Глава 36

Домініка

— Те, що біля аптеки нас хтось бачив, я не знала. Зрозуміла, що за мною хтось спостерігає вже на руїнах, а тоді й про батл сказали ще й така пісня. Коротше, вибач...

 — За що ти вибачаєшся?

 — За те, що використала тебе тоді, під час танцю і зараз, — я замовкла й опустила очі, мені було соромно підняти погляд на друга.

 — Все гаразд, я не ображаюся і так розумію, він за нами стежив? — на його питання я лишень кивнула головою.

 — І він бачив, що ми зайшли разом... — і на цю репліку він отримав кивок головою. — Що він зробив?

 — Зрадив, — у розпачі вимовила я. — Він не знає, що я все дізналася, тому і хочу його відшити по-тихому і мені потрібен для цього ти, — я підняла на нього погляд і зробила щенячі очі.

 — І чим саме можу допомогти?

 — Ти так просто погоджуєшся? — він лишень кивнув головою на знак згоди і я продовжила. — Він, швидше всього, недалеко від під’їзду. Потрібно переконатися у цьому, тому пропоную, щоб ти вийшов покурити, а враховуючи те, ти живеш на другому поверсі, ти зможеш розгледіти, якщо він тут. У нього чорна BMW.

 — І, що далі, якщо він тут? — його очі горіли від цікавості майбутніх подій.

 — Покличеш мене на балкон, — стримано, щоб не видати свого стану сказала. Я сиділа, наче на пороховій бочці і тільки одна найменша іскорка — зірвуся.

 — Навіщо тебе туди кликати?

 — Так! Ти хочеш допомогти? — Вася піднявся із-за столу і пішов на балкон, я не хотіла розповідати весь план до кінця, а то б він відмовив мені у допомозі, можливо!

 Я сиділа і стежила за Васею. Коли він кивнув мені, то зрозуміла, що мої здогадки правильні. Підійнявшись з крісла, підійшла і стала спереду хлопця між ним та поруччям, обвила його шию руками і спитала:

 — Він нас бачить? — у його очах читалося нерозуміння моїх дій, але думаю, він підсвідомо розумів, що я від нього хочу.

 — Так, курить біля машини, — перевівши погляд на мене, відповів хлопець.

 — Це добре, — зраділа я, — Васю, вибач мені ще раз.

 — За що на цей раз? — сміючись, спитав він.

 — За це! — сказавши, я поцілувала його. Хлопець явно перебував у ступорі, через те, що відповів на поцілунок не одразу ж.

 Мені потрібно було, щоб Ден бачив достатньо, аби потім зміг надумати собі бурхливе закінчення. Тому я почала ще пристрасніше цілувати Васю, а моя уява малювала образ Даніеля. В той момент моє серце нило від болю, обливалося слізьми, я розуміла, що це все і шляху назад немає! Хлопець підійняв мене за попу догори, а я обійняла його талію ногами. В такому положенні він розвернувся, посадив мене на підвіконня і почав спускатися губами на мою шию.

 Я нахилила голову на бік, відкриваючи йому доступ. Не впускаючи можливості, дивилася униз, шукала поглядом Дена. Враховуючи, що балкон був досить вузьким, то це зробити було легко. Хлопець стояв біля машини і дивився неперервно на нас, а я згорала від того, що так вчиняю із ним. Моя совість боролася зі мною до останнього, але він сам винен у всьому!

 Вася вже починав розв’язувати та знімати мою футболку, коли рука Дена почала бити стіну поруч із машиною, а я не зупиняла ні одного з них. Душа боліла за Дена, а тіло нило і потребувало розрядки. Я хотіла забутися. Цей поцілунок і став тією іскоркою, якої виявилося достатньо для моєї порохової бочки.

 Я повернулася думками до Васі і почала знімати його футболку. Крізь поцілунок чула, як з місця із шумом зривається машина. Те, що машина Дані, я не сумнівалася.

 — Вась, ти мені друг? — перериваючи поцілунок, проговорила, він кивнув головою, а я продовжила. — Тоді не зупиняйся... — попросила його. А він, зрозумівши все, не зупинився.

 Я відключила всі емоції та думки, пов’язані із чорнооким байкером, залишила лише емоції тіла. "Я точно буду шкодувати!" Це останнє, що видав мій мозок.

 Я лежала в обіймах друга, а голова була порожня, жодної думки, жодної емоції.

 — Вась, мені потрібно іти.

 — Я знаю, — прошепотів він у моє волосся. — Між нами може бути щось більше, ніж дружба? — я не знала, як правильно відповісти. Напевно, занадто довго мовчала, тому що хлопець сказав. — Я все розумію, але моя пропозиція залишиться в силі.

 Коли я сідала у таксі, звернулася до Васі:

 — Ти мені не байдужий і завжди будеш означати більше для мене, ніж просто друг, але більше, ніж дружбу я не можу тобі запропонувати. Вибач мені, будь ласка,— на цих словах я почала плакати, хоча і не хотіла розплакатися перед ним, але сльози вирішили все за мене. Він обійняв мене і почав заспокоювати.

 — Я на тебе не ображаюсь і все розумію. Ти для мене також завжди будеш означати більше, ніж друг.

 — Буду твоєї сестрою? — спитала я, відсторонюючись від свого рятівного круга.

 — Так, моєю маленькою сестричкою, а я твоїм братиком. Домовилися? — говорив він наче до малої дитини.

 — Ага. А чому маленькою? — він витер великими пальцями сльози з мого обличчя, а тоді сказав:

 — Ну... я ж старший за тебе на чотири роки!

 — Молоді люди! Ви будете їхати? — почав говорити таксист.

 Я обійняла Васю, поцілувала у щоку, а тоді сказала:

 — Дякую, братику. Добраніч.

 — Прошу, сестричко, папа.

 Під посмішку Васі я сіла у таксі і ми поїхали. Таксиста попросила зупинитися за моїм будинком, хотіла перевірити чи немає ніде Дена, а то мені не хотілось його бачити. Та й з рештою, я не знала, що маю йому казати, не була готова до цього.

 Мені пощастило і я спокійно дісталася до квартири. Сходила в душ, а після нього у халаті та рушником на голові взяла електронну сигарету і вийшла на балкон. Я чула, що телефон багато раз вібрував, але я його спеціально ігнорувала.

 На екрані було 8 пропущених і кілька повідомлень в інстаграмі від Дані, два пропущених від мами і повідомлення від Нати.

 Ната питала чи у мене все добре та як йде виконання плану, я відписала, що завтра до них наберу. Для дзвінків до мами було вже пізно, тому я відкрила повідомлення від Дані.