Глава 22

Міка

— О, моя прекрасна Джульєтто, ви затьмарили мене своєю красою! Покажіться моїм очам! — оце він дає, я підриваюся з крісла і підходжу до краю балкону, щоб припинити цю виставу, бо ж подумають, що я з божевільним маю справу і мене в ті ряди запишуть.

 Я перехиляюся через балкон і округлюю очі від побаченої картини: Даня стоїть на капоті своєї машини з велетенським букетом білих троянд. Там їх, напевно, штук сто, а може і більше. Одягнений у чорну лляну сорочку, з двома розщепленими верхніми ґудзиками, темні приталені штани та чорні мокасини на босу ногу, волосся розвіває вітер, а він сміється, як дурний.

 — Ден, ти божевільний! — викрикнула я з посмішкою на обличчі.

 — Я божеволію від вашої краси, о, моя найпрекрасніша Джульєтто. Чи спуститесь ви до свого принца? — попри косі погляди людей, продовжував він. І поки ніхто не здогадався знімати на відео цей цирк, я відповіла :

 — Якщо принц чекає, то я вже лечу. Але перекажи йому, щоб зліз зі свого коня, поки в божевільню не відправили!— з широчезною посмішкою відповіла.

 — Поки не побачу біля свого коня Джульєтту, з місця не зроблю ані кроку! — викрикнув Ден.

 У темпі вальсу розвертаюся до виходу з балкона і закриваючи вхідні двері, біжу швиденько вниз до залізного коня, бо я ще занадто молода для психлікарні!

 — Привіт, — привіталася я, зупинившись біля його машини. — Давай злізай, — сказала я, бо хлопець ще стояв на капоті.

 Він вміло зістрибнув з неї, наче так робить щодня і з хитрою посмішкою простягнув квіти зі словами "Це для вас", а коли квіти були у моїх руках, притягнув за талію до себе та поцілував. Від несподіваних дій з боку хлопця я розгубилася, але швидко опанувавши себе, відповіла на поцілунок. Я танула від задоволення під його руками та губами, наче морозиво на сонці. Мені так було кайфово, що й забула про сотні поглядів, спрямованих на нас, адже не кожен день таку картину можна побачити.

 — Ти надзвичайно красива, — промовив хлопець у мої губи, а я у відповідь задоволено посміхнулась.

 Машина зупинилася біля багатоповерхівки і хлопець допоміг мені вибратися з машини, обійняв мене за талію та поцілував у скроню. Ми увійшли у велику залу, від якої попрямували до ліфта. Їхали мовчки на останній поверх. Ліфт зупинився, дверцята відчинилися і нас зустріла дівчина гарної зовнішності.

 — Доброго вечора, Даніелю Романовичу, ваш столик готовий. Прошу, проходьте за мною.

 Наш столик знаходився на балконі ресторану. Праворуч від мене збудована стіна з живих квітів, а ліворуч і позаду відкривався неймовірний краєвид на місто.

 — Тут дуже красиво, — з захопленням сказала я і перевела свій погляд на хлопця.

 — Мені тут також подобається. Свіже повітря, немає шуму міста і тут, на балконі, нас ніхто не бачить. Цей краєвид сьогодні тільки для нас, — він обвів рукою простір праворуч від себе. Як романтично, ммм...

 — І ми зможемо побачити захід сонця, — продовжила я.

 Вечір проходив дуже добре. Ми їли смачну вечерю, пили червоне вино, фліртували у романтичній атмосфері, розмовляли на різні теми. Ден багато жартував. Я б ніколи не могла подумати, що цей хлопець, який їздить на байку, може бути таким романтичним та турботливим.

 Повернулася додому з новими враженнями про хлопця, раділа сьогоднішньому побаченню, як дитина омріяній цукерці. Літала на крилах щастя та раділа казці, яку зміг подарувати мені Даня. Як мені не вистачало в житті таких емоцій...