок протягом цього року ні з твого, ні з мого боку. Звичайно ж ти житимеш у моєму будинку. Якщо тобі дозволятиме здоров'я, бажано, щоб ти супроводжувала мене на різноманітні заходи, пов'язані з моєю підприємницькою та громадською діяльністю. Спати ми будемо в різних спальнях, але на людях стримані дотики одне до одного допустимі та навіть вітаються, аби ні в кого не виникло підозр. Тобто… я можу брати тебе за руку, обіймати та ніжно цілувати в щоку.

Адже це ненормально що після його слів «ніжно цілувати в щоку» мене обліпило мурашками?

— І що мені буде дозволено? — Запитую охриплим голосом, не зводячи з нього своїх величезних очей, які вже певно вилізли на лоба.

— Я владна людина, але адекватна. Як я вже сказав, ти можеш робити все, що тобі подобається. Відвідувати батьків, зустрічатися з подругами, ходити по магазинах, полювати за рідкісними парасольками, але ти будеш зобов'язана повідомляти мені про кожен свій намір. Так, свого роду це контроль, але здебільшого це все ж таки турбота. Я дам тобі банківську картку і бачитиму всі твої покупки. Останнє слово завжди буде за мною, бо я голова сім'ї. Мене так виховали, що чоловік у сім'ї головний здобувач та захисник. Після підписання контракту передумати вже буде неможливо.

— Ми будемо друзями чи вимушеними заручниками обставин? — не знаю чому, але в мене раптом защипало в носі.

— Сподіваюся, що ми будемо дружніми партнерами, — заграв жовнами, але лице тримає бездоганно.

— І як же дорослий, здоровий чоловік витримає рік без сексу? — червонію як той помідор, але все-таки питаю прямо, що вже ходити манівцями.

Самір зітхає з полегшенням, коли йому раптом надходить повідомлення на телефон. Тому замість того, щоб відповісти на моє запитання, він жваво пробігається очима по тексту.

— Відвантаження відновилося. Тож твій батько може святкувати маленьку перемогу. З Денисом Бойком зв'язатися не вдалося, та його батько був на місці. Тож ми позбавили їх можливості займатися шантажем. Якщо потрібно, я пришлю до вас своїх найкращих юристів, і вони допоможуть вам вирішити питання з цією… прости господи компенсацією.

— Дякую. Я дуже ціную вашу допомогу. То що ви відповісте, Саміре?

І знову йому на допомогу приходить обережний стукіт у двері, до яких Акаєв кинувся широкими кроками. І повернувся вже з брендовим паперовим пакетом, поставивши його переді мною на стіл.

— Поглянь, — вимовляє наказово-м'яко.

Звичайно, мені цікаво засунути туди свого допитливого носа. Блузка… Така сама, як моя. Ошелешено кліпаю, а потім підводжу на нього здивовані очі. Ну, от і все… Трясця.