Глава 18

Міка

— Привіт, Міко,— привітався хлопець з усмішкою, але коли побачив мій вираз обличчя, то усмішка миттю сповзла.

 — Привіт, Даню. Ви вже познайомилися? — переводжу погляд з Дані на Машку.

 — Так, вже познайомилися, — відповіла Машка і підморгнула мені.

 — Добренько, Машуню, нам час, гарно допрацювати. Папа.

 — А вам гарно провести час, — сказала вона дивлячись на Даню, а потім перевела погляд на мене і додала тихо, так, щоб хлопець не почув. — З тебе подробиці.

 Ну я ж попереджала його. От би зараз стукнути його чимось чи проносного в їжу підсипати, щоб слухав мене у майбутньому! Ми йшли до мотоцикла мовчки, напевно, хлопець помітив мій зіпсований настрій.

 — Мікусю, тобі б переодягнутися.

 Що? Чому це я маю переодягатися? Капець, йому вже мій зовнішній вигляд не подобається. Чим би таким важким йому заїхати по морді?

 — Домініко, ти чуєш мене?

 — Так, чую. І чим це тобі не подобається мій зовнішній вигляд? — почала з претензій я. Нормально я одягнена і кремового кольору сукня з босоніжками мене цілком влаштовують. Не розумію, що не так.

 Дивлюся на хлопця, а він посміхається на ві свої 32 і перш ніж я встигла придумати план помсти, він сказав:

 — Ти сьогодні надзвичайно красива і виглядаєш в цій сукні просто неймовірно, але на мотоциклі тобі буде не дуже комфортно у ньому, — він підійшов, притягнув мене до себе і в губи промовив. — Чи ти хочеш, аби всі побачили твою білизну? — я не встигла вимовити і слова, бо мої вуста опинилися в солодкому полоні.

 Оце я дурнувата, розізлилася на нього через свій зовнішній вигляд. Він має рацію, не хочу світити жопою. Коли поцілунок був завершений, я обійняла його і сказала:

 — Вибач, будь ласка, я тебе не так зрозуміла.

 — Все гаразд. То як, переодягатися будеш?

 — Звісно, — емоційно відповіла і розімкнувши обійми, взяла хлопця за руку. — А мотоцикл?

 — Нічого з ним не станеться, не хвилюйся.

 — Ну тоді йдемо?

 — Так, — хлопець переплів наші пальці і ми попрямували до моєї квартири. — Як робота?

 — Може бути, щоправда, бабулі трохи діставали сьогодні в аптеці, але жити можна. А в тебе сьогодні як день минув?

 — Доволі продуктивно, чесно кажучи, але нічого незвичайного, — трохи помовчавши, Даня запитав. — Ти сердишся на мене за те, що не послухав і прийшов до тебе на роботу?

 — Чесно кажучи, коли побачила тебе в аптеці, то готова була придушити. Навіть думала над тим. аби проносне підсипати тобі в їжу, — після моїх слів хлопець розсміявся, а я за ним, самій смішно стало від тієї безглуздої ситуації. А ще виявилося, що у нього дуже заразливий сміх і ми ніяк не могли зупинитися.

 — Та перестань уже сміятися, тепер мені дівчата допит влаштують. Тому я і просила тебе зачекати на вулиці, а ти не послухав.

 — Тепер зрозуміло чому ти така була така незадоволена моїй появі й навіть подумав, що не рада мене бачити, вибач, будь ласка. Сподіваюся, проносне вже у минулому?

 — Подивимося по твоїй поведінці, — з лукавою посмішкою відповіла.

 Ми дійшли до будинку так і тримаючись за руки. Я відчинила двері квартири й жестом руки запросила хлопця усередину і раділа, що підтримую тут чистоту, бо ж не знати, коли гості можуть навідатися.

 — Почувай себе як вдома, — а в думках додала: "Але не забувай, що ти у гостях", — будеш чай чи каву? Ну ще можу запропонувати пепсі чи щось міцніше?

 — Краще пепсі. А в тебе така хороша та простора квартира.

 — Дякую, мені теж подобається.

 Квартира у мене однокімнатна, але з великою площею. Спальня плавно переходила у кухню, а там стояв великий стіл зі стільцями, а також кухонні меблі. В іншій частині кімнати стояло велике ліжко, біля нього тумба, в кутку красувалося м'яке крісло, а на стіні біля нього дзеркало, прикручене до стіни. Воно мені дуже подобається, бо просто гігантських розмірів: півтора метра в ширину і під два метри у висоту. Ще є коридорчик, який веде до мого гардеробу. Вся квартира була виконана у світлих тонах, а мінімалізм у меблях робив її ще більш просторою.

 — Я готова, можемо йти, — одягнувшись, сказала я. Вирішила не морочитися з одягом, тому одягла чорні джинси, топ та худі такого ж чорного кольору. Та й хлопець теж майже був одягнений у чорний колір.

 — А ти досить швидко, дівчата переважно довше збираються, — зауважив Ден.

 — Ми ж не на побачення йдемо, а кататися, точніше, ти мене маєш цього навчити, — хоча насправді цю зустріч вважала свого роду побаченням, але хлопцю не потрібно знати про це.

 — А як тоді це назвемо? — поцікавився Даніель.

 — Скажімо так, обіцяний урок!

 — Ну, урок так урок. А коли на побачення сходимо?

 — Хіба на побачення повинна дівчина запрошувати? — спитала.

 — Якщо так, то я запрошую тебе на побачення. Скажімо, у цю неділю і сподіваюся, Джульєтта не відмовить Ромео. Чи в тебе вже є інші плани?

 Цих вихідних я планувала їхати додому, але, сподіваюся, мама з татом не образяться, якщо я не приїду.

 — В кінці уроку дам відповідь, якщо Ви не проти, я, звісно, — після недовгих роздумів відповіла.

 — Як забажаєте, Джульєтто.