2. Дивись, слухай, запам'ятовуй

За вікнами було досить похмуро. Приглушене світло жовтих ламп усередині непримітного бару переливами відбивалося в келиху з мертвим пилком*, який ще зовсім недавно був оплачений одним іноземним відвідувачем.

Шинкарка, яка на вигляд нагадувала яскраву чорнобривцю, раз у раз метушилася, підбираючи для одній лише їй відомих цілей найкрасивіший з усіх келихів. У напівпорожньому приміщенні її метушливість простежувалася ще яскравіше, ніж зазвичай.

Саме приміщення ніби сяяло від чистоти, натякаючи на те, що не так давно тут було генеральне прибирання за участю всього складу працівників.

І саме тут, серед нечисленних відвідувачів, закинувши ногу на ногу, досить примітний чоловік у простенькому бордовому піджачку і в таких же штанях гортав досьє. За його спиною красувалися темні крила феї, які дуже вдало підкреслювали по-дипломатськи рівні плечі. Поруч із ним ліворуч і праворуч розташувалися двоє телохранительок-фей. Їхні костюми теж були досить звичайними, хіба що відрізнялися кольором, який більше нагадував світло-бузковий.

Чоловік підвів погляд на шинкарку, і вони тут же зустрілися очима. Недовго думаючи, він залишив телохранительок сидіти за столиком, відклав досьє і підійшов прямо до барної стійки.

— Знаєте, вам не треба так переживати про гостя, якого ми чекаємо. Якщо ви думаєте, що від його відгуку залежатиме репутація бару… — він трохи повів плечем — то ви глибоко помиляєтеся, ось.

Дівчина у відповідь тільки хитнула головою і відразу залишила келих в спокої.

— Вибачайте, але наказ згори надати вам гідний прийом є наказ згори. Та й переживаю я насправді більше через те, скільки особливих клієнтів ви за собою привели. Догодити їм усім — це ще те випробування.

Вона недвозначно глянула йому за спину. Фей на це тільки байдуже знизав плечима. Потім він кинув погляд на настінний годинник і поблажливо посміхнувся.

— Ну що ви, мої колеги — зовсім невибагливі, так. Не варто думати інакше — Він трохи повернув голову, вказавши краєчком крила на двох таких самих крилатих, як він, телохранительок. — Тим паче вони зараз працюють.

— Залиште свої жарти. Ви чудово розумієте, про яких гостей я говорю.

— Ну-ну, не варто злитися. Хто знає, можливо, ми привели вам постійних клієнтів? У будь-якому разі в занепокоєнні немає потреби. Не посійте своїм виглядом випадково паніки у гостя, що поспішає сюди.

Час був 19:29. Крилатий чоловік на цей момент уже встиг переконатися в тому, що все більш ніж під контролем, тому, не бачачи більше сенсу в продовженні розмови, підвівся зі стільчика і пішов назад до столика, за яким сиділи дві феї. Потім він звично сів між ними двома, і взявся знову гортати документ. З першої сторінки на нього недобрим поглядом косились червоні, ображені якщо не життям, то самим Августом, очі.

— Отже, на порядку денному в нас хвора зарозуміла квітка, яка не любить приходити вчасно. Чудово.

На годиннику стукнуло 19:32, але гість, схоже, не дуже поспішав. До чоловіка неквапливо підійшов офіціант і поставив на протилежну від нього частину столу ще одну склянку з мертвим пилком, вкрай схожу на ту, яка стояла зовсім поруч із ним.

Саме в цей момент двері бару розчинилися, і в нього нерівним кроком, тримаючись за палицю, увійшов ніхто інший, як Нектарій.

У той момент чоловік за столом оживився, підвівся, і, усміхнувшись, привітно помахав йому рукою, підзиваючи до себе. Павутинна лілія трохи насторожено окинула поглядом відвідувачів і повільно попрямувала прямо до нього за столик. Перш ніж сісти за переговори, квітка ввічливо зняла капюшон, відкриваючи трохи прим'ятий червоний віночок і темно-зелені пелюстки.

— Радий бачити вас у доброму гуморі, Нектарію. Я дуже сподіваюся, що мій друг не завдав вам проблем, коли передавав запрошення. Він же не завдав вам їх, чи не так?

Агенти за його спиною мимоволі переглянулися від того, як швидко змінився вираз обличчя гостя.

— Ага, а як же. — огризнулася павутинна лілія і безцеремонно зіщурила очі, що блищали недобрим блиском. — Якщо у вас в Абеліосі відсутністю проблем називають те, що людину б'ють, але не добивають і залишають на голому снігу в переднепритомному стані, то ви абсолютно праві, пане Філарете.

Від такої емоційної промови абеліосець здивовано округлив очі і, демонстративно взявшись рукою за голову, з досадою зітхнув.

— Як же так… Ми… — він запнувся, на секунду замовк і продовжив: — Тобто, я. Я ж так довго підбирав кандидата на роль посланця. Це… як сказати… кричуще неподобство, одним словом, так.

Дочекавшись кінця цієї промови, Нектарій знову окинув поглядом приміщення і, як йому здавалося, непомітно прислухався до ненав'язливої фонової музики. Схоже, грало щось на замовлення, бо раніше він ніде не чув подібних пісень. Хоча ,можливо, це тому, що він загалом нечастий відвідувач таких закладів? Август його знає.

— Це все, звісно, чудово, але я чекаю на пояснення. Розкажіть, нащо ви все це влаштували? Ніяк не зрозумію, що вам від мене треба. Мені ж жити залишилося два понеділки, для чого я вам?

З цими словами він ніби ненароком притягнув до себе ближче келих, що стояв перед ним, потім узяв у руку, але не відпив, а тільки обережно похитав, спостерігаючи, як дурманна рідина переливається від краю до краю. Потім він підвів погляд на винуватця усіх цих урочистостей і тут же зчитав в очах навпроти невдоволення.

— Який же ви все-таки... Невихований, Нектарію.

Ах ось воно як... Невихований, значить. І це квітці говорив той, хто віддав наказ найненадійнішому поштареві у світі найвідповідальніший наказ, що стосувався його, абсолютного незнайомця!

Фиркнувши, павутинна лілія ніяково глянула на годинник на руці, що включився не від хорошого життя, і розгублено закліпала, відчуваючи туман в очах від перенапруги, як раптом новий крилатий знайомий знову переключив на себе всю увагу.

— Мені потрібно, щоб ви, скажімо так, допомогли моїм колегам-співвітчизникам у одній проблемі тут, на материку, так. А натомість ми спробуємо допомогти вам не накликати на себе гнів Августа і вилікуватися. Вкрай вигідно, правда?