Розділ 1. Міллітарі

Привіт, мій друг.

Привіт, мій друг, пишу з окопу,

Чекаю штурм, сиджу, курю,

Я тут уже десь близько року,

І я ненавиджу війну.

Ти там в таксі десь їдеш з клубу,

Ми на УАЗі їдемо в бій,

Я тут в окопі сплю вже тиждень.

А ти на ліжку і в теплі.

Тобі начхати що в країні,

Тут гинуть кращі із синів,

Тут гинуть ті, що не повинні,

Тут навіть страшно у ві сні.

І знову міни, знову вибух,

І знову черга в ті кущі,

І як приємно коли тихо,

Коли все чутно… дивна річ.

Тобі дзвонив я у четвер,

Сказав мені, що їдеш в гори,

А в мене друг на днях помер,

Ти відповів "так їдь додому".

Сказав що чхав ти на війну,

Що маєш справи важливіші,

Тебе я в цьому не виню,

Забути це - і жить простіше.

А я залишусь, до кінця.

За своїх рідних і близьких,

За те що б в них було життя,

Не під гнітом орди русні.

За їхній сон, я тут не сплю,

За їхню посмішку і радість,

Я знов у розвідку піду,

За те, що б мали вони щастя.

А ти, мій друг, мене забудь,

Я видалив тоді твій номер,

У нас з тобою різна суть,

У нас з тобою різне горе.

Когорта

Гарячі у полі сліди,

З холодним по літньому вітром,

Вели їх всю ніч до мети,

Хоч шлях був так непомітним,

Джерельні каплі роси,

Як сльози мами чи жінки,

Ведуть їх, ведуть до мети,

Шляхом тільки їм лиш помітним.

А сонце летить до зеніту,

Під кроки цих дивних людей,

Їх шлях і йому непомітний,

Хоч сонце їх далі веде,

Блакитні і стомлені очі,

Небес на світанку тих днів,

Прийде на заміну той ночі,

Посеред спекотних вітрів.

Ішли вони далі,

Навіщо?

І їм лиш відома мета,

До пекла на зустріч,

По тиші,

Веде їх до бою війна.

До бою крокує когорта,

З ревінням броні, через пил,

Для них це не просто робота,

Це шлях до життя в боротьбі,

Під прапором жовтого сонця,

Блакиттю небес і морів,

Під лязкіт затворів і серця,

Чекає зі світанком їх бій.

Вже поряд, ще трішки, вже скоро,

Скрізь небо летів вже вогонь -

Гармати вступили до бою,

Гвинтівки стискали вже сотні долонь.

Під супровід сонця та неба,

Скрізь поле із сонячних квіт,

Усі крокували до пекла,

Де їх чекає вже бій.

До бою!

Вступає когорта,

Відкрити вогонь!

Вже йде бій,

Ми йдемо вперед,

Аж до чорта,

Скрізь страх, скрізь вогонь, через біль.

Впаде зоря

Впаде зоря, немов би сльоза мами,

А я посеред поля в білий день,

Під жовтим сонцем і блакитнім небосяйвом,

Мене веде… кудись мене веде.

Багато що хотів, що я не хочу,

І що хотів у мене ще нема,

Отримаю усе що я захочу,

Впаде зоря, закінчиться війна.

Посеред поля всюди шрами України,

Зруйновані, згорівши сліди сіл,

І тут вже не сміються чиїсь діти,

Тут інше розуміння всіх речей.

На першій лінії окопів серед поля,

Немає атеїстів і чужих,

Тут сука-смерть кружляє наче вдома,

І тут не сняться нам ніякі сни.

Підемо вперед, чекаємо наказу,

Готові ми помститись за братів,

Ми воїни Вкраїни на Донбасі,

Усю країну тут ми бороним.

Впаде зоря, я повернусь додому,

Назавжди повернувшись із війни,

Моє життя почнеться з новим колом,

Зі згадкою про ці криваві дні.

Не дайте ніколи забути

Не дайте ніколи забути,

Імен тих героїв війни,

Прошу вас їх просто почути,

В словах вони й нині живі.

Не дайте вже мертвому впасти,

В брудний і потоптаний сніг,

У солдата завжди мало часу,

Коли він навічно в війні.

Не дайте померти живому,

В зневірі, у втраті мети,

Скрізь біль, скрізь обтяжливу втому

Дозвольте усім їм дійти.

Не дайте забути героя,

Якого забули усі,

Лиш мати його з вічним болем,

Що плачуть постійно вночі.

Тримайте у пам‘яті вічно,

Обличчя, слова й імена,

Забудьте питання «навіщо?»,

Коли у країні війна.

В життя на мить прийшла вона

В життя на мить прийшла вона,

І назавжди лишилась поряд,

Вона для нас болюча доля,

Ім’я у неї - це війна.

Весною ранньою, без слів,

Прийшла вона вже на роки,

В запеклі дні до боротьби,

Все через біль, все через гнів.

Десятки, тисячі, мільйони,

Вже не забудуть її тут,

Нові все воїни десь йдуть,

Аби дійти до перемоги.

Хай тяжко всім, та не здамося,