Глава 37

Даніель

Я сидів на роботі і переписувався з Мікою, як виявилося, у неї на сьогодні є плани. Я цьому не був радий, адже хотів провести час разом, але і заборонити не міг та й вона і не послухала б. Її фразу "Ти мені не чоловік, щоб забороняти!" я пам’ятаю добре. Сподівався, що ніч хоча б проведемо разом.

Згадую нашу першу ніч, її тіло, її губи, невпевненість дій, помічену мною ніжну шкіру, на дотик, наче шовк. Цілий вечір я милувався нею, її посмішкою, а те як переливалися її очі у заході сонця — неймовірна картина.

Від цих думок у штанах одразу ж стало тісно. Щоб відволіктися від думок про дівчину, я понурився з головою у роботу, потрібно було вирішити чи відкривати за кордоном філіал. Я цього раніше дуже хотів, але це було до знайомства з Домінікою. Від роботи мене відірвав дзвінок.

— Привіт, Андрію. Ти щось важливе хотів, бо в мене багато роботи.

— Привіт. Ну я сподіваюся, що це не важливе.

— Що саме. Не тягни кота за хвоста! — почав нервуватись, не люблю загадки!

— Я біля аптеки твоєї дівчини, вона цілує якогось хлопця у щоку і вішається йому на шию. А тепер сідає за кермо його тачки, тому сам вирішуй важливість!

— Простеж. Коли вони зупиняться, набери.

Після цих слів я збив дзвінок. Ходив по кабінету і намагався себе заспокоїти. Вона його у щоку поцілувала, а не по-іншому. Може це взагалі її брат? Я вийшов на вулицю, сів у машину і почав курити. Не знаю, скільки викурив до того часу, як Андрій передзвонив.

— Вони на розвалинах.

— Я вже їду.

Викинув через вікно недопалок і завів мотор. Дорога не зайняла багато часу. Я зупинився недалеко від компанії Міки так, щоб мене не зміг ніхто побачити. Андрій відмовлявся залишати мене тут самого, але мені вдалося його переконати, пообіцявши, що не нароблю дурниць. Я маю сам все побачити і зрозуміти! Може це просто посиденьки такі? Тільки-но почав заспокоювати себе цією думкою, як побачив її танець з тим Васьком. Не даремно він мені не подобався!

— Як вона об нього терлася, як дивилася! Сука! — з цими словами мій кулак раз за разом врізався об стіну. По руці текла кров, але мені було байдуже. Я набрав наступне повідомлення їй :

Ден: "Ти мене любиш?"

Я сидів на капоті машини, курив та спостерігав, що ж буде далі? Які ще сюрпризи приготувала мені ця дівчина? Вона поводилася так, наче нічого поганого не робить. Цікаво, це в неї завжди такі посиденьки із друзями?

Біля десятої вечора всі почали роз’їжджатися. Домініка сіла у машину разом з Василем і вони рушили з місця, а я за ними. Ми дуже швидко виїхали на трасу, де було багато машин, як на зло! Я боявся втратити їх з поля зору.

Машина зупинилася біля багатоповерхівки, вони вийшли з неї і попрямували до під’їзду удвох. Я вирішив дочекатися Міку.

Вийшов з машини, сперся на капот і закурив. Взяв телефон до рук, щоб перевірити чи переглянуті повідомлення, але там було все без змін, вона не відповідала на дзвінки чи повідомлення.

Я закинув телефон на сидіння авто і почав вдивлятися у будинок. Мої очі заглядали у кожне вікно, вони шукали її. Через певний час все ж таки пощастило і на мої очі потрапив Василь, він якраз вийшов покурити.

Вуличний ліхтар світив позаду мене і тому було видно лише мій силует, але не мене самого. Я не хвилювався, що мене розсекретять.

Приблизно через хвилину з'явилася Міка. Вона стала між хлопцем і поруччям балкону, поклала руки йому на шию та поцілувала. Мої очі вилізли на лоб, адже її поцілунок не був дружнім. Але як виявилося, їм було поцілунку мало і він взяв її на руки і посадив на підвіконня, не розриваючи поцілунок.

— Чорт! Чорт! Чорт! — з цими словами я почав бити стіну. Рука боліла, рани стали ще глибшими, але фізичний біль ніщо у порівнянні із душевним. Я хотів забутися, стерти пам’ять, виколоти свої очі та що-небудь зробити, тільки би цього більше не бачити, не пам'ятати! Продовження мені було зрозумілим.

— Сука! Яка ж вона сука! — кричав я у салоні машині.

— Треба випити! — Сказав я Андрію, коли він взяв слухавку.

— Давай до мене.

— Скоро буду, — проговорив знервовано та натиснув на педаль газу.

Я заїхав у магазин і купив кілька пляшок віскі. Я хотів напитися, щоб мій мозок не видав жодної думки, жодної згадки цього божевільного дня!

— Все так погано? — з самого порога почав допитуватися Андрюха.

— Жопа! Повна жопа! Я справжній ідіот! — зробив короткий висновок.

Я пішов у ванну змити кров та обробити рану, а Андрій за цей час приготував їжу та алкоголь.

— Розказуй, що вона такого натворила, що ти у такому стані. Тебе ще до такого стану жодна баба не доводила! — дивлячись на мій зовнішній вигляд, говорив друг.

Зранку мене боліла голова. Після такої кількості алкоголю це не дивно! Ми випили не одну пляшку віскі за розмовою і кілька раз я поривався подзвонити до Міки чи поїхати та подивитися їй у очі.

Від неї жодного повідомлення, але хоча б переглянула мої. А те, що не відписала... Значить, це не просто так. Я розумів, що між нами все закінчено, але відмовлявся у це вірити і хотів поглянути їй у очі. Запитати, як вона так може? Одного дня говорити мені слова любові, а вже наступного віддатися іншому.

Біля обіду я все ж таки поїхав на роботу. Цілий день мені не виходила з голови вже не моя Джульєтта. Піддавшись емоціям, я написав їй.

Ден: " Привіт. Де ти пропала? Давай зустрінемось."

Я крутив телефон у руках, чекаючи відповіді, але її не було ні через хвилину, ні через п’ять, ні через годину. Тому я зібрався і поїхав до неї додому. Стояв, як ідіот під під’їздом і чекав, щоб двері відчинилися і я міг потрапити усередину будинку, але удача була не на моєму боці. Тоді поїхав на роботу Міки, але і тут на мене чекало розчарування. Колеги з роботи дівчини сказали, що вона захворіла і її не буде кілька днів.

Наступні два дні я їй писав та дзвонив, але все було марно...