Розділ 7.2

У повній темноті Марсіял рвучко ступив крок назад, тісно притиснувшись до стінки ліфта. Він ще з дитинства боявся темноти і завжди, коли потрапляв у такі ситуації, коли світло раптово зникало, намагався стати так, щоб спина була прикрита. Колись бачив це у якомусь фільмі. Там головний герой, досвідчений та битий життям, пояснював своєму юному учневі прості  елементарні прийоми, як можна уникнути деяких неприємних для себе моментів при зіткненні з ворогом. Особливо, коли не знаєш, звідки він з'явиться і чи є він взагалі.

Ось і зараз, пітьма, що запанувала в ліфті, знервувала Марсіяла, він рефлекторно прикрив спину. Одразу ж почув трохи схарапуджений голос Банто:

- А це що таке? Світло! Увімкніть світло!

Марсіял здивовано зауважив, що екран смартфона, котрий Бандо досі тримав у руці, так само згас. За логікою, він повинен би працювати й освітлювати обличчя чоловіка. А може, Банто просто від несподіванки і рвучких смикань ліфта вимкнув екран?

- Увімкни смартфон! Там є ліхтарик, спалах, або й просто яскравий екран. Він хоч трохи освітить ліфт! - підказав чоловік, відчуваючи, що йому раптово стає задушливо, повітря наче не вистачало, але він завжди так реагував на темінь.

Сам Марсіял свій смартфон на час переходу у вірт повністю вимкнув. І тут знову схитрував і підстрахувався, бо минулого разу з усіма смартфонами під час проєкту діялося щось дивне. Вони то вимикатися самостійно, то показували неправильний час, то взагалі переставали працювати й “зависали”. Тому цього разу ще на початку входу в перший шар віртуальної реальності, коли вони увійшли до неї в Науково-дослідному інституті стратегічних планувань, Марсіял вимкнув смарт і сховав його до кишені джинсів. Там, разом з його тілом, він і перебував нині у реальному житті. Й у віртуального двійника теж так само телефон зберігався в кишені, всі програми й контакти були прописані й збережені у вірті. Але не задіяні, начебто вимкнені. І увімкнути телефон, щоб присвітити у ліфті, чоловік поки що не збирався.

- Вимкнувся смарт! Повністю! - почулися якісь звуки, наче Банто ляскав телефоном по долоні. - Шефе, а як ваш смарт?

Але шеф не відповів.

І знову Марсіял відчув, як задвигтіла під ногами підлога, ліфт знову почав рухатися вгору, світло яскравими спалахами пронизало тьму і, нарешті, увімкнулося. Сяйво ліфтових плафонів над головою було сліпучо-білим і боляче вдарило по очах. Марсіял закліпав, призвичаюючись до світла. Надто гучно вдарила по вухах знайома мелодія.

- Не зрозумів?! - раптом почув він здивований голос Банто. - А де шеф?

Їхній шеф, Калао Дзатоіті, зник.