Глава 11

Аманда

— Скажи мені, будь ласка, чого ти ревеш? Твої мальовничі схлипування обскакали рейтинг мого улюбленого телешоу і вибилися в лідери, змусивши мене підняти свій зад і піти подивитися на твою зарюмсану мор… на твоє заплакане обличчя. Амандо, ти можеш пояснити мені, адекватній жінці, свою неадекватну позицію? — Мама в позі шекспірівського героя застигла на порозі моєї спальні.

— Я дала слово Остіну піти разом із ним на весілля... І після того... урагану я його більше не бачила, — намагаюся заспокоїтися, але всі мої спроби провалюються, як тільки я починаю себе жаліти.

— Після урагану чи після чогось ще? — підфарбована мамина брова вигнулась багатозначною дугою. — Шкода, що я не можу скинути років двадцять, бо тоді точно б увела у тебе з-під носа цього шикарного чоловіка.

— Мам, він мене ніколи не покохає, такі чоловіки не створені для сімейного життя! Я не винесу, якщо він почне мені зраджувати! Адже дівчата постійно вішаються на шию таким... таким...

— Боже мій, не дивно, що він вже цілий тиждень від тебе ховається. Була б моя воля, я б теж забігла подалі. Менді, ти нагадуєш мені ту жабу, що склала лапки і втопилася в сметані. Ти ж вчителька, виховуєш і вчиш дітей, цілу купу нестерпних живчиків та пустунів, яких треба пороти лозиною і позбавляти солодкого, і ти не зможеш впоратися з одним єдиним чоловіком? Де твій запал та завзятість, де бажання бути щасливою я тебе питаю? Іди подивися на себе в дзеркало, тільки дивись, щоб воно зі стіни при твоїй появі не впало! Розвела тут мокроту. Все в твоїх руках, і твоє щастя, і містер Купер, і мій спокій. Обіцяла піти, отже, йди. Сподіваюся, шанс ще не втрачено.

— Не впевнена, що він завтра з'явиться, — хитаю головою. — Він навіть не дзвонить.

— Якщо ти йому цікава, він прийде. Чому ти вирішила, що він має дзвонити першим, подзвони сама. Поки я цього не зробила!

  Не розумію, чому я так розклеїлася, що зі мною не так? Гормони бунтують чи що. Ще трохи подумавши і зваживши всі «за» та «проти», набираю номер Остіна, притискаючи телефон до вуха, щоб по голосу зрозуміти його настрій.

— Привіт, Менді. Страшенно радий твоїй увазі, — ні, по цій багатозначній інтонації фіг зрозумієш, що в нього на думці. Начебто й радий, і ніби я чую докір.

— Привіт, Остіне. Я хотіла дізнатися, що мені одягнути на весілля, в сенсі в яких кольорах буде свято, раптом наречена вигадала якийсь особливий дрес код?

— Нічого про це не чув, одягай те, що тобі більше подобається. Але про всяк випадок можна покласти в кишеню часник, срібний хрестик та святої води ще можна прихопити.

— Захист від злих духів? — Усміхаюся і відчуваю, як скучила.

— Ага, злий дух буде в білій весільній сукні. Я зайду за тобою о десятій ранку. У тебе все добре? Голос якийсь… невеселий, — його м'який тон знову вибиває мене з колії, відчуваю, як на очі навертаються сльози.

— У мене просто почалася сезонна алергія, — брешу, схлипнувши в слухавку. — Тоді до завтра, Остіне. …А у тебе? — схаменулася, поки він не відключився.

— Що у мене? Я не алергік.

— У тебе все добре?

— Більш менш. Клубок думок після того, як ти підірвала мені мозок, ще не розплутав, але намагаюся, щоб оточуючі не помітили мого зсуву по фазі. Бувай, Менді, мені треба бігти! — все-таки я не помилилася, в його голосі докір, містер Дахозносний на мене ображений.

Вночі ледве заснула, бо в моїй голові клубок ще більший. З ранку прийняла заспокійливе, ванну та рішення не рубати з плеча, дати шанс нашій історії прорости. Вибрала сукню ніжного персикового кольору з відкритою спиною, уклала волосся, нанесла макіяж і зняла окуляри, бо до такої сукні вони ніяк не підходять. Мама вбрала Дені і, побачивши мене, підняла вгору великий палець.

— Все-таки ти у мене красуня. Містер Купер знову на тебе дивитиметься, як прибалдівший качур.

Прибалдівший качур сьогодні блиснув пунктуальністю — рівно о десятій він постукав у двері, і я їх відчинила в ту ж секунду, бо стирчала під ними вже хвилин п’ять.

— Ого, бачу, що чекала, — його сліпуча усмішка мало не збила мене з ніг. Ох, дідько, як же йому личить цей фрак! — Добре виглядаєш, Амандо. Ви готові?

— Готові. Дякую. Ти теж дуже... сексі, — вирвалось у мене.

— Для тебе старався, — підморгує і відразу переводить погляд на Дені. — Привіт, друже. У мене сьогодні до тебе буде завдання, за яке я тобі добре заплачу.

— Я готовий! — просяяв Дені, але не через гроші, а тому, що йому подобається допомагати нашому сусіду, здається, мій син вже встиг до нього прив'язатися.

— Чудово. Слухай та запам'ятовуй. Як тільки наречена, ти її ні з ким не переплутаєш, вона буде в пишній білій сукні, як тільки вона намагатиметься заговорити з твоєю мамою — ти відволікатимеш цю тітку в фаті, якщо мене, звісно, не буде поруч. Добре? — Остін простягає йому руку, і вони разом йдуть до машини, а я, озирнувшись, щоб попрощатися з мамою, бачу, як вона показує мені кулак. Боже, всі проти мене, жах якийсь!   

Я абсолютно ні з ким не знайома, гостей тут чимало, тому доводиться тиснутись до Остіна, щоб не загубитися. Через деякий час йому, слава богу, приходить розумна думка взяти мене за руку, і я помічаю, як присутні розглядають мене з неабиякою цікавістю, ніби вперше в житті побачили Остіна з жінкою.

— Привіт, я Тобіас, брат Остіна, а це моя наречена Ксана, — підходить до нас усміхнений і дуже симпатичний хлопець із миловидною дівчиною. — А ви, я так розумію, та знаменита сусідка-подруга Аманда? — Вони справді чимось схожі, відразу видно, що брати.

— А ви, я так розумію, ще одна жертва цього безглуздого парі? — Усміхаюся у відповідь. — Я багато чула про вас, Тобіасе.

— Хм, — Тобіас із загадковим виглядом тре свою брову. — Теж умієте кусатися? Амандо, тоді ви потрапили у правильну родину. Остіне, брате, кріпись, — бере він Остіна за плече. — Не знаю, що ти їй зробив, але ти це обов'язково виправиш. Я в тебе вірю! …Шухер! Наталі йде сюди! — Ще один Купер хапає свою Ксану за руку і тягне її за собою, сподіваючись змішатися з натовпом гостей.