Епілог

Через 2 місяці.
Даніель
Я стояв під аптекою і чекав на Міку, сьогодні вона працювала до 21:00. У моїх руках був її улюблений напій чи як вона його називає — наркотик. За останніх два місяці ми часто зустрічалися і я зрозумів одну важливу річ — вона для мене стала ще одним другом, мені комфортно поруч із нею! Можливо, це все дивно, але саме так воно і є...
Завтра ввечері у мене рейс у Брайтон, тому ми вирішили провести цей вечір разом. Тим паче у Міки сьогодні будуть перші перегони, вона ними просто марила. Дівчина ще про них нічого не знає, але це зараз виправимо.
- Ти чому так довго закриваєш аптеку?
-Ден, ну не починай.
- Добре, як скажеш, — погодився, а то б вислуховував від Міки про клієнтів, які залишають покупки ліків на останній час.
- А куди ми поїдемо?
- Це сюрприз, Міко.
- Він мені хоча б сподобається? – одягаючи шолом, запитала вона.
- Ще і як! Давай сідай за кермо і поїхали.
Їй не потрібно було повторювати два рази й Домініка вмостилася спереду, а я позаду. Дізнавшись адресу, куди їхати, вона завела мотор.
Сьогодні ми влаштували перегони для своїх і заодно прощальний вечір. За головного залишаю Андрія, він, до речі, дуже подружився з Мікою і я цьому був радий. Поки мене не буде, Андрій за неї головою відповідає, хоча дівчина і сама може постояти за себе. У цьому переконався неодноразово.
- І який сюрприз на мене чекає? - спитала Міка, коли ми були на місці.
- Ну сьогодні ти береш участь у перегонах і стаєш членом нашого клубу, якщо, звісно, не проти, — дівчина підбігла до мене та повисла на шиї.
- А-а-а-а...Ден! Дякую, дякую...Я на сьомому небі від щастя! - викрикувала вона мені прямісінько у вуха.
- Та я вже зрозумів. Мік, я скоро оглухну, перестань так голосно кричати...- сміючись говорив їй, але через свій писк вона нічого не чула.
- 3...2...1...руш!!!
Домініка
Я мчала по трасі на шаленій швидкості й відчувала свободу, мене більше не сковували жодні кайдани. У той момент відчувала себе всемогутньою. Яка ж це насолода!
Я приїхала до старту третьою з десяти учасників. Першим був Андрій, а другим Даня. Моє серце перекачувало кров по венах із шаленою швидкістю. Це неймовірні відчуття.
- Мік, не ображайся, наступного разу ти будеш першою, — почав підсмикувати мене Андрій.
- Так, любі друзі, ходімо святкувати? Ви ще встигнете посваритися, — обіймаючи мене й Андрюху за плечі, сказав Ден. — І до речі, Мік, я сьогодні святкую, а ти у мене за водія будеш!
- О-о-о...Ден! Це така честь для мене... - награно сказала.
Ми святкували до першої ночі, а тоді всі почали потрохи роз’їжджатися. Не маю уявлення, як вони не бояться сідати за кермо. Ден був добряче напідпитку і я боялася, щоб він не впав з мотоцикла, але все обійшлося і ми без пригод дісталися до його квартири.
Щоб не викликати таксі, Даня дозволив мені доїхати на його мотоциклі додому, чому я була дуже рада.
Наступного дня мала йти на роботу, але попросила вихідний, потрібно було провести друга.
Ми з Андрієм чекали на Дена біля аеропорту.
- Я буду сумувати за вами, — проговорив Даня.
- І ми також, — я підійшла до хлопця і міцно обійняла. Як би я не старалася, та не змогла стримати сліз і розплакалася йому у плече.
- Ну ... Джульєтто, ти чого? Ми скоро побачимося. Ти ж обіцяла приїхати у гості з Андрієм...
- Я знаю, просто дуже звикла до тебе. Ти класний друг! - продовжуючи плакати, мимрила я.
-А в мене подарунок для тебе.
- Так? - відсторонившись від хлопця, з цікавістю запитала я.- І який?
- Мій байк..
- Що? Твій байк? Ти можеш без загадок, в мене мозок зараз, як те желе! - почала обурюватись.
- Я тобі дарую свій байк, — спокійно сказав він. Я так і стояла з відкритим ротом, поки не побачила, що хлопці почали відверто сміятися з мене.
- Що? Ти що, вчора перепив!? – не вірячи у почуті слова, уточнювала свої здогадки.
- Міко, я серйозно. Він мені не потрібен, а в Англії куплю собі інший. Це тобі така подяка за те, що допомогла змінитися мені. І за твою дружбу. Якщо ти його не приймеш, я ображуся, — награно надув губки Даня. Як мала дитина, чесне слово!
- Ти не жартуєш?
- Ні, Мік. Він твій.
Я тримала у руках ключі вже від свого байка і раділа, наче мала дитина шоколадці.
- В мене є свій байк! - викрикнула я. — Дякую, друже! - сказала та поцілувала Дена у щоку.
- Прошу. Лишень їздь обережно і без пригод. Ти мене зрозуміла?
- Єс, сер!
- Мені вже час, рейс мають скоро оголосити. Я буду сумувати, папа.
- Не папа, а до зустрічі, Ден! - поправила його.
Ми стояли з Андрієм обійнявшись і проводжали нашого друга, але коли він зник з поля зору, я знову ж таки розплакалася, але цього разу моєю жилеткою став Андрюха.
Привівши свої емоції у порядок, кожен із нас сів за кермо свого мотоцикла і поїхали нічним містом назустріч новим пригодам, а те, що вони мене чекали, я чула п’ятою точкою.

Ось і завершилася перша книга. Дякую всім хто був зі мною протягом її написання. Дякую ,що не побоялися висловлювати свою думку у коментарях. 

Буду ще більше вдячна, якщи Ви покладете зірочку і напишите декілька слів у коментарях, бо так роман зможуть швидше знайти наві читачі) 

Ви ж знаєте, що я з Вами не прощаюся))) Зустінемося у новій історії про Міку...

Договір із блогером - це друга історія циклу

Колишні по переписці - це третя історія циклу.

Дані книги є у повному обсязі. Їх можна знайти вбивши назву книги у пошуку в гуглі)

P.S - з любов"ю ваша М.Стів.