Глава 31

Домініка

Даня прокинувся у хорошому настрої, а я навпаки. Та щоб не видати себе, поводилася теж задоволено. Ми поснідали, трохи поговорили й хлопець поїхав на роботу.

 Коли двері за ним зачинилися, я пішла на балкон, щоб бути впевненою, що він не повернеться зараз. Машина хлопця заховалася з мого поля зору і я відчула якесь полегшення.

 Зранку сиділа біля нього, як на голках, але, сподіваюся, він нічого не помітив за моєю фальшивою посмішкою. Я підійшла до його подарунку та приміряла куртку й шолом. Колір мені дуже подобався та й з подарунком він потрапив прямісінько у десятку. Оновлені права з новою категорією мені також сподобалися.

 — Непогані у нього знайомі, якщо швидко все зробили, — сказала я уголос.

 Я не знала, що робити й перебувала в якомусь дивному стані. Спершу думала, як тільки за ним зачиню двері, одразу ж потечуть крокодилячі сльози. Можливо, якби тоді б частину свого горя виплакала, стало б легше. Але тих рятувальних сліз не було. Я відчувала спустошеність і злилася сама на себе. Як? Ну от як? Як я змогла вляпатися в таке лайно?

 Мій транс перервав дзвінок на телефон, це була моя улюблена Натка. Вона точно не зрадить і не посперечається на мене, як він! Я вагалася чи брати слухавку і чи взагалі варто щось розповідати. Але ж я більше ні з ким не могла цим поділитися, а вилити душу потрібно комусь, бо сама себе у могилу можу загнати.

 — Привіт. Розказуй! — почала одразу ж з наступу подруга.

 — Привіт. А розказати я маю що, вже повір мені на слово. Будеш шокована!

 — Давай все по черзі маю трохи вільного часу.

 — А може краще з головного почати? Повір, тебе це здивує! — запропонувала я.

 — Ну якщо так, то давай з головного...

 — Він мені влаштував романтичний вечір з шикарним подарунком, а коли ми їхали до мене додому, я стала випадковим свідком розмови, з якої дізналася, що всі наші стосунки просто суперечка! Уявляєш собі? Просто суперечка! А ще я з ним переспала і тепер не знаю, що робити далі, — на одному подиху проторохтіла я, але від Нати не почула ні слова. — Ей? Ти чого мовчиш? Ти чула те, що я тобі розказала?

 — Та чую я тебе. Просто переварюю всю інформацію.

 — І що, переварила?

 — Через годину, ну максимум через дві буду в тебе. Ти тільки не розкисай до мого приїзду, разом придумаємо, що робити. Окей?

 — Окей.

 І чим себе зайняти до приїзду Наталі? Мені нічого не хочеться!

 Я так поглибилася у свої думки після того, як поговорила з мамою, що не помітила, як пролетів час.

 Ми з Наталею сиділи на кухні і вона розливала вино у келихи.

 — Розказуй все спочатку, — скомандувала дівчина.

 Я і взялася за розповідь і розказала все від початку й до кінця.

 — І що тепер робити? — запитала.

 — Ситуація непроста, але з будь-якої ситуації можна знайти вихід, якщо захотіти!

 — І який вихід ти бачиш з даної ситуації?

 Дівчина трохи задумалася, а тоді почала видавати свої варіанти, але жоден із них мені був не до душі.

 — Я хочу помститися, але як це правильніше зробити?

 Випивши другу пляшку вина, ми придумали план. Все ж таки, жінки досить підступні створіння.

 — Так. План то зрозумілий, але потрібно все грамотно зробити! Як ти пропонуєш провернути все таким чином, щоб суперечку виграв Ден? Мені що, кричати перед його друзями, що він найкращий і я по самісінькі вуха закохалася у нього?

 — Ні, Домінічко, так буде виглядати дивно для них. Давай може за третьою пляшкою обдумаємо? — запропонувала Натка.

 — Гарна ідея! — підтримала.

 До кінця вечора стратегічний план був спланований, а ми добряче п'яні. В такому стані подругу відпускати додому я не хотіла, а вона своєю чергою не хотіла залишати мене наодинці із собою. Даня писав мені та пропонував зустрітися, але я сказала, що зайнята святкуванням свого дня народження з подружкою. Ну не казати ж йому правди? Він її дізнається, але не скоро.

 Коли ми вже лежали у ліжку, я поцікавилася у Нати:

 — А як мені його потім відшити?

 — А ти цього хочеш?

 — Я не знаю. Але і пробачити не готова!

 — Як ти мені завжди кажеш?

 — А як я тобі завжди кажу? — з нерозумінням поцікавилася.

 — Все, що не робиться, все на краще!

 — А з часом ми розуміємо, чому сталося саме так, а не інакше, — продовжила я свій девіз по життю.

 — Молодець! Час все покаже. Можливо, ти зможеш пробачити його і ви будете разом, ну це якщо в нього до тебе дійсно є почуття, а не один спектакль.

 — Можливо, — погодилась я.

 — А тепер, моя люба, давай спатки, бо завтра важкий день.

 — Добраніч, Нато. І дякую тобі...

 — За що ти дякуєш?— спитала вона.

 — Ти знаєш...

 — Все гаразд, Міко. Ти б вчинила так само на моєму місці. Добраніч.

 І в цих словах ні краплі брехні.