Глава 2

Міка

 Я навіть не встигла нічого відповісти, бо двері за хлопцями зачинилися.

 — Нахабний, — прошипіла під ніс. — Але блін, красивий!

 Оце його нагородила матінка-природа красою: високий, широкоплечий, не здивуюся, якщо там під футболкою, яка йому до речі капець, як личить, є кубики! Ну вже дуже симпатичний! Чорне волосся, стильна стрижка, а брови такі, що кожна дівчина позаздрить, красиві довгі вії, а очі — темні, як смола ... дивишся у них і забуваєш як дихати — досить рідкісні очі, до речі! Губи трішки припухлі й такі спокусливі...ммм...

 Так стоп, стоп, стоп...зберися! Тобі ще касу рахувати...

 Коли я закінчила усі звичні справи, то пішла переодягатися.

 Зайшовши в туалет, подивилася на себе у дзеркало. На мене дивилася досить красива дівчина: світло-русяве волосся, стрижка під каре, засмагле обличчя, пухнасті вії, які підведені тушшю, блакитного кольору очі, акуратні брови, маленький носик, невеликі губи...

 Своєю фігурою я пишалася, адже швидше була товстенькою...а зараз завдяки спортзалу я інша. Мені мама завжди говорила, щоб я себе любила. Я так і зробила: схудла на 15 кілограмів, від чого груди сповзли з третього розміру на другий, з'явилася апетитна попка, такий омріяний плоский живіт, стрункі ніжки...красуня.

 Я так замислилася і тому лише з другого разу почула, що в мене дзвонить телефон.

— Привіт доню. Чому не дзвониш?

 — Привіт, мамо. Та я ще не йду додому, якраз збираюся. Буду вдома наберу.

 Під час розмови підходжу до вікна й крізь нього бачу там його! Стоїть зі своїми дружками-колегами. Сперся на мотоцикл і курить, розмовляючи з іншими хлопцями, які також поспиралися на мотоцикли. І тут до мене доходить, що це швидше всього наша банда байкерів, які час від часу влаштовують перегони у нашому місті. Мені про них розказувала подружка...

 Одного разу брат взяв її на перегони, так вона під такими емоціями тоді була, що ого-го! Казала, що там забагато красунчиків на метр квадратний! І тільки тепер я її зрозуміла!

 — Міко, ти мене чуєш? — кричить мама, тим самим виводить мене зі ступору.

 Так! Зависла! Різко розвертаюся і йду на нашу кухню.

 — Так, мамо, вибач, задумалася. Давай я до тебе наберу пізніше, окей?

 — І про що це ти задумалася? — ця жінка не відчепиться просто так. Чуття у неї дуже добре розвинене, а особливо щодо свого чада...

 — Задивилася на красивого хлопця, він, до речі, мене на каву запросив сьогодні, — з посмішкою від вуха до вуха говорила я.

 — Цікаво, а ти що?

 — Я сказала, що подумаю, а він під аптекою маячить. Добре, мамо, потім поговоримо, мені реально треба закривати цю контору.

 — Добре. З тебе подробиці! Довго не гуляй. Па!

 — Папа, мамко, — розкусила маман мене все-таки... ех...

 Вийшла на вулицю, щоб закрити жалюзі. Старалася поводитися спокійно, але, чорт забирай... як? Як це зробити, коли на тебе дивляться кілька пар очей і стежать за кожним рухом? Вже починаю думати, як би то не впасти!

 Сьогодні я одягнена у сукню білого кольору, яка обтягувала моє тіло, наче друга шкіра і була не надто довгою, а точніше, майже до колін. Ну і звісно ж босоніжки на платформі, добре хоч невисокі взяла, а то б точно могла і шльопнутися перед публікою!

 Хотілось подивитися на вираз обличчя хлопців, коли я стояла до них боком і тягнулася руками до кінця жалюзі, щоб зачинити вікно і під час тих рухів моя сукня підскочила вгору. Сподіваюся, апетитно виглядаю, адже їхні погляди було важко не відчути на собі!

 Коли з вікнами було закінчено, я взяла телефон, перекинула сумочку через плече, поставила на сигналізацію приміщення і вийшла з будівлі. Зачинивши двері на ключ, потягнулася за завісою над дверима, тримаючи в руках гачок.

 — Вам допомогти? — тихий звабливий голос ледь не біля самого вуха, від чого я здригнулася та випалила:

 — Блін! Такими темпами я заїкою скоро стану! — обурювалась.

 — Вибачте, не хотів налякати. Готовий загладити свою провину.

 — І яким же способом? — зацікавив, зараза. Сподіваюся, цього разу він щось оригінальне придумає, ніж пригостити кавою.

 — Пропоную повечеряти чи погуляти. Або можемо покататися, — каже він, киваючи головою на мотоцикл.

 — Ну я так пізно не вечеряю, — піднесла вказівний палець до підборіддя і вдала, що над чимось замислююсь. — Покататися — пропозиція досить заманливо, але боюся, тоді всі побачать мою білизну.

 — Вибачте ще раз, не подумав. А як щодо прогулянки?

 — Можливий варіант, але є одне "але".

 — І яке ж?

 — Гуляємо ми недовго і кава за вами.

 — Окей. Яку каву ви побажаєте?

 — Капучино, без цукру і з соломинкою, будь ласка, — мило посміхнулася йому.

 — Я зрозумів.

Запрошую на сторінку новинки

Я повертаюся додому із таємницею приховувати яку більше не зможу. 
Я повертаюсь, щоб згадати про те, що намагалась забути. 
Я повертаюсь, щоб зрозуміти: це кохання чи самообман?
У тексті є:перше кохання, спільна дитина, зустріч через час дуже емоційно