Розділ 7.1

Хмарочоси підпирали небо, нижчі будівлі групувалися купками біля автомагістралей, височіли на товстих колонах скляні капсули Акваріумів, миготіла реклама, відтінена спеціальним газом, розпиленим біля торгових маркетів та центрів розваг… Все в Пара-сіті було, як завжди.

Хіба що небо сяяло не блакиттю, а було фіолетово-червоним, низьким, несправжнім. Але Марсіял спеціально просив запрограмувати його саме таким. Вони довго обговорювали це з командою і вирішили саме небо зробити іншим, несправжнім, щоб людина чітко відчувала: це віртуальна реальність.

Минулого разу Пара-сіті було ідентичним справжньому світу. І саме тому й відбувся зрив у проєкті. Один із учасників повірив, що знаходиться в реалі. І просто під час проведення експерименту знайшов людину, яку давно ненавидів, і вбив. А потім, коли повернувся у справжнє реальне Пара-сіті і зрозумів, що помилився, повторив своє вбивство. В реальному житті. А потім і сам загинув. Тоді були важкі розбірки, розслідування, доскіпування до організаторів проєкту. Марсіял та його товариші ледве уникли серйозного покарання. Шеф виплатив чималий штраф та поклав у кишені кому треба відчутні суми, і справу прикрили. Все списали на нервовий зрив, стан афекту учасника експерименту і збіг обставин. 

Але Марсіял знав: левова частка вини за злочин лежить на проєкті, який був тоді недосконалим. Недостатньо контрольовані учасники, невідповідний дизайн програми у вірті, надто “справжнє” Пара-сіті… І випробування для претендентів на шлюбні пари були недопрацьовані.

Зараз вони добряче переробили “Купідона”. Тепер програма працювала, на думку Марсіяла, бездоганно. Доказом цього було, наприклад, небо, котре фіолетовим незвичним кольором неначе одразу ж вказувало: ми у вірті, тут програма, все не по-справжньому…

Прописана до найменших дрібниць система працювала бездоганно.

- До Центру розваг “Арлекін” залишилося триста метрів, оберіть бажану парковку, - проговорив робот-диспетчер автомобіля, яким вони їхали. 

- Де вийдемо? - обернувся шеф до підлеглих. - Біля центрального входу, чи на причілку, збоку? Там є сходи. 

- Давайте на сходи, - запропонував Банто.

Він чомусь нервувався. Марсіял побачив, як інколи тремтить рука товариша, коли той щось натискав на екрані смартфона. Сам Марсіял не любив використовувати смартфони під час їзди. Його завжди захитувало. Навіть у віртуальній реальності.

Вони вийшли біля величезного, відомого в Пара-сіті Центру розваг “Арлекін” і почали підніматися сходами на другий поверх. Саме там був ліфт, котрий підносив аж на самий дах, де й була ціль їхнього візиту: велика відкрита всім вітрам тераса на даху. Зі столиками, плетеними стільцями, легкою музикою і м'яким світлом справжніх свічок пізно увечері. Тут фіолетове небо було близьким, дивним і фантасмагоричним, а призахідне сонце взагалі вражало нереальною красою, розмальовуючи все навколо в дивні кольори, наче на деяких картинах Архипа Куїнджі*. Цей ресторанчик розташовувався просто неба, а коли йшов дощ - відвідувачів захищав силовий купол. Такого ресторанчика, котрий знаходився на даховій терасі, затишного та вишуканого, в реалі не існувало. Це була перша локація їхнього експерименту, де учасники повинні були почати обирати собі пару.

У проєкті чітко прописали, що вибір роблять жінки, адже від того, представники якої статі починають вибір, залежало подальше просування експерименту. Активна сторона завжди була у виграші. Звичайно, зведеному в їхньому проєкті до мінімального. Адже в результаті, всі без винятку отримають своє щастя й кохання. 

Марсіял розмірковував про це, рухаючись сходами, і скептично скривив губи, зрозумівши, що починає роздумувати, як шеф, високопарними фразами: щастя, кохання… 

У ліфті грала приємна музика. І лише вони троє стояли напроти виходу з ліфта, навіть не розмовляючи. Це було дивно, бо шеф і в машині, і в ліфті увесь час мовчав, а це не було на нього схоже. Краєм ока Марсіял бачив у дзеркалі збоку свою міцно стиснуту руку, що тримала папку з досьє на всіх учасників експерименту, яку він беріг, як зіницю ока, і вирішив тримати при собі завжди. Вона була прописана окремим зашифрованим файлом і зберігалася незалежно від усієї програми ”Купідон”. Таким чином Марсіял підстраховувався. На всяк випадок.

Раптом ліфт смикнувся. Раз, другий... Світло заблимало, музика уривками почала теж шарпатися: мелодія то лилася довгим протяжним воєм, то дріботіла швидкими шаленими акордами. Підлога під ногами дрібно затремтіла.

- Що сталося? - злякано стрепенувся Банто, відриваючись від смартфона, заозирався.

- Може, накладання кількох не повністю сумісних команд? - глипнув на нього шеф. В його очах теж майнула тривога.

І тут світло повністю згасло, звук музики раптово обірвався, а ліфт, ще раз рвучко сіпнувшись, зупинився...

_______________

*Алюзія на картину Архипа Куїнджі "Ефект заходу".