Глава 33. Задовга розмова

— То все через Жана, — ображено пробурмотіла Ліка й вимушено підтвердила непричетність Кая до травми, оскільки Ханджі після кількох лайливих реплік вже почала вигадувати суттєвіше покарання за рукоприкладство. — Після того, як він перестав ходити під нашими вікнами, немає жодної впевненості в завтрашньому дні.

Ханджі, що накладала шину та перев’язувала травмовану руку, окинула дівчину важким поглядом. Вона ввічливо замовчала, що корінь всіх проблем Ліки ховався далеко не в Жані.

За кілька хвилин до палати увійшов Леві, що останні пів години був змушений спілкуватися з батьками коханої та її колишнього.

— Сподіваюсь, це навчить тебе користуватися дверима, — прохолодно озвався він, коли побачив забинтовану руку.

Кай, що стояв осторонь біля стіни, скосив на нього осудливий погляд й неприязно насупив брови.

— Мені, між іншим, боляче, — невдоволено буркнула насуплена дівчина й ображено підтиснула губи.

— Якби не стрибала, не було б, — раціонально відмітив чоловік, який витратив до біса часу та сил, щоб відбілити репутацію Ліки в очах її ж батьків.

— Було б, але з іншої причини. — Моральний біль від необґрунтованих зауважень старшого покоління ніхто не скасовував. Дівчина зітхнула й звернула до Леві засмучений погляд. — Чому ти не можеш просто поспівчувати та пожаліти мене?

— Якщо ти щодня таке утинаєш, то я щиро співчуваю не тобі, а Леві, — насмішкувато озвався Нільс. Акерман скептично підняв брову — підтримка надійшла з неочікуваного боку. Але вже за мить прикутий до ліжка чоловік посерйознішав та відчужено поцікавився: — З ким я можу поговорити стосовно інформації про місцеперебування інших борделів?

Ханджі швидко перезирнулась з Леві.

— Ліко, можеш, будь ласка, покликати Ервіна? — жінка відклала на тумбочку бинти й повільно підвелась з ліжка.

— Можу, — меланхолійно згодилась дівчина, але не оминула миті, щоб глянути на перев’язану руку та демонстративно зітхнути: — Якщо, звісно, він вже перехворів чи не боїться заразитися від мене…

— Будь ласка, — наполегливо додала Ханджі й багатозначно глянула на Ліку.

— Гаразд, біжу, — всупереч власним словам, вона неквапом сповзла з ліжка й попленталась до дверей. — Я швидко.

— Ліко, чекай, — Кай, що також отримав розпорядження стосовно подальших дій, наздогнав дівчину вже біля сходів, що вели на другий поверх. Ліка приречено видихнула, зупинилась й повернулась обличчям до хлопця. — Вибач, будь ласка. Я не хотів зробити тобі боляче. Мені шкода.

— Все гаразд, — апатично відгукнулась дівчина. Вона торкнулась здоровою рукою поручня й відвернулась, щоб продовжити шлях.

— Сердишся на мене? — Кай, якому теж потрібно було на другий поверх, порівнявся з Лікою.

Пів хвилини вона задумливо мовчала. Хлопець вже думав перепитати чи навіть змінити тему, але дівчина все ж скосила на нього похмурий погляд:

— Не через руку.

Тепер настала черга Кая мовчати у спробі підібрати правильні слова.

— Можливо, я був різкий… Але, мені здається, мене теж можна зрозуміти.

— За бажання можна зрозуміти будь-кого. Але я не маю бажання розуміти кожного, хто мене принижує, — Ліка кивнула на кабінет командора Ервіна. — Мені сюди, — вона постукала у двері та після запрошення зникла за ними.

Поки дівчина переказувала Ервіну розмову, через яку Ханджі направила її до нього, Кай встиг збігати за необхідною документацією та покликати конвоїрів. Командор поспішив до палати, а втомлена й зголодніла Ліка попрямувала до кімнати, аби відпочити, дочекатися Леві й разом пообідати. Але мріям не судилося здійснитися — в коридорі вона знову зіштовхнулась з Каєм.

— Визнаю, я був неправий, — дівчина скосила скорботний погляд на двері кімнати, до якої не встигла добігти якихось п’ять метрів. Вона щиро не розуміла, як хлопець встигав виконувати накази, конструювати прилади й так активно переслідувати її. — Але зрозумій мене, — Кай натомість не міг знехтувати часом, коли чоловік Ліки не мав можливості завадити та відігнати його. — Уяви хоч на мить, як я почуваюсь. Дорога мені людина з більшим задоволенням проводить час з моїм батьком чи першим-ліпшим бандитом, ніж зі мною. І ти ж навіть нічого не пояснюєш… Я б повірив у будь-що, якби ти сказала хоч слово, — він вперше за останні дні не нападав й не дорікав, а щиро говорив про власні почуття. — Я настільки огидний тобі?

Тільки зараз Ліка усвідомила, що весь час справа була не в ній та її поведінці. Кай злився та гнівався від безвиході та неможливості щось змінити — він не вірив, що його можна любити, й вважав себе тим, кого можна проміняти на будь-кого іншого. А звинувачував у всьому ту, що від нього пішла.

— Господи, — нечутно видихнула Ліка й вже голосніше додала: — Та не в цьому справа, — вона ненавиділа себе за неможливість погодитися з тим, що інша людина справді жахлива. — Ти не настільки огидний, а настільки вже зацькував мене. Твій батько та перший-ліпший бандит не бігають за мною, щоб довести мені, яка я жахлива та зрадлива жінка. А ти останні тижні не спілкуєшся зі мною, а тільки звинувачуєш у всьому, в чому тільки можливо. Стосовно пояснень... Ми одне одному ніхто, щоб я тобі щось пояснювала. Чоловікові я можу щось пояснити — не тобі. Але якщо це для тебе настільки важливо, то ти справді думаєш, що Леві так спокійно б на все реагував, якби був хоч натяк на щось романтичне?