Глава 41

Всі одразу кинулися до неї, проте Іриней підвів свою затемнену руку та жестом заборонив торкатись Аріадни.

- Дивіться у воду. – Він трохи відійшов, щоб інші могли наблизитися до калюжі. Алар зиркав на нього з недовірою, чоловік хвилювався, аби й вони тут поряд не вляглися, бо тоді рятувати буде нікому.

Спочатку калюжа виглядала, як звичайна калюжа. Тиха, спокійна, з ряскою на поверхні. Але поступово вода в ній просто на очах почала ставати прозорішою та чистішою, відтінки в ній змінювались, ніби невидимий художник додавав якихось інакших фарб. Ряска розступилася, а з невеличкими хвильками й темне забарвлення поволі зникло. А потім за декілька секунд у воді з’явилося зображення. І не дна, а зображення з Аріадною, тільки якоюсь... не такою Аріадною. Дівчина в товаристві інших дівчат і хлопців прямувала лісом, тримаючи за спиною громіздкий рюкзак. Вона часто сміялася, розповідала анекдоти та інші кумедні історії. Однак найцікавіше – Аріадна, яка зараз лежала на землі, теж усміхалася.

- Вона в іншому вимірі? В якомусь уявному світі? – кожний нерв Еріки був натягнутим, наче гітарні струни. Жінка розуміла, відбувається щось геть непередбачуване.

- Ні. Аріадна у своєму минулому житті. В житті до переродження. – Алар виглядав не менш напруженим та спантеличеним. Він не знав достеменно, що коїться, і це його бентежило. – Те, що вона там відчуває, відчуватиме і тут, чи не так?

Іриней невимушено кивнув, ніби нічого такого дивного в тому й нема.

Картинка у воді неочікувано змінилася. Тепер всі сиділи коло вогнища, грали на музичних інструментах, співали, читали вірші. Їм так весело було, схоже на студентський похід в ліс. Аріадна виглядала розслабленою, легкою, радісною і навіть трохи наївною. В її очах панував незвичний блиск, живий, зараз він... дещо відрізнявся.

Потім зображення знову змінилося. Здається, Аріадна разом з двома дівчатами пішли подзюркати в кущі. Все б то нічого, але одна з них ненароком підковзнулася і так махнула рукою, що випадково жбурнула свій мобільний телефон кудись в рясну рослинність. Вони тільки глухий звук приземлення почули та перезирнулись між собою. Зателефонувати не вийшло, бо мережі не було зовсім. Що ж, розділилися і почали шукати. Аріадна увімкнула ліхтарик на своєму мобільному та уважно обдивлялась кущі папороті, які їй аж до стегон діставали. Десь на кропиву натрапила і залаялася так, що Еріка, Алар та Олекса одночасно здригнулись, а Іриней весело засміявся. Схоже, що ця гострослівна «особливість» в ній не змінилася і дотепер. Та несподівано поряд пролунав якийсь дивний шурхіт, наче щось від дерева до дерева перескочило. Жінка вмить випросталась і посвітила туди ліхтарем, декілька гілок рухалися в повітрі, ніби на них до цього хтось сидів.

- Мабуть, пташка. – І знову взялася оглядати черговий кущ, але шурхіт наполегливо повторився. Аріадна різко направила туди промінь світла, самі кущі, що росли попереду, теж рухалися. – Хто там? – вона стояла на місці та уважно розглядала темряву. – Дівчата, у вас все добре?

- Так, а що?

- Ні. Нічого. Напевно якась тваринка. Продовжуємо шукати. – Аріадна насторожено посвітила по сторонах і неспішно нахилилася до куща. Проте далі вона почула вже не шурхіт..., а тихе гарчання, від якого волосся просто дибки встало! Жінка вмить випросталась. Її дихання збилося. Вона світила навкруги, придивляючись до найменшого руху. Гарчання лоскотало слух, викликаючи на тілі хвилю мурах, воно лунало... десь зовсім поряд. Зовсім! Аріадна швидко кинулася з кущів, хоча важко було з них вибиратись, бо надто вже високі.

- Дівчата! Тут дикий звір! Тікаймо! Хутко! – вона перечепилася через гілля, яке не побачила, та впала на землю. Здається, їй стало боляче, бо Аріадна, яка лежала зараз біля калюжі, скривилася. Еріка помітила, що Олекса зблід, ніби вже знаючи, що відбудеться далі.

Аріадна в зображенні підвелася, але й кроку зробити не встигла, бо щось велике і темне проскочило повз неї, знову турляючи її на траву. Вона закричала, до того ж там і тут одночасно. Всі здригнулись. У Еріки серце вкотре скотилося до п’ят, проте Іриней поглядом вказав на воду. Там зображення ще раз трансформувалося, Аріадна тепер сиділа у своєму наметі, її сусідка спала, а дівчина, примружуючись, закотила светр. На шкірі навіть в напівтемряві добре виднілися п’ять кровавих подряпин...

- О, ні..., її подряпав перевертень?!

- Так, Еріко. – Олекса вперше за весь час виглядав настільки шокованим.

- Почекайте, але якщо її подряпали там, то це значить, що рани з’явилися і тут?!

Іриней суворо зиркнув на неї:

- Дивись, будь ласка, у воду.

Судмедекспертка поглянула на схвильованого Безіменного, який навіть не рухався від збентеження, та неохоче опустила погляд.

Але в наступному зображенні з дівчиною було вже все добре. Вона знову усміхалася та жартувала зі своїми друзями, а коли ніхто не бачив, обробляла отримані подряпини. Проте... так тривало недовго. Вони ніяк не хотіли загоюватись та час від часу кровоточили. Шкіра навколо подряпин зробилася аж синьою і ця синява поступово розтікалась далі. А потім в Аріадни з’явилася слабкість, чоло було постійно вологим від поту, руки дещо тремтіли, під очима намалювалися темні кола. Всі інші переконались, що з нею щось коїться, коли вона не змогла підняти свій рюкзак.

- Трясця! Та ти вся палаєш! – одна з її подруг доторкнулася до щік дівчини й випросталась, вони зупинилися коло широкого розлогого дуба, аби перепочити. – Тобі треба негайно до лікарні.