Глава 8

Аманда

Дивлюсь у вікно і серце обривається. Виявляється, Остін вже встиг до нього доторкнутися... так швидко. Адже знала, що не можна піддаватися емоціям, що жінкам у нашій родині невідомо жіноче щастя, тому й тріпотіти не варто, щоб потім не виштовхувати біль із серця і не стирати спогади. Якщо він бабій, то його вже нічого не виправить. Мабуть, він відчув, як кричать мої думки, глянув у мій бік, зустрівшись з моїм поглядом, у який я постаралася вкласти всі свої емоції, випустивши їх, як стрілу із лука. А потім різко відсахнувшись від вікна, роблю два кроки назад і приймаю позу «ластівки». Не знаю, наскільки сильно вона впливає на серцево-судинну систему, але коли я ходила на йогу мене вона чомусь заспокоювала, допомагала привести думки в порядок, а емоції в рівновагу.

Тому, коли через десять хвилин пролунав дзвінок у двері — я вже майже встигла подумки відрізати ті ниточки, якими Остін мене до себе прив'язав. А ще я певна, що це він.

І знову моя інтуїція мене не підвела!

— Привіт. Менді, те, що ти бачила, це нічого не означає…

— Звичайно не означає, тому що це не моя справа, — не даю йому договорити, через що бідненький ловелас починає нервово переминатися з ноги на ногу, хмурити свої красиві темні брови і, напевно, підбирати слова, які повинні мене вразити. — Чому мене має стосуватися, хто приїжджає у гості до мого сусіда? Ти дорослий, цікавий, не обтяжений проблемами чоловік, твоє особисте життя – це твоє особисте життя…

— Трясця, та вимкни ти вже цей учительський тон! — Тепер він мене перебиває. — Ти сердишся, не тримай мене за ідіота! І, напевно, вже поставила на мені хрест, а на лобі великими червоними літерами написала «бабій»! Я не винен, вона сама прийшла! Приперлася і повисла на мені! Чому я маю віддуватися за закидони своїх колишніх? Амандо, давай поговоримо спокійно. Прошу, — його тон різко змінюється на благаючий, зараз він мені нагадує того кота зі Шрека, але я на такі хитрощі вже не ведуся. Я доросла відповідальна жінка, мій дах став на місце, а від чоловіків самі лише проблеми — якщо це повторювати якнайчастіше, всі ці помилкові симпатії відразу в'януть біля моїх ніг.

— Остіне, вибач, але ти не збігаєшся з ідеалом чоловіка, якого я б хотіла бачити поруч із собою. Я не хочу, щоб на мого хлопця вішалися його неадекватні колишні. Ти звик до такого способу життя, у тебе мислення ловеласа, ти уявив себе незрівнянним, призом, який усі хочуть. Так от я відкрию тобі очі — не всі мріють про такий скарб, — іноді потрібно бути жорсткою, щоб протверезити і привести людину до тями. І правда в такому випадку дуже підходить, вона в моєму житті чомусь завжди жорстка, а ось брехня буває різною. — Остіне, ми можемо залишитися друзями, добрими сусідами, але не більше.

— Ну, якщо тобі подобається бути самотньою мученицею, якщо ти кожному чоловікові приписуєш усі смертні гріхи, тоді гаразд. Дуже шкода, що ти не захотіла мене почути та розібратися, — ти подивися, як він заговорив. З милого котика тут же перетворився на троля! Йому відмовили і красунчику це страшенно не сподобалося!   

— Бажаю гарного дня, містере Купер, — ціджу крізь зуби.

— І тобі, злюко. …А знаєш що, — я майже зачинила двері, але він раптом зупинився і знову глянув у мій бік. — Я тобі навіть вдячний. Ти ще раз довела мені дві речі, в яких я був майже певен. Перше: жінки – це найжорстокіші хижаки. Друге: кохання – це найбільша ілюзія.

Розлютившись, грюкаю дверима, мені у відповідь грюкають двері заднього входу і гасне сонце, вірніше його закрило хмарою, але природа все одно відчуває мій настрій. Мечусь по хаті і вже жодна поза ластівки чи собаки тут не допоможе. Це я жорстока хижачка? Образився він, бачте! А як він на мене глянув наостанок! Як глянув!!! …Ніби я його зрадила.

Легше не стає навіть за дві години, коли повернулася мама з Дені, не можу відволіктися, перед очима вираз обличчя Остіна — принижений, ображений і нещасний. Залишилося тільки указкою проткнути і його життя скінчилося. Про кохання згадав! Не розумію, чому мені не по собі, адже я все правильно сказала і зробила, навіщо мені зайві проблеми, у мене життя й так не здобний пряник. А тут ще й погода, як на зло, почала псуватися, все зійшлося в одну суцільну катастрофу.

— Ну чого ти скисла? Наче це перший ураган, — бурчить мама. — Вікна, двері зачинити, все, що може полетіти з двору – сховати, а електрику вимкнути. Пересидимо. Ви молоді такі вразливі та ніжні, як тюльпани з теплиці. У цьому штаті стихія ніколи сильно не вирує, а от у Канзасі! Я ж тобі розповідала які там бували торнадо, що треба було лізти в льох, дома зносило, як паперові стаканчики. …А що це наш сусід? — Тепер вона виглядає в це кляте вікно. — Вирішив дурник у басейні поплескатися в таку погоду. Все ніяк не вирішу, потрібен мені такий зять чи не потрібен. Гарний зараза в цих своїх плавочках. Ось як з ним на пляж ходити, адже на нього всі дівки будуть витріщатися!

— Мам, та відійди ти вже від цього вікна! — Не витримую. — Не потрібний тобі такий зять, я вже все вирішила. Я сказала Остіну «ні». Тож зустрічатись ми з ним не будемо, про торти можеш більше не мріяти.   

— Так ось чому у вас у обох такі перекошені мармизи! — хмикає вона. — Я одразу зрозуміла, що нічого не вийде. Навіть дивно, що він на тебе звернув увагу. Ти, горобчику, цьому орлу не пара. Він собі якусь шикарну фіфу підчепить, з педикюром, усю в діамантах і з короною до небес. Як ці актрисульки з Голлівуду.

— Що??? — Я аж поперхнулася. — Тобто він для мене дуже гарний? Ну, дякую тобі, матусю! Ти завжди вміла «підтримати» мою самооцінку!   

— Ой, Менді, нема чого на правду ображатися. Що є те є. Кожному своє. Відмовила йому та й добре, менше буде мороки, чоловіки у нас все одно не приживаються. Слава богу, на тобі це прокляття і закінчиться, адже ти перша за п'ять поколінь хлопчика народила.

— Ні, щоб сказати, що це я для нього надто хороша! — продовжую кип'ятитись. — Сказати, що такій розумній, вродливій, порядній жінці потрібен дбайливий, порядний чоловік, а не бабій-красунчик, який своєю головною якістю вважає своє вміння заробляти гроші та вирішувати проблеми! Я й без нього свої проблеми вирішу!