Глава 41

 Міка

У суботу я вже була у місті. На роботу потрібно було йти аж у понеділок, тому у мене залишався ще один вихідний. А ще за ці дні я пропустила багато тренувань, тому вирішила сходити на тренування з боксу та у спортзал заодно.

 Зайшовши у спортзал, попрямувала одразу ж у роздягальню, переодягнулася і пішла на тренування з боксу. Сьогодні займалася не зі своєю групою і була вдячна тренеру за те, що дозволив позайматися. Мені потрібно було кудись подіти енергію, яка назбиралася за останні дні.

 Після тренування пішла ще у загальний зал на тренажери, бо енергії ще було хоч відбавляй. Я хотіла вимучити свій організм, щоб спокійно заснути, а не крутитися півночі. Бігаючи від одного тренажера до іншого, і, копаючись у своїх думках, не помітила, що за мною спостерігають.

 Його очі і дії видавали емоції з потрохами!

 Коли Даня почав рухатися у напрямку до мене, то в мені зародився страх перед ним, а серце відбивало ча-ча-ча...

 — Ну привіт, — почав розмову, коли опинився біля мене.

 — Привіт, — відповіла, вдивляючись у його обличчя. Було видно, що хлопець дуже змучений, а червоні очі говорили про те, що і сон у нього ніякий. Як же мені знайомий його стан…

 — Чекаю тебе на вулиці через 15, максимум 20 хвилин. І не думай втекти! — у нього був дуже суворий тон.

 Даніель розвернувся і пішов геть, а я стояла, як приклеєна, в його голосі стільки було люті!

 Коли йшла у спортзал, то розуміла, що є ймовірність зустріти тут його, але всередині сподівалася, що все ж це не відбудеться.

 Вийшла на вулицю і почала оглядати стоянку у пошуках його автомобіля і побачивши, я попрямувала туди.

 — Сідай.

 Я сіла в автомобіль і не знала, куди ми їдемо, але було все одно. З горем навпіл зібрала всі думки докупи, бо вони перемішалися у моїй голові.

 Він привіз мене на те місце біля річки. Я була рада, що обрав саме його, тут переважно нікого немає і можна кричати чи вбивати і ніхто не почує!

 Я не знала з чого почати розмову і хлопець також, бо ми двоє мовчали. Навколо нас все було у тумані і не витримавши такої атмосфери, я вийшла з авто і сіла на траву неподалік. За мною вийшов і Даня і також присів поруч.

 — Тут дуже красиво, — вдивляючись вдалечінь, сказав хлопець.

 — Ага, красиво — погодилася, — а ще тут тихо і немає ні душі. Якщо будеш вбивати мене, то ніхто навіть не дізнається і не почує моїх криків про допомогу, — вирішила розрядити обстановку.

 — Куди ти пропала?

 — Була вдома.

 — Чому не сказала, куди ти їдеш, не подзвонила, не відповідала на дзвінки, не відписала? Я не знав, де тебе шукати, — досить спокійно питав хлопець.

 — Мені потрібно було розібратися у собі, тому і не сказала тобі нічого.

 — І як, розібралася?

 — Наче так. А ти розібрався?

 — Не дуже. В мене багато питань і жодної відповіді.

 — То став свої питання. Але домовмося поговорити спокійно, — попросила.

 — Добре... Чому ти була зі мною? — поставив перше питання Даня.

 — А ти чому? Ти можеш дати відповідь сам на своє ж питання?

 Ми замовкли і кожен поринув у свою голову, аби відшукати відповідь.

 — Ден, я тобі поставлю деякі питання, але постарайся чесно відповісти на них. Добре?

 — Добре... — я перевела погляд з краєвиду на хлопця і, обернувшись до нього, попросила.

 — Подивись на мене, — він виконав моє прохання і також повернувся обличчям. Я дивилася у його очі і не відчувала того трепету, тієї зачарованості. Таке враження, що все це випарувалося з мене, наче ніколи і не було!

 — Даня, тобі було боляче бачити мій танець з Васею? — його очі округлилися від такого питання.

 — Звідки ти це знаєш? — з нерозумінням сказав він.

 — Тепер це не має значення. Я хочу почути відповідь.

 — Так. Боляче.

 — Чи було тобі боляче дивитися на наш поцілунок на балконі?

 — Ти з ним спала? — запитав він, вдивляючись у мої очі, наче шукав там відповідь.

 — Даню, так чи ні?

 — Так! Боляче! — викрикнув він.

 — А тепер вислухай мене уважно і не перебивай.

 — Добре, я вислухаю все, що ти мені розкажеш, але спершу дай відповідь на моє питання.

 — Я дам. Але спершу скажи.. — я не встигла договорити, бо хлопець мене перебив.

 — Що? — викрикнув він — Що тобі сказати?!

 — Ти думаєш мені не було боляче почути, що наші стосунки це лишень парі?! – не витримавши напруги, я теж зірвалася на крик. У його очах було стільки здивування, бушував такий вир емоцій.

 — Звідки ти дізналася? — замість відповіді на його запитання у мене потекли непрошені сльози, які стерли його пальці.

 — Мені було так само боляче тоді, як і тобі мене бачити з іншим.

 Він хотів дещо сказати, але я поклала вказівний палець на його губи, цим самим дала зрозуміти, що його слова зараз зайві.

 — Я це дізналася на свій день народження, — почала спокійніше говорити. -Не спеціально підслухала вашу розмову, просто так вийшло. Ти мені подарував надзвичайний вечір, створив казку для мене, здійснив більшість моїх мрій, але і зруйнував частинку мене. Ти розфарбував моє життя своїми кольорами, змінив мене, допоміг відкритися з іншого боку і я тобі за це буду завжди вдячна. Ти зміг склеїти частинку мене, але і зміг розбити…. З тобою я була не завжди собою, але і не брехала тобі. Тому і зараз не хочу. Так, я з ним спала. Я хотіла заповнити ту порожнечу, яка тоді у мені так сильно бушувала. Вона не давала нормально дихати. Вася для мене завжди буде тільки другом і він про це знає. А танець і поцілунок на балконі — це була вистава для тебе, для твоїх очей. Для того, щоб ти зрозумів, наскільки жорстоке може бути життя. Якби ти мені розповів про все сам, то можливо можна було щось повернути, але не зараз. Вже пізно... занадто пізно... — по щоках продовжували текти тихі сльози. У очах Дані вони теж бриніли, але він намагався їх придушити ще на коренях.