Глава 35

Якийсь час жінка просто слухала тишу, розмірковуючи над тим, як їй жити далі. Все тепер здавалося зовсім не таким, як раніше. Хоча як раніше, вже ніколи не буде.

Еріка відкрила в телефоні листування з паном Степовим, вона так і не видалила нічого, хоча спочатку хотіла, аби біль ніколи більше не повертався. Тепер нарешті могла все перечитати без страхів та істерики, нехай і непростими способами, але відьма дійсно допомогла їй оговтатись. Еріка багато разів запитувала, чому вона допомагає? Бо говорила до цього, що не може втручатися в долі людей, однак тим, що врятувала судмедекспертку, хіба не вплинула на її долю?

Жіночка спочатку довго дивилася кудись вбік, потім спрямовувала погляд, сповнений мерехтливих вогників, на Еріку, і відповідала, що зовсім не рятувала її, а просто підлікувала душу. Та й призначення в неї таке, адже    людина – також частинка природи, тож кому може, мусить допомагати. Крім того, від судмедекспертки багато в чому залежить майбутнє інших, тому вона досить важлива фігура на цій шахівниці.

- А взагалі, коли просять – треба допомагати. Якщо ми один одному не допомагатимемо, хто тоді допоможе? Ким в такому випадку ми станемо?

І з цим жінка була цілком згодна. Хоча трохи й не розуміла, чиє там майбутнє може від неї залежати?

Еріка нарешті знову розмовляла з батьками, не переймаючись, що вони почують та зрозуміють, а якому насправді вона стані. Була. Відьма іноді діяла, наче психологиня, наполягла, аби Еріка розповіла про втрату друга та й загалом про те, що сталося. Звісно, оминаючи пригоди з магією. І вона мала рацію, коли жінка поговорила з рідними про свої внутрішні перипетії, стало набагато легше.

За тиждень Еріка так звикла до лісу, що тепер у квартирі почувалася дивно. Одразу відчинила вікна, щоб свіже повітря наповнило простір. Шкода тільки, що в місті воно не таке вже й свіже. А взагалі не вистачало супу на вогнищі, булькотючого зілля в казані та нічного «ходіння» їжаків.

Жінка вирішила, що часто навідуватиметься до лісової відьми, хоча так до кінця й не зрозуміла дійсного ставлення до себе. Наче вони й потоваришували, проте коли судмедекспертка запитала її ім’я, відьма лише загадково усміхнулася та відповіла, що це таємниця, яка давно охороняється. Чому таємниця? Правду сказала чи просто пожартувала над нею? Хтозна. Спробуй ти зрозумій цих відьом.

Еріка перечитувала повідомлення слідчого понад годину, дозволяючи сльозам падати на долоні. Вона знала, що не порине більше у той стан заціпеніння та болю, тому вже не боялася плакати. Думки приходили різні, але далекоглядних задумів жінка тепер не будувала. Чи припинила вона сподіватися, що знайде можливість зустрітися й таки поговорити з духом Івана? Ні. Чи позбавилася Еріка остаточно почуття провини? Навряд, іноді воно нагадувало про себе, повертаючись, ніби протяг, що заважає. Чи замислювалась, що далі робити з Заріцьким? Ні. Лише мимохідь. Розпалювалася страшна ненависть, а цього вона зараз не хотіла відчувати, бо ненависть в першу чергу руйнує того, хто її носить в собі.

Жінка повісила під магніт на холодильнику перелік справ, і першим в тому переліку було прибирання. Тож вона й заходилася наводити лад. А тиха спокійна музика вгамовувала спроби бурхливих думок привернути її увагу.

Еріка якраз закінчила прибирати в коридорі, як десь поряд почувся досить дивний звук, що нагадував тріскотіння жарової лампи. Проте в неї горіли лише свічки та декілька світлодіодних світильників, тріскотіти нема чому. Судмедекспертка міцніше стиснула швабру, хоча страху не відчувала, тільки насторогу. Секунда..., дві..., три..., а тоді прямісінько зі вхідних дверей на неї неочікувано хтось налетів. І за відбірною повнокаліберною лайкою жінка одразу впізнала Аріадну.

- Ой, вибач! – вартова втиснула Еріку в шафу, але швидко відійшла, обтрушуючись, наче вона стіни білила. – Ну, нарешті. Вітаю, солоденька. Як ти почуваєшся? Бачу, знову зі шваброю, значить, все гаразд?

Жінка дивилася на неї геть беземоційним поглядом:

- Аріадно, що ти тут робиш?

- Як що? До тебе прийшла.

- Угу. Знову крізь двері?

Вартова невимушено знизала плечима:

- Ну, так. І що?

- А тобі взагалі відомо, якщо двері зачинені та замкнені на ключ, то господарі не чекають гостей.

- Слухай, в нас всі задуми руйнуються, ми й так тиждень втратили через..., через все, що відбулося, тож зволікати нема коли. Що робитимемо з Заріцьким?

Еріка напружено зітхнула та стулила вуста:

- Не знаю. Нічого.

- В сенсі нічого?

Судмедекспертка поставила швабру в комірку і пішла до кухні.

- Гей, ти куди пошвендяла? – Аріадна поквапилася за нею, – я тобі взагалі питання поставила!

- Тоді повторюю відповідь на твоє питання: нічого не робитимемо. Житимемо далі, як і жили. Влаштовує?

Вартова склала руки, дивлячись на Еріку, як на пришелепкувату.

- Ні, не влаштовує. Що з тобою зробила та відьма?

- Нічого вона зі мною не робила. Це тобі Безіменний сказав, де я?

- Так. Перевертень твій же в таємниці все тримав, нічого не розповів, проте Алар перестав тебе відчувати й здогадався, де ти. А коли прийшов, аби з відьмою поговорити, вона його послала хробаків їсти, тож це тільки підтвердило, що ти в неї. То якої такої прутні вона тобі навіяла?