1: Клеймо на щоці та полювання за європейським дебетом

Ранок у Сеулі розпочався для Хан Джі Вона під акомпанемент ідеального бурчання трилітрового двигуна його вугільно-чорного BMW M5. Він мчав крізь дзеркальний скляний ліс Каннаму, однією рукою впевнено тримаючи кермо, а іншою поправляючи ідеальний вузол дизайнерської краватки. Джі Вон любив цей автомобіль майже так само, як своє відображення у дзеркалі: швидкий, дорогий, безкомпромісний. Юридичний відділ гігантської корпорації «Лі Корп» під його керівництвом працював як швейцарський годинник, а репутація першого бабія компанії лише додавала йому шарму. Джі Вон посміхнувся своєму відображенню в дзеркалі заднього виду. Життя було прекрасним.

Він припаркував автівку прямо перед головним входом у хмарочос «Лі Корп». Вийшовши з салону, Джі Вон застебнув верхній ґудзик піджака-трійки і вже збирався рушити до скляних дверей, як раптом його увагу привернув галас.

Літня корейська бабуся — типова хальмоні в кумедній квітчастій панамі — перечіпилася через високий бордюр. Її величезна тканинна сумка тріснула, і по всьому тротуару розлетілися фрукти, пачки з локшиною та дрібні гроші. Бабуся охнула і ледь не впала слідом.

Як справжній джентльмен (і трохи заради ефектного кадру для численних співробітниць, що саме йшли на роботу), Джі Вон кинувся на допомогу. Він підхопив стареньку за талію, балансуючи на одній нозі, і різко перехопив її старий шкіряний гаманець, який ледь не влетів прямо у зливну решітку.

— Обережно, хальмоні! Я тримаю! — крикнув він, намагаючись врятувати речі.

Але з ракурсу Катерини Яворської все виглядало кардинально інакше.

Вона щоночі вивчала корейську мову, але після п'ятнадцятигодинного перельоту Львів-Варшава-Сеул її мозок відмовлявся адекватно сприймати реальність. Одягнена в суворий, але неймовірно стильний сірий костюм, дівчина з чітким, географічно вивіреним каре, крізь яке яскраво пробивалося бунтарське червоне пасмо волосся, якраз допивала свою першу сеульську каву. Вона підняла очі й заціпеніла: якийсь розкішно одягнений, гламурний кореєць серед білого дня виривав сумку у нещасної пенсіонерки і крутив їй руки!

— Ану відпусти стареньку, паршивцю! — крикнула Катерина англійською, миттєво включаючи режим захисниці справедливості, притаманний усім Яворським до шостого коліна.

Вона підлетіла ззаду, схопила Джі Вона за плече і з силою розвернула до себе.

Джі Вон, який досі тримав у руках чужий гаманець і напівпритискав до себе перелякану бабусю, від несподіванки вилупився на дівчину з червоним пасмом. На секунду його погляд ковзнув по її обличчю, а потім опустився нижче, оцінюючи ідеальні лінії її фігури під строгими штанами. Замість того, щоб виправдатися, його звичка миттєво фліртувати з гарними жінками взяла гору над юридичним розумом. Він нахабно посміхнувся і видав англійською:

— Оу, яка войовнича леді... У вас така гарна, але, здається, абсолютно тупа голова. Хоча, мушу визнати, дупця просто неймовірна.

Катерина на секунду заніміла від такого нахабства. Її львівська інтелігентність на мить поступилася гарячому галицькому темпераменту. Вона не стала вступати в дискусію.

ХЛОП!

Звук ляпаса розлігся над площею біля «Лі Корп», наче постріл зі стартового пістолета. Сила удару витонченої жіночої долоні виявилася такою, що Джі Вон відлетів на два кроки назад, випустивши гаманець, який тут же підхопила здивована бабуся.

— Скотина прилизана! — виплюнула Катерина українською, навіть не піклуючись про те, чи зрозуміє її цей «грабіжник». Вона зневажливо зміряла його поглядом, гордо розвернулася і, карбуючи крок на високих підборах, зникла в скляних дверях хмарочоса.

Джі Вон стоїть посеред тротуару, тримаючись за ліву щоку, яка палала так, наче до неї приклали розпечене залізо. Співробітники навколо застигли в німому шоці. Погляд Джі Вона, спрямований у бік зачинених дверей, обіцяв криваву розправу.

За двадцять хвилин Хан Джі Вон залетів до кабінету генерального директора Лі. Він розмашисто кинув свій дорогий шкіряний портфель на диван і важко дихав. На його лівій щоці, прямо поверх бездоганної шкіри, яскраво і чітко палахкотів багряний відбиток п'яти акуратних жіночих пальців.

Директор Лі — його давній університетський друг і за сумісництвом бос — відірвався від паперів, глянув на Джі Вона і спочатку застиг, а потім просто завалився на стіл від дикого реготу.

— Джі Вон... Боже мій... — Лі ледь ковтав повітря, витираючи сльози, що виступили від сміху. — Тебе що, відлупцювала якась із твоїх колишніх прямо на парковці? Хто ця героїня? Я випишу їй премію!

— Припини реготати, — процідив Джі Вон, сідаючи в крісло навпроти і намагаючись прикрити щоку рукою. — Якась притрушена іноземка з червоним волоссям. Психопатка! Я просто допомагав старенькій, а вона підлетіла і вліпила мені це! Побачу її ще раз — засуджу за напад на посадову особу і засажу за ґрати до кінця її днів!

Директор Лі нарешті взяв себе в руки, вирівнявся і серйозно подивився на друга, перегортаючи товсту папку з документами.

— Гаразд, забудь про свою щоку. У нас серйозні справи. Ти ж знаєш, що Рада директорів через останні підозрілі юридичні договори таємно найняла незалежного аудитора з Європи? Так от, вона прилетіла сьогодні вранці.

Джі Вон незадоволено поморщився, все ще потираючи обличчя:
— І що з того? Якийсь сухий європейський чинуша в окулярах, який буде порпатися в моїх архівах?

— Не чинуша, Джі Вон, — хитро посміхнувся Лі. — Ця молода жінка — справжній геній своєї справи. Її нам особисто рекомендували наші топові партнери з Брюсселя та Варшави. Кажуть, у неї крижаний погляд, який бачить наскрізь будь-які махінації, і вона ще жодного разу не програла професійну дуель.

Слова «молода жінка» подіяли на Джі Вона як розряд струму. Біль у щоці миттєво відійшов на другий план. У його очах, які ще секунду тому палали гнівом, раптом загорівся той самий знайомий, хижий азарт мисливця. Перший бабій «Лі Корп» повільно прибрав руку від обличчя, а на його губах з'явилася самовпевнена посмішка плейбоя.