12. Пікантні питання

— Не знаючи всіх умов? Тут навіть думати нема чого! Фіктивний шлюб – це якийсь, перепрошую, відстійний треш. План був простим: пробитися до вас, умовити вас взяти мене на роботу і тим самим насолити колишньому. Якби Денис дізнався, що я працюю на Саміра Акаєва — цей зрадник захлинувся б власною жовчю, — кажу, як тільки за нами зачинилися двері його кабінету. — Саміре, я не збираюся заміж ні по-справжньому, ні фіктивно. Бачу, що вам не подобаються мої слова…

— Не сюди, — дивлячись, як я вмощуюся в крісло навпроти його робочого столу, Акаєв, торкнувшись стіни, продемонстрував мені дива сучасного дизайну. Навіть не скажеш, що там були двері.

— Що це за таємна комірка? — напружуюсь.

— Там я тримаю незговірливих дівчат, — хмикає він. — Діно, це моя особиста кімната для відпочинку. Тут я іноді обідаю або наводжу лад в своїх думках. Тут нам буде зручніше, — терпляче чекає поки я впораюся зі своєю боязкою обережністю. Не люблю всіх цих таємних кімнат, прихованих будуарів. Де гарантія, що я легко зможу звідти вийти, якщо раптом мене щось не влаштує?

— А можна двері залишаться відчиненими?

— Звісно. Діно, мене розчулює твоя вибіркова сміливість.

Добре, що в цей момент до кабінету, доставляючи наше замовлення, заїхав офіціант з візком. Вочевидь вже не вперше тут буває, швиденько пошурував до потайної комірчини накривати на стіл.

— Смачного, — чемно киває мені, Акаєву. — Гарно пообідати.

— Дякую Олександре, — проводжаючи його, Самір зачиняє двері кабінету ... на ключ. Божечки, це що настільки необхідно?

Знову подумки підкреслюю, що Акаєв знає співробітників по іменам, це додає йому честі.

— Діно, це буде непросте обговорення. Тому пропоную спочатку поїсти, отримати насолоду і заспокоїтися. Ми обоє дорослі, серйозні люди. Упевнений, що ми зможемо адекватно розібратися в нюансах цієї ситуації.

— Будемо їсти мовчки? — Напруга знову бере в облогу, тисне мені на плечі. Якщо ми давитимемося їжею в тиші, то до «розслабитися» буде ой як далеко.

— Не обов'язково. Розкажи про щось приємне… для тебе, — я розумію, що Самір шукає ниточки, емоції, якими він потім зможе скористатися.

З іншого боку, це я прийшла до нього і його «п'ять хвилин» розтягнулися в сорок і це ще не кінець. Він приділяє мені час, отже для нього це дійсно важливо і це варте того, аби дізнатися про причину.

— Я колекціоную парасольки, — не можу стримати посмішки щоразу, коли розповідаю про своє захоплення, а Самір, почувши це, дивиться на мене з таким щирим подивом. — У старших класах ми їздили на екскурсію до Львова і в одному з музеїв я побачила вишукану парасольку від сонця заможної пані минулого століття. І мені закортіло мати таку саму. Потім я батькам усі вуха продзижчала і через кілька місяців тато роздобув мені схожу парасольку. З того часу я й почала їх колекціонувати. У мене їх уже сто дев'яносто сім. Вінтажні, розписані вручну, кожна чимось унікальна.

— Ось як? А я вже було хотів когось послати до торгового центру за десятком парасольок для тебе. Тобто у кожної парасольки своя історія і одного разу ти виставиш їх у якомусь музеї, і екскурсоводи знатимуть біографію кожної парасольки? Це цікаво. Можливо, я навіть захочу на них подивитись, — усміхається обережно, спостерігаючи за мною і намагаючись відчути мій внутрішній стан, зрозуміти про що я думаю.

А думаю я точно не про парасольки.

Жую салат і уявляю, як скажу батькам, що я знічев’я вийшла заміж за Акаєва і, звичайно ж, замовчу про те, що фіктивно.

Ні… я на це не піду. Нащо це мені треба? Помста не варта таких радикальних змін у моєму житті. Хоча… якщо не сховатись за Акаєва стане зрозуміло хто батько моєї дитини і Денис з його матусею почнуть боротьбу за опіку.

Тяжко зітхаю під уважним поглядом Саміра, який, напевно, вже підготував цілу промову з переконливими аргументами, тригерами та своїм приголомшливим умінням тиснути на людей своїм авторитетом.

І тільки-но я розкрила рота, щоб нарешті поставити питання, яке хвилює мене найбільше, Акаєв мене перебиває, ніби він уже налаштувався на хвилю моїх думок, збираючись контролювати і мої емоції, і мої бажання.

Ця людина не любить спонтанності, а сьогодні я нахабно вклинилася в його плани, вибивши зі звичного графіка. Тож тепер він намагається диригувати цим хаосом.

— Діно, я можу дізнатися про всі пікантні нюанси вашої сварки? І як Денис поводиться зараз? Ну ж бо. Якісна і своєчасна помста це дороге задоволення, але її результативність залежить від деталей.

Ділитися з ним тими пікантними подробицями мені, звичайно ж, страшенно ніяково. А з іншого боку, що мені вже втрачати? Мені з ним дітей не хрестити.

— Денис прийшов пом'ятий і втомлений, неабияк спізнившись на власне весілля. Додзвонитись до нього було неможливо, вся родина на нервах. З'ясувалося, що його навіть не було на парубочій вечірці, яку він організував напередодні. Я переживала, хотіла розповісти йому про вагітність, зробити сюрприз. Адже я його любила… принаймні тоді мені так здавалося. А потім Денис зізнався, не надаючи значення своєму вчинку, наче поділився, що завжди любив синій колір, а я змушувала його носити сірий. Сказав, що останні чотири роки спав із жінкою. Що вона… була потрібна йому для сексу, бо зі мною… йому не вдавалося отримувати якихось там еротичних родзинок, — відчуваю, що в мене горять не тільки щоки та вуха, а й шия.

Соромно дивитись у вічі цьому гарному чоловіку, тому все це я розповідаю своєму десерту. Дивлюся на «набундючений пеньок» на блюдечку й ділюся потаємним.

— Сказав, що секс у наш час – це не зрада і що я роздуваю з мухи слона. А коли я його прогнала й скасувала весілля, Денис дуже образився, зажадавши грошової компенсації. Його родина тепер шантажує мого батька. Їхній бізнес, на жаль, пов'язаний. «Дніпротранс» блокує відвантаження, через що фури мого батька застрягли в порту і простій влітає йому в копійчину.

— Компенсацію??? — шоковано видихає Самір.