3. Шокуюче зізнання

— Ді, ти красунька. Втім, як завжди. Ти наче створена для образу нареченої. Аж світишся, — тільки-но за нами зачинилися двері моєї кімнати, Денис намагається притиснути мене до стіни, щоб поцілувати. А мені досі б'є в ніс нудотний запах важких солодких парфумів. Віднедавна я почала дуже гостро реагувати на запахи. Це неабияк дратує і чомусь тисне на «поплакати».

— Може, спершу поясниш, чому тебе не було на власній вечірці? Ти цілий місяць її планував. Денисе, ти пожмакаєш мені фату, — викручуюсь з його хватки, чи не в перше у житті уникаючи його ласки.

— Кажу ж, увечері мені зателефонували. На фірмі виникли проблеми, десь загубилися контейнери, а там товару на кілька мільйонів. Ми їх всю ніч шукали. Ти ж знаєш наскільки важлива для мене моя робота, — знизує плечима. — Шкода, що не я одягав на тебе цю весільну сукню, але я її з тебе сьогодні точно зніматиму, — явно хоче змінити тему і знову намагається мене обійняти.

— Просто... Мар'ян простежив за тобою і з'ясував... — беру його на понт, вигадуючи на льоту й одразу жахаюся від того, як різко змінюється вираз обличчя Дениса, як лють спотворює ідеальні риси цього завжди впевненого у собі хлопця.

— Дідько!!! А щоб йому... детектив недороблений. Твій брат вічно лізе куди його не просять! Він же не мені цим гірше робить… — чортихаючись гарчить, побагровів, жовна ходором і зневага до Мар'яна аж виплескується.

А я ж просто збиралася пожартувати...

Шлунок скручує нудота, по спині повзе липкий холод, а в скронях молоточки почали вистукувати далеко не весільний марш. Я явно не зрадію подробицям, але якщо вже почала – потрібно з'ясувати все до кінця.

— Любий, розкажи правду і ми закриємо цю тему. Гадаю, я заслуговую на щирість. Тим паче на нас там чекають голодні та злі гості, — випрошуючи тремтячим голосом правду, я тим не менш налаштована повірити в будь-яку логічну брехню. Бо я не готова до чогось радикально шокуючого.

Невже мій ліміт на везіння скінчився? Даремно я взагалі через це завелася. Вже б їхали до церкви, а натомість мусолимо драму. І все через завуальовані натяки Мар'яна.

— Так, я був у готелі. Так із жінкою. Але це було прощання, — цідить крізь зуби Денис після болісної паузи.

Треба ж... він повірив, що мій брат його вистежив.

Повірив, бо я ніколи йому не брехала.

Я не відразу усвідомлюю сказане… Час для мене не просто зупинився, він перетворився на в'язку, задушливу субстанцію. Замість миттєвого вибуху гніву, відчуваю, як болісно обвалюється мій всесвіт.

— То ти мені зраджував? — Не впізнаю власний голос. Шок уже владно паралізував моє тіло. Відчуваю лише пальці. Наскільки вони холодні.

— Діно, ти як з іншої планети. У нашому сучасному світі пуританські замашки не приживаються. Зараз секс – це не зрада. Я ж не залишився з нею, а повернувся до тебе, — оксамитовий голос коханого, який я обожнювала стільки років, став далеким та спотвореним, немов він каже з-під товщі води.

— Ось як? Тобто у нашій сім'ї це буде нормою?

— Ні. Ти мене не чуєш. Заради тебе я з нею порвав, — кидає з роздратуванням, закочуючи свої гарні зелені очі.

— Вдячна за таку жертву. …А зі мною що не так? Що змусило тебе завести коханку? — ледве стримую істерику, доводиться дихати рвано через колючий клубок у горлі та бажання волати до хрипоти.

— Вона старша за мене, досвідчена і в ліжку просто вогонь, ніяких табу та комплексів. З тобою я не міг дозволити собі робити деякі речі. Вона була мені потрібна для сексу, а ти для моїх фантазій не призначена. Ти надто тендітна і чиста, надто правильна, а це іноді заважає.

Мій світ продовжує втрачати фарби та сенс. Охрініти… Те, що я почула, не вкладається в голові. Наївна віра в те, що «він не міг» продовжує боротися з очевидним фактом.

— Якщо вона потрібна тобі для сексу, а я тоді навіщо? — заглядаю йому в очі і не бачу там ні каяття, ні ніжності. Тільки втому та злість. Мабуть, всю ніч посилено «прощався», сил не залишилося, а тут ще це весілля безглузде з правильною ідіоткою.

— А ти для чистої любові, — те, що Денис при цьому ще й хмикає, лише посилює мій біль. — Ти моя красива картинка. Мені потрібна статусна дружина. До того ж наш шлюб піде на користь нашому бізнесу. Усі у виграші. Ну чого ти, катастрофи ж не сталося. То була розвага, а з тобою я планую постаріти.

У грудях, де ще годину тому пульсувала радість і передчуття свята, утворилася чорна діра. Зрада – це майже фізичний біль. Здається, я стала крихітною та беззахисною, настільки, що мене легко розчавити. Що Денис і зробив.

Як? Я ж знаю його з дитинства. Ми стільки років дружили, потім спалахнули почуття. Де я проморгала і дала себе обдурити?

Кожен спогад, від першого поцілунку і до вибору запрошень на весілля, раптом стає отруйним. Почуваюся так, ніби мене змусили переглянути моє життя через брудне скло. Кожна його посмішка тепер мені здається маскою, а кожне його «кохаю» — спланованою брехнею для «бізнес-проєкту».

Мене огортає якимось ретроспективним болем, коли болить не лише зараз, болить усе спільне минуле, яке, як виявилося, було фальшивим.

— А зі мною тоді навіщо спав? — Мене ще ніколи в житті так не трясло і не крутило.

— Ді, послухай, з тобою мені теж було непогано. Просто за деякими родзинками я ходив до неї.

— І як довго це у вас тривало?

— Чотири роки. І ці стосунки вчора скінчилися. Я поставив крапку…

— Бідненький, і до кого ж ти тепер ходитимеш за своїми родзинками? — З мене пре зла-презла іронія.

Я вже знаю, що ніякого весілля не буде. Не хочу. Не зможу. Моє кохання подібні експерименти не вивезе. З часом він стовідсотково заведе собі іншу коханку, адже я не дотягую до стандартів його еротичних фантазій.

— Ді, ти сказала, що ми обговоримо, закриємо тему і підемо до гостей, — бере мене за плечі і це було помилкою з його боку.

— Не смій… до мене… торкатися! Більше ніколи! — Відштовхую його від себе з невимовним почуттям гидливості. — Забирайся геть! Не хочу тебе бачити! — Знімаю каблучку, жбурляючи в нього. Зриваю з голови фату. Тонка тканина зачепилася за шпильку в зачісці, боляче смикнувши за волосся.