Глава 18

У Еріки всередині наче щось тепле ожило. Гнів і невдоволення миттєво відступили, а от слова Давида Афанасійовича не припиняли повторюватися в  голові.

- А ви хіба бачите його нутро? Олекса сказав, що для нього Безіменний – цілком біле полотно.

Чоловік жваво махнув руками:

- Це дійсно так. Що там за душею у твого приятеля нікому невідомо. Але є те, що ховається не так далеко. Погляд, Еріко. Погляд. Його очі ніколи не брешуть, запам’ятай це.

Жінка видихнула:

- Ви знали його раніше? Він дійсно темний чаклун?

Давид Афанасійович поклав одну ногу на іншу та хитро зиркнув:

- Декілька раз зустрічав. А про те, який він чаклун: темний чи ні, ти мені краще скажи?

Еріка пустила очі під чоло. Відповів так відповів!

- Ну, я не бачила, щоб він щось таке темне зробив, але ж називає себе так чогось?

- Маєш рацію, чогось називає. Сподіваюся, ти з’ясуєш, чого.

Судмедекспертка примружилась, таке враження, що Давид Афанасійович не домовляє.

Чоловік несподівано підвівся, підійшов до столика, відсунув шухляду та дістав невеличкий, наповнений чимось, мішечок.

- Тримай, це тобі. Барвінок зі Срібної гори. – Давид Афанасійович простягнув Еріці мішечок і знову повернувся в крісло. – Як правильно його використати, Безіменний знає. Але май на увазі, подорож до іншого виміру, тим паче до того, який потрібен тобі, небезпечна й непроста. Звідти повертаються іншими людьми. Ти вже ніколи не будеш такою, як раніше.  

У Еріки холод тілом промайнув, якось до цих слів вона почувалася більш впевнено.

- Але ж звідти повертаються, так?

Чоловік знову жваво махнув рукою, жестикуляція в нього завжди була яскравою:

- О, звісно! Звісно, ти повернешся.

Жінка притиснула мішечок до себе:

- Дякую. А можна ще запитання? Особисто до вас?

Давид Афанасійович мило усміхнувся, Олекса своєю усмішкою точно пішов в нього.

- Мила моя Еріко, я давно вже звик до твоїх запитань, тож прошу.

- Вам же насправді набагато більше років, ніж за паспортом? Не один вік?

Чоловік помотав головою:

- Не один. Я досить довго живу на білому світі. Старий і сивий. – Давид Афанасійович весело засміявся і судмедекспертка також не змогла втриматися.

- Ніякий ви не старий! Міцний та сильний. Не хочу, аби ви йшли на пенсію. – Яка робота може бути без Давида Афанасійовича? Еріка цього навіть уявити не могла.

- А я от хочу. Ще й в подорож десь вирушити, обіцяю дружині вже декілька років.

Жінка знову усміхнулася, їй відомо, як безмежно Давид Афанасійович кохає свою дружину та любить своїх дітей, багато раз розповідав про них на роботі, тільки от, що вони всі – перевертні, не говорив. На світлинах ніколи їх не показував, тож коли судмедекспертка побачила Олексу, уявлення не мала, що він його син.

Вони підвелися та вийшли надвір. Між Безіменним та Олексою відчувалася напруга, чоловіки не підходили один до одного, але зиркали так, що в очах аж блискавки з’являлися. Давид Афанасійович по черзі поглянув на них, здається, йому знову хотілося засміятися, але він стримався.

- Ну, що ж, любі мої. Я вам допоміг, тепер побажаю, аби все вдалося.

Еріка з Безіменним в один голос подякували, коротко перетнулися поглядами й одразу відвернулися в різні боки.

- Вибач, можна тебе на хвильку? – до жінки підійшов Олекса, легенько взяв за руку та покликав за собою. Еріка кивнула та відійшла разом з ним. Треба було бачити вираз обличчя Безіменного, він, наче полину з’їв.

- Тримай, це тобі. – Олекса дістав з рукава маленьку гілочку, схожу на ту, яку він давав їй понюхати, коли зловив на руки. – Це особлива рослина, вона є лише у моєму садку. Поклади її собі до кишені, коли вирушатимеш до іншого виміру, вона допоможе тобі не втратити зв'язок з реальністю.

Еріка взяла гілочку й усміхнулася:

- Це вибачення за «політ»?

- Радше, подарунок на згадку. – На вустах Олекси також засяла мила усмішка. – Ти мені сподобалась, Еріко. З тобою цікаво і весело. Приїжджай якось ще в гості, організую пікнік в садку. – Чоловік так заманливо і вперто дивився їй в очі, одразу відчулася його особлива надприродна привабливість.

- Оце вже діло говориш! – жінка грайливо штовхнула перевертня в плече і змовницьки підморгнула. – Ти також, як завітаєш до міста, дай знати. Гадаю, теж зможу тобі дещо цікаве показати.

- Домовились. – Олекса розвернувся разом з Ерікою, обійняв її за плечі й вони ось так разом попрямували назад. Якщо до цього в Безіменного блискавки миготіли в очах, то зараз там справжній вибух відбувся. Його аж заціпило. Він навіть і дихати перестав, коли побачив, як перевертень обійняв Еріку. Обличчя у чаклуна перетворилося на застиглу цеглину, він навіть не попрощався нормально, просто кивнув і пішов до своєї автівки.

Їхали додому вони зовсім мовчки. Безіменний не дивився на Еріку та їй і самій зараз якось не дуже хотілося на нього дивитися. Хоча після слів Давида Афанасійовича злість на чаклуна зовсім відступила. Жінка хотіла дістати навушники та знову увімкнути музику, але несподівано заграв мобільний. Телефонував слідчий. Вчасно. Але Еріка відповіла: