6. Моральна компенсація

У коробки летить все: прикраси, сумочки, одяг. Навіть білизна, яку він мені дарував. Ношене, але чистеньке. Віддаю з принципу, щоби не сказав, що я щось собі привласнила.

Щоправда, спільний відпочинок у горах і на морі повернути не зможу. Коробки навіть підписала: «Моральна компенсація для сексуально прищемленого».

Злюсь і це наче допомагає.

Єдине, з чим мені складно розлучитися – це антикварна парасолька, перлина моєї колекції. Мереживна, від сонця. Мені її Денис із Франції якось привіз. Тому парасольку кладу в коробку мало не плачучи.

Тато обіцяв оформити Денису доставку, міг би й сам відвезти, але не бажає його бачити. Тепер на черзі ноутбук і телефон, хочу почистити та видалити всі фотки і наше листування. Номер Дениса та його батьків я вже відправила до чорного списку. Не хочу, аби він почав дзвонити мені п'яний і скривджений серед ночі.

…О, виявляється, «коханий» відправив мені повідомлення після того, як поїхав.

«Дінь-Дінь, яка ж ти… притрушена. Могли б жити не тужити, поряд зі мною ти б нічого не потребувала. Так ні, дівчинка розприндилася через якусь дрібницю та зіпсувала настрій стільком людям. Кинула мене, бо насправді ніколи й не кохала. А я тобі в подарунок на весілля купив круту тачку… Бажаю тобі, щоб наступний твій обранець зраджував тобі по-чорному з усіма навкруги і щоб ти більше нікого не змогла полюбити по-справжньому»

Оце так побажання, по-чоловічому, трясця. Навіть не знаю, якими нелюдськими зусиллями я стрималася, щоб не шпурнути телефон об стіну. Напевно, тому що телефон куплений за мої власноруч зароблені гроші, стало шкода.

Відповісти цьому мудаку чи утриматися?

Ні, не поведуся, не покажу, як він мене зачепив, не напишу наскільки він, виявляється, гнилий та підлий поц. Це він ні чорта не знає про кохання і навряд чи зробить щасливою котрусь з тих дівчат, що пускають на нього слину.

Якщо мені вдасться те, що я задумала, це і буде для нього моєю найкращою відповіддю. Якщо Денис побачить мене в команді Акаєва – він лусне від злості.

Третя година ночі, а я сиджу за ноутом, вивчаючи інфу про Саміра Акаєва, якої насправді кіт наплакав. Переважно це плітки, які гуляють соцмережами, їдкі коментарі ображених дівчат, чию увагу Самір відкинув. Я чула, що він доволі жорстка людина честі, поблажок нікому не робить, вимагає по максимуму, але й платить непогано. Начебто в особистому житті в нього не все гаразд, його давно ні з ким не бачили, але мене це не цікавить, зараз мені не до чоловіків, тут би напроситися до нього на роботу.

До того ж я не на його смак, наскільки я зрозуміла пану Акаєву подобаються брюнетки.

Блін… вільних вакансій немає. Втім я помітила, що у нього в штаті немає перекладача. Нібито Акаєв сам знає кілька мов і особисто спілкується з клієнтами. Мені треба довести йому, що я знаю краще за нього, я досконало володію корейською, французькою та англійською мовами. Його компанії за статусом треба мати перекладача. Щоправда, мені доведеться звільнитися з попереднього місця роботи. З улюбленою, до речі.

В принципі, заради того, щоб втерти носа Денису… я готова піти навіть на таку жертву.

Записатися на прийом до Акаєва неможливо, немає такої функції. У нього є офіс, але він із відвідувачами не спілкується, для цього у нього є менеджери. Його компанія займається міжнародними морськими перевезеннями, Самір Акаєв у нашому порту цар і бог, потрібна велика удача, щоб бодай десь його упіймати, але я спробую.

Щоб не почати накручувати себе, мені треба діяти, я не можу сидіти на місці, продовжуючи себе жаліти. З цим обов'язком і моя мама непогано справляється, їй тепер мене страшенно шкода, відколи гості розійшлися її очі постійно на мокрому місці.

Коротше, я вирішила дочекатися вівторка. Ну, щоб не розпочинати свою місію з понеділка. Кажуть, понеділки не найвдаліші дні для якихось починань. Рідним я поки нічого не казатиму, якщо вийде тоді і повідомлю. Розповісти усім про вагітність взагалі язик не повертається, буду тягнути до останнього, поки животик не стане помітним.

Інакше сімейна драма спалахне з новою силою, батьки почнуть наполягати, що Денису теж потрібно повідомити... Мені вже легше збрехати, що я переспала з незнайомцем і залетіла, ніж знову впускати в моє життя цього лицемірного гада.

…Весь ранок понеділка, як на зло, провалялася в ліжку, страждаючи від нудоти. Мама вирішила, що це нерви. Ага… Ну, стрес теж зіграв свою роль, але причина цієї ранкової неприємності зовсім інша.

Тому поснідати я наважилася вже ближче до обіду. Якраз татко заїхав додому, Мар'ян взагалі сьогодні нікуди не ходив, і ми знову зібралися вчотирьох. Трагедія мого особистого життя якось ще більше нас згуртувала, Мар'ян утримується від сарказму, тато його не пиляє, не капає йому на мізки щодо «даремно розтраченого життя».

Хоча, якщо придивитися до двох складочок між бровами на обличчі нашого батька, можна дійти невтішного висновку, що він чимось стурбований і всіляко намагається це приховати. Через що такий мовчазний, і їсть без апетиту.

— Тату, пам'ятаєш ти завжди любив повторювати, що якщо проблемою поділитися, вона завжди розв’язується набагато швидше. Щось іще трапилося, крім мого скасованого весілля?

— Навіть не знаю, як вам про це сказати, — зітхає батько, спочатку глянувши на маму, наче черпаючи сили у своїй коханій жінці. Потім затримався поглядом на мені. — Денис отримав твої коробки, вочевидь йому дико не сподобався напис, який ти на них зробила. Тож тепер твоєму екс-хлопцю раптом дійсно закортіло отримати моральну компенсацію, але не шматтям. Він оцінив свою образу доволі кругленькою сумою. Дідько… раніше я б ніколи не подумав, що син Бойків такий засранець. Наші із ним компанії тісно співпрацюють, ми пов'язані контрактами, мій дохід залежить від їхнього постачання. Але тепер усі мої фури стоять у порту порожні, бо компанія Бойків припинила відвантаження. Відновлення можливе лише тоді, коли ми відшкодуємо Денису моральні збитки, трясця його матері.