Глава 6

Міка

Пішла у гардеробну кімнату. Це взагалі-то мала бути комора, але ключове слово в цій фразі "мала", тому тут гардероб і так, одягу у мене купа, а що одягнути не знаєш. Це, напевно, проблема всіх дівчат. Довго вибирала, що ж одягнути і зупинила свій вибір на рваних джинсах з підвищеною талією і червоному топі. Зручно і красиво. Коли з одягом було завершено, пішла робити макіяж. Намалювала тушшю вії, намастилася тональним кремом, рум'янами й прозорим блиском нафарбувала губи.

 Коли зателефонував чорноокий, то взула білі кросівки, взяла окуляри, рюкзак і пішла за новими емоціями. Так би мовити, у пошуках адреналіну.

 Ого, нічогенька така тачка в нього! Я не розбираюся в машинах, але на вигляд просто краля! Він мене не одразу помітив, тому у мене була можливість оцінити його зовнішній вигляд. Ден був одягнений у білі джинси й чорну футболку, на ногах чорні кросівки. Но оченятах кольору вугілля красувалися модні окуляри, які йому, до речі, капець як личили. Мрія! Поки в мене слинка не потекла, я вирушила до хлопця.

 — Привіт. Класна тачка.

 — Привіт...виглядаєш відпадно. За тачку дякую. Ну що, ти готова?

 — Їдьмо, поки я не передумала!— він посміхнувся мені і як істинний джентльмен відчинив двері. Я, довго не думаючи, вмостила свою п'яту точку в крісло і пристебнула ремінь безпеки. В той час Ден обійшов машину і сів за кермо.

 — Права, сподіваюся, не забула?

 — Ображаєш! Звичайно, що забула! — сказала із сарказмом я.

 — Ну то в такому випадку поїхали?

 — А куди ми саме їдемо?— вирішила уточнити, а то мало що, повезе у якийсь ліс чи ще кудись!

 — Побачиш.

 Я не відповіла нічого, просто повернулася до вікна і довірилася Даніелю.

 Салон машини наповнився музикою, до речі, досить непоганою. Це були різні естрадні пісні. Мені аж захотілося підтанцьовувати, але на сидінні не потанцюєш, тому я барабанила пальцями в такт музиці по своєму коліні.

 — Ліворуч від тебе стоїть кава, ще гаряча. Якщо хочеш, звісно, — чувак, а ти мені все більше подобаєшся! Обернула голову за вказаним напрямком і дійсно побачила стакан каву, а біля неї лежало кілька пакетиків з цукром та соломинка, але я п'ю без цукру, тому цукор так і залишився лежати на місці, а от соломинку я взяла.

 — Це американо з молоком. Сподіваюся, я не помилився з вибором.

 — Ні, ти поцілив прямісінько в десятку, — відповіла я і взялася за напій. — Як твої сни?

 — Краще тобі не знати, що мені снилося, — з посмішкою відповів він.

 — А ти вмієш зацікавити. Маю надію, що я поводила себе пристойно

 — Ну це як з якого боку подивитися.

 — Я зрозуміла, можеш не продовжувати,— після моїх слів салон машини заповнився сміхом.