11.Ехо-холл

Ми прибули до величезної зали, вирубаної прямо в скелі. Стіни були вкриті фосфоресцюючими лишайниками, які випромінювали м'яке блакитне світло. Навколо нас почали збиратися люди в таких же сірих плащах. Вони не кричали, не вітали мене — вони просто мовчки схиляли голови, створюючи живий коридор. 

​Нас провели до невеликої кімнати з термальним джерелом. Калеб обережно поклав Ардена на кам'яне ложе біля води. 

​— Час прийшов, — сказав Калеб, подаючи мені невеликий кинджал із білої сталі. — Кров Альбіорум має змішатися з кров’ю дракона, щоб нейтралізувати холод. Ти готова впустити його в себе по-справжньому? 

​Я взяла кинджал. Його лезо було холодим, як лід підземної річки. Арден лежав нерухомо, його дихання було ледь помітним, а губи — синіми. 

​— Зроби це, — прошепотіла я сама собі.
​Я зробила невеликий надріз на своїй долоні, а потім — на долоні Ардена. Коли наші руки з'єдналися, я відчула нестерпний біль. Це було так, наче в мої жили влили розплавлене золото, яке водночас перетворювалося на кригу.
У мою голову хлинули спогади Ардена — його дитинство в тіні жорстокого батька, його перша зустріч зі мною (я побачила себе його очима — наляканою, але з вогнем у погляді). 

Моє серце пропустило удар, а потім підлаштувалося під його ритм. Ми почали дихати в унісон. 

Біле полум'я персня змішалося з королівським золотом Ардена. У центрі нашого рукостискання розквітла квітка Платинового Вогню. 

​Чорнота, що залишалася в його тілі, з криком (який я почула прямо у своїй голові!) розвіялася. Арден різко вдихнув повітря і розплющив очі. Його зіниці на мить стали срібними, як мої, а потім повернулися до золотого кольору.
​Він сів, не випускаючи моєї руки. Тепер я відчувала його втому як свою власну. Його полегшення затопило мій розум теплою хвилею. 

​— Еліс... — він торкнувся моєї щоки, і я відчула цей дотик удвічі сильніше. — Ти не мала цього робити. Тепер ти прикута до моєї долі. 

​— Твоя доля і так була моєю, — відповіла я, відчуваючи, як у глибині моєї свідомості тепер завжди присутній його тихий, впевнений голос.
​
​Калеб відступив у тінь, сховавши кинджал. 

*** 

Ми стояли в центрі тренувального залу Ехо-холлу — величезної печери, де стіни були вкриті кристалами, що поглинали надлишкову енергію. Але сьогодні навіть вони здавалися безсилими. 

​Після ритуалу світ змінився. Я відчувала Ардена так близько, наче між нами більше не було шкіри й кісток. 

Кожен його подих відгукувався в моїх легенях. Кожен удар його серця посилав пульсацію в мої кінчики пальців. Це було не просто спільне існування — це було постійне, електричне збудження, яке не давало спокою. 

​— Ми маємо спробувати, Еліс, — голос Ардена пролунав у моїй голові раніше, ніж він відкрив вуста. Його голос був низьким, хрипким, і від нього по моєму тілу пробігла хвиля жару, яка не мала нічого спільного з магією. 

​Він підійшов ззаду. Я відчула тепло його грудей, хоча він ще не торкнувся мене. 

Його присутність була як магніт, що витягував назовні все те, що я так довго придушувала. Коли його долоні нарешті лягли на мої руки, спрямовуючи їх вперед, я ледь не зойкнула. Це був не просто дотик — це був розряд. 

​— Зосередься, — прошепотів він мені в саме вухо, і я відчула, як його власне збудження, змішане з адреналіном бою, вривається в мою свідомість. Він хотів мене так само сильно, як я його, і ця спільна жага підживлювала нашу магію.
​
​Я заплющила очі. Тепер мені не потрібно було шукати силу в персні — вона була в ньому, а він був у мені. Я потягнулася до його золотого полум'я, а він зустрів моє біле світло на півшляху. 

​У той момент, коли наші енергії зіткнулися, зал заповнило Платинове сяйво. Це був не вогонь, який спалює, а сила, що підпорядковує собі простір. 

​— Ти відчуваєш це? — його думка була гострою, як лезо. 

— Так... — відповіла я внутрішньо, задихаючись від того, наскільки сильною ставала я поруч із ним. 

​Ми випустили потік сили в тренувальну мішень — величезну кам'яну брилу. Платиновий промінь пройшов крізь неї, не залишивши навіть тріщин — він просто перетворив камінь на прозоре скло. Це була магія вищого порядку, магія Творців. 

​Але разом із силою прийшло дещо інше. Наші почуття загострилися до межі. Я відчувала, як прискорюється його пульс, як напружуються його м'язи під мундиром. У його думках я бачила образи нас — не на полі бою, а тут, у темряві печер, де ніхто не бачить. Його бажання було настільки відчутним, що в мене запаморочилося в голові. 

​Арден розвернув мене до себе, не розриваючи магічного зв'язку. Його очі світилися розплавленим платиновим золотом. 

​— Це занадто багато, — промовив він, торкаючись мого обличчя тремтячими пальцями. Його емоції — суміш захисницького інстинкту та нестримної пристрасті — затопили мене. — Я відчуваю кожну твою думку про мене. Кожне твоє бажання... 

​Я притиснулася до нього, відчуваючи, як наша спільна магія іскрить між нами, обпікаючи обох. 

— Тоді не зупиняйся, — відповіла я, і в цю секунду весь світ поза межами цієї зали перестав існувати.
​
​Раптом кристали на стінах почали тривожно мерехтіти червоним. Зв'язок не розірвався, але ми обоє відчули різкий біль — наче хтось встромив голку в наш спільний розум.
​У двері залу забіг Калеб, він був захеканий. 

— Варіус! Він знайшов спосіб відстежити ритуал єднання. Він не бачить, де ми, але він посилає "Тіньових гончих" по ефірному сліду вашої пристрасті. Вам треба негайно припинити... або навчитися приховувати цей емоційний фон!