Пролог

— Чорт! — буркнула я, коли випадково моя бордова помада вийшла за контури губ.

Я обережно витерла неточності пальцем, а тоді задоволено усміхнулася, дивлячись на себе в дзеркало. Взявши серветку, приклала її до губ та декілька разів зімкнула їх, щоб отримати ідеальний матовий відтінок. Ось тепер мені подобається. Піднявшись зі стільця, поправила свою чорну спідницю та пройшлася руками по червоній блузці, щоб не було складок. Останнім штрихом в моєму образі стали парфуми з неймовірним квітковим ароматом, а також червоний велюровий обруч, який надягнула на голову.

Я взяла свою улюблену чорну сумочку та вийшла з кімнати, спускаючись на перший поверх нашого будинку. Мама з татом якраз сиділи за столом та снідали.

— Доброго ранку, — привіталася я та швидко обійняла їх по черзі.

— Привіт, люба, — сказала мама.

— Нарешті сама Каріна Раковська вирішила спуститися до нас, — заговорив батько та поцілував мене в щоку.

— В мене сьогодні перший навчальний день на четвертому курсі, — я уважно подивилася на батьків, — тому мені хотілося виглядати якнайкраще.

— Ти й так виглядаєш прекрасно, — мама оцінюючи пройшлася по мені поглядом, — як і завжди.

— Як і годиться королеві університету, — з усмішкою сказала я.

— Будеш снідати? — спитав тато. — Сьогодні Леся приготувала твої улюблені млинці.

— Ні, я на дієті, — відповіла я. — Потрібно привести себе в форму.

— Ти поки не пробувала шукати собі якусь роботу? — мама глянула на мене, а я просто закотила очі.

— Навіщо? Ти забула, що мій татусь — мер нашого міста?

— Каріно, тобі не можна так легковажно цим користуватися, — невдоволено буркнула матір.

— Дарино, — батько уважно подивився на неї, — для чого ці розмови? У мене є лише одна донька, якій я хочу дати все.

— Дякую, таточку, — солодким голосом сказала я та знову обійняла його. — Мені вже пора. Люблю вас!

— Щасти тобі! — крикнула мама, коли я виходила з будинку.

— Доброго ранку, Каріно Геннадіївно, — заговорив до мене наш водій, коли побачив мене.

Я нічого не відповіла йому, а просто пройшла повз. Чоловік швиденько відчинив мені дверцята, а тоді я сіла всередину. Глянувши у вікно, пройшлася поглядом по нашому будинку. Справжній велетенський палац, в якому могло б вміститися щонайменше п'ять сімей. Все, як і належить найбагатшим людям міста. З самого дитинства я відчувала любов батьків та заздрість інших дітей. Вони помічали, що я отримую все, що тільки захочу, адже батько ніколи не шкодував на мене грошей. Скільки себе пам'ятаю, то ми ніколи не жили в бідності. І батько, і мати з багатих сімей. Щоправда, татові довелося взяти прізвище мами, адже лише за такої умови дідусь би залишив йому свою компанію. Хоч зараз батько далекий від бізнесу, адже він вже тричі обирався на посаду мера міста, та прізвище все ж залишилося за ним. Всі знають та поважають Раковських, а мені пощастило бути однією з них. Я завжди цим користувалася і надалі буду. Таке моє життя, і якщо я взяла на себе звання головної стерви міста, то такою й буду завжди. У мене нема права на помилку…

Коли ми зупинилися біля університету, то я надягнула сонцезахисні окуляри та мовчки вийшла з машини. Ні, я не вважаю наших робітників нижчим класом, чи щось таке. Просто цей водій інколи дивно себе поводить. Він з'явився у нас декілька місяців тому, але одразу ж намагався у мене щось випитати. Навіть пробував залицятися, але я категорично відмовилася. Такі чоловіки не в моєму смаку. Та і взагалі я поняття не маю, які хлопці мені подобаються. У мене ще навіть не було серйозних стосунків, а все тому, що я побудувала дуже товстий бар'єр. Найкращі мають зустрічатися з найкращими, а тут я таких ще не зустрічала. Ті багатенькі синочки татових дружків мене лише страшенно дратують. Лише до одного хлопця у мене була симпатія, але він зараз щасливий з іншою. Дивно, адже Орест зі звичайної сім'ї, яка і близько не підходила нам за статусом. Напевно, та світла сторона моєю душі мала якийсь потяг до нього, але хлопець зовсім не цікавився мною. Ну а в мене це все вже давно пройшло, лише інколи вечорами можу з усмішкою пригадати ті часи, коли я про нього мріяла.

— Привіт, — раптом з'явилася моя подруга Ната та почала мене обіймати. — Я вже встигла за тобою скучити.

Дівчина відкинула своє руде волосся та глянула на мене яскравими зеленими очима.

— Я теж, — сказала я, усміхаючись. — Як пройшов твій відпочинок?

— Прекрасно, Спочатку ми були на Канарських островах, а потім в Іспанії. Там так красиво і сонячно. Ех, я б жила в такому прекрасному місці, а які там чоловіки, — дівчина смішно порухала бровами та відійшла на декілька кроків назад, розмахуючи руками. — Вони такі… Такі...

Ната намагалася підібрати потрібний епітет, а тоді навіть не помітила, що зайшла в когось. Далі все відбулося як у найдешевших романтичних фільмах. Дівчина не втрималася на ногах та почала падати, але герой-рятівник схопив її, притягуючи у свої обійми. Вони деякий час дивляться одне на одного, але жоден не може вимовити й слова.

— Ви в порядку? — питає приємний чоловічий голос з ледь чутною хрипотою.

— Все добре, — дзвінко вимовила подруга та розгублено почала розглядати хлопця.

— Зробили ви тут мені невеличку аварію, — чоловік усміхнувся, блиснувши ідеальними зубами, а тоді відпустив дівчину.

Ната все ще не могла отямитися, а здавалося, що вона перебуває під гіпнозом, або ж в полоні чар цього молодого чоловіка. Він присів, щоб зібрати свої папери, а я теж зацікавлено дивилася на нього. Злегка довге волосся, пасма якого доходили до чола та дуже виразні риси обличчя. Гострі вилиці, об які можна було б порізатися, а ще неймовірного сірого кольору очі, якими чоловік просто зараз дивиться на мене. Вони, наче справжній холодний метал, що пробирає до самих кісток і доводить до сиріток по шкірі.

— Такі, як він, — ледь чутно прошепотіла Ната, коли чоловік попрямував до входу в університет.

— Що? — перепитала я та хмуро подивилася на подругу.