Глава 39

Міка

Ранок нас з Наткою зустрів жахливим похміллям.

 — Добре, що сьогодні неділя, а то б я точно нікуди не дійшла.

 — Ага, і не кажи — підтримала подружку.

 — А ти чого така весела? Голова не болить чи що?

 — Та ні, болить. Просто я зізналася Саші у своїх почуттях.

 — Що ти зробила? — дивилася вона на мене здивованими очима. — Коли встигла?

 — Вчора. Ти заснула, а мені не спалось, ось і я зателефонувала до нього.

 — Ну ти даєш, мала. А він що? — тепер у її очах засяяла цікавість.

 Я переказала Наталі розмову із Сашею. Вона була рада за мене, але просила бути обережною. Ната завжди хвилюється за мене, тому я була готова до таких її слів, але все-таки була їм рада.

 Після обіду до мене подзвонив Саша і запропонував погуляти, я світилася, наче ліхтарик від щастя. Але водночас не знала, як себе поводити тепер із ним. На допомогу знову ж таки прийшла Наталя і заспокоїла мене.

 — Поводься, як завжди, — дала настанову та.

 Я б теж так хотіла поводитися, але йти гуляти із другом. у якого ти таємно закохана це одне, а з другом, який став тобі хлопцем — це зовсім інше!

 Зібравши всі сили у кулак, я наважилася вийти за поріг квартири. Спершу ми гуляли, наче чужі люди, а тоді я не витримала і сказала:

 — Я більше так не можу!

 — Ну вибач, Міко. Це щось нове для мене і я не зовсім розумію, як себе поводити.

 — Та я теж, — важко зітхаючи, відповіла.

 — Давай вип’ємо? Може тоді ми перестанемо так себе поводити? — запропонував Саша.

 — Давай.

 Прогнози хлопця виявилися правильними і алкоголь зробив свою справу. Було приємно та комфортно опинитися в обіймах вже мого хлопця і відчути ніжні та такі незвичні поцілунки для нас обох.

 Відколи я набула статусу дівчини Сашка, час летів з шаленою швидкість. Дні перетворювалися на тижні, а вони своєю чергою на місяці.

 Наші стосунки тривали вже декілька місяців і все добре, окрім одного "але" — я більше не чула слів кохання від хлопця. Спершу мені це здалося нормальним, але це його ненависне слово "здається" ніяк не хотіло покидати мою голову.

 Це було літо перед моїм дев'ятнадцятиріччям. Сашка мені повідомив, що з вересня буде вчитися у Житомирському торговельно-економічному коледжі і ця новина була для мене, як сніг на голову!

 — Чому саме у Житомирі? Невже у Києві гірші навчальні заклади? — з нерозумінням і сумом в очах допитувалась.

 — Ти ж знаєш, що мої батьки там живуть і купили мені житло. А торговельно-економічний мені більше до душі, аніж спортивний коледж, — замість слів у мене з очей полилися сльози.

 Сашко мене намагався заспокоїти, але це було марно. Мені стало дуже образливо через те, що він їде. Якби захотів, то міг би залишитися! У цьому я була впевнена, але зрозуміла це пізно.

 Після довгих роздумів я вирішила віддати свою цноту саме йому! Нас багато що пов’язувало і між нами завжди існувала та невловима очам ниточка. Кращого кандидата я собі не уявляла, тому вирішила спровокувати Сашку на такий крок, бо якось казати напряму не красиво чи що?

 Цього славнозвісного для мене вечора ми були в одному із київських клубів і відпочивали великою компанією. Біля другої ночі всі були вже добряче сп’янілі, я ж навпаки майже твереза — не хотілося мені сьогодні пити багато, у мене мета, як-не-як!

 Після ось таких нічних вилазок я часто залишалася у винайманій квартирі Саші. Так було і під час нашої дружби, так і залишилося після того, як ми стали парою, тому цієї ночі я ночувала у нього також.

 Все почалося із поцілунків. Я бачила, що і Сашка хоче мене не менше, ніж я його, але завжди його щось стримувало. Коли він озвучив причину, я зрозуміла, чому саме він стримував нашу близькість.

 — Мік. — звернувся він до мене, вдивляючись в очі, — я тебе хочу, навіть дуже. Ти красива не тільки зовнішньо, але і зсередини. Саме твоя душа зачепила мене, але я невпевнений, що дійсно закоханий у тебе по-справжньому. — Сашка продовжував дивитися у мої очі, наче шукав відповіді на свій монолог. — Я боюся, що якщо між нами це відбудеться, то я не зможу з тобою продовжувати спілкуватися, — прошепотів він у мої губи.

 У його словах були благання не робити дурниць, дати ще трішки часу, щоб у всьому розібратися, але якщо ми не будемо разом, то тоді я не зможу продовжувати наше спілкування. Моє серце не витримає, я так не зможу жити. А в тому, що наші стосунки припиняться після його переїзду я була впевнена майже на сто відсотків, за період спілкування із хлопцем дуже добре його вивчила.

 — Сашо, — звернулася до нього після затяжної паузи, — я хочу, щоб ти був тим самим. І не важливо, що саме чекає нас у майбутньому. Якщо ми перестанемо спілкуватися, я тебе не буду ні в чому звинувачувати.

 Я взяла його долоню у свою та повела у спальню. Його рухи були невпевнені, а мої — невмілі.