Глава 7

Міка

Дорога не була далекою і через затори ми доїхали аж за 25 хвилин. І звісно ж, Ден привіз мене на тренувальний майданчик. Він був досить великим, як на мене.

 — Сідай за кермо. Хочу побачити, як ти їздиш,— я звісно розумію, що він мене мав навчити їздити, але ж не на цій кралі.

 — А якщо я підправлю її красу трішки, що тоді? — зі страхом відповіла. А він просто розсміявся, уявляєте? Просто розсміявся, я ж йому ніби не анекдот розказувала.

 — Якщо ти підправиш її красу, то з тебе поцілунок, — воу-воу, легше, нахабо чорноокий.

 — Ми так не домовлялися,— запротестувала. — Може одразу стриптиз? Що ж лишень поцілунок.

 — Ти знаєш, мені твоя ідея більше подобається, — от він зараз виставив всі 32 і спробуй зрозуміти жарт це чи ні.

 — Тоді все скасовується. Вези мене назад додому.

 — Та жартую я, але тільки на рахунок стриптизу, поцілунок можна в щічку, але і від такого поцілунку, як вчора я не відмовлюся.

 Гад! Що брехати, я б сама повторила вчорашній поцілунок, але боюся мозочок помахає мені "папа", а це буде ой як погано.

 — Окей, домовилися.

 З цими словами я сіла за кермо. Їздити трохи вміла, але якось не дуже й до того ж давно водила, а зганьбитися дуже не хочеться.

 Покатавшись приблизно годину, я зрозуміла, що не такий страшний вовк, як його малюють. Тим паче інструктор з хлопця чудовий.

 — Ну водиш ти досить добре. Чесно кажучи, думав буде гірше і радий, що помилився. Як на рахунок трюку?— і тут я округлила очі від такої пропозиції.

 — Ти про що?

 — Ну як? — здивовано запитав він, а тоді до мене дійшло, про що він говорить. — Я тобі обіцяв, що навчу робити кілька трюків. Ти забула?

 — Ні, вже згадала, але давай спершу ти мені покажеш, я запам'ятаю, що за чим потрібно робити й спробую повторити.

 — Гаразд.

 Ми помінялися місцями, Ден сів на місце водія. Спочатку він мені показав, що ж це за такий трюк і тоді я офігєла — таке бачила в "Форсажі". А в нього дуже класно виходить, але чи зможу я? Добряче подумавши, я помахала своїм мізкам і віддалася в полон своїм емоціям. Живемо раз, як то кажуть!

 Суть трюку полягала у тому, що я мала на швидкості розвернути автомобіль. Даня давав мені чіткі інструкції, що і за чим потрібно робити. Слухова пам'ять в мене звісно така собі, а от зорова — шикарна, тому все обміркувавши й уявивши, я взялася за роботу. Розігнала машину до потрібної швидкості та повторила все, що робив Данило і... Ура! В мене вийшло з першого разу, уявляєте? Я була шокована із себе, а хлопець просто в осад випав, можна сказати.

 — Не думав, що в тебе вийде з першого разу. Ти молодець, ловиш на ходу. Ти усього так швидко вчишся? — після його похвали в мене крила виросли розміром з метр.

 — В мене був хороший вчитель. І ні, я не завжди все так швидко вчу, але в мене хороша зорова пам'ять і я цим часто користуюся, зауваж, досить вміло, — на цих словах я розпливлася у посмішці.

 — Ну що, повторимо?

 — Залюбки.

 Ми ще покаталися трохи, а коли в мене все тіло боліло від напруги, поїхали в місто. Даніель запропонував аби назад за кермом їхала саме я, але я відмовилася, досить на сьогодні. Хочу посидіти збоку.

 Опинившись в центрі Києва, хлопець потягнув мене у кафе. Ми зробили замовлення і поки чекали на нього, то розмовляли про усе на світі. Офіціантка коли приймала замовлення, то так і пускала слинку на Дена, я ж її прекрасно розуміла. А він, гад, знає як впливає на красиву половину людства і вміло цим користується. Дякую, що хоча б на моїх очах не фліртує! Мої роздуми перервав голос хлопця:

 — Як тобі сьогоднішній досвід? — як? Та офігіти, як круто! Хотіла сказати це, але в останній момент передумала і сказала інше:

 — Дякую тобі за те, що був хорошим вчителем для мене сьогодні. Адреналіну в крові більше норми.

 — Якщо чесно, я думав, що ти залишиш хоча б одну подряпину на моєму авто, — невесело сказав той.

 — Заради поцілунку ти готовий пожертвувати машиною? — поцікавилася.

 — Якщо від тебе, то так, — коротко відповів, але у цих словах було більше змісту, ніж я очікувала.

 — Ти ненормальний!

 — Ти мене таким робиш, — о ні, не треба мені кидати каміння в мій же город.

 — Якщо що, я не спеціально. Чесне слово. Ще кілька таких днів і я тебе на психотропні препарати посаджу, — на мої слова Ден лише почав сміятися.

 — А ти весела дівчина. Розкажеш мені про свою роботу?

 — Ой повір, це не так вже і цікаво!

 — Мені все цікаво, що пов'язано з тобою. Якщо не хочеш про роботу, то розкажи про себе, — оце так заявочки, сподіваюся мені не здалося і йому справді цікаво.

 — Ну, я тут не місцева, але завдяки батькам стала гордо себе називати міською дівчиною, — і тут мене понесло. Коротко розповіла про батьків, про те, що маю старшого брата, трохи про друзів, роботу… і звісно не забула згадати свої студентські роки. Даніель виявився приємним співрозмовником, вмів підтримати розмову і "вставляв" свої історії та різні репліки.

 — Я зараз повернуся, — сказала я і встала зі стільця. Взявши телефон, пішла в напрямку барної стійки. Наш столик знаходився в іншому залі, тому хлопець не зможе побачити, куди я попрямувала. Офіціантки, яка нас обслуговувала не було, тому я попросила рахунок у бармена, уточнивши номер столика.

 — Як будете розраховуватися? Готівкою чи карткою?

 — Карткою. Можна розрахуватися Play Pass?

 — Так, звісно.