9. Королівський гамбіт

Світанок ще не встиг розірвати нічне небо, коли важкий гуркіт коліс об бруківку внутрішнього двору Академії сповістив про приїзд того, кого ми боялися понад усе. 

Король прибув. 

​Я стояла біля вікна, стискаючи пальцями підвіконня. На мені була сукня кольору «холодної сталі» — подарунок Ардена, яка мала підкреслити мою нову роль «стабільної вогняної відьми». Перстень на моєму пальці був прихований під ілюзією, але я відчувала його вагу, наче він був зроблений із цілої гори.
​Арден увійшов без стуку. Його парадний мундир сяяв золотим шиттям, але під очима залягли глибокі тіні. 

​— Варіус уже внизу, — коротко кинув він. — Він домовився з начальником варти. Твій іспит перенесли на головну арену. Мій батько хоче видовища. Він хоче бачити, як я «приборкав» рідкісну силу. 

​Я обернулася до нього. 

— Який наш план на ці перші хвилини? 

​Арден підійшов ближче, перевіряючи, чи надійно закріплений мій амулет. Його пальці на мить затрималися на моїй шиї. 

— План такий: 

• ​Перше: Ти не говориш ні слова, поки він не звернеться до тебе особисто. Мій батько сприймає мовчання як покору, а покора притупляє його підозрілість. 

• ​Друге: Варіус підготував "димову завісу". Коли ти почнеш демонструвати магію, він активує підземні кристали Академії. Вони створять перешкоди, які зроблять твою ауру каламутною і незрозумілою навіть для королівських менталістів. 

• ​Третє: Якщо він захоче торкнутися тебе... — Арден замовк, його погляд став жорстким. — Не дозволяй. Відступи. Я візьму цей удар на себе. Його дотик — це не просто жест, він витягує правду прямо з крові. 

​
​Ми спустилися до парадних сходів. 

Повітря було наелектризоване. Сотні адептів вишикувалися в ряди, схиливши голови. 

​Карета, прикрашена чорними драконами, зупинилася. Дверцята відчинилися, і на землю ступив Король Магнус. 

Він не виглядав хворим чи старим. Навпаки, від нього виходило таке потужне випромінювання жару, що іній на кам’яних перилах миттєво перетворився на пару. Його очі були не золотими, як у Ардена, а майже білими від перенасичення магією. 

​Він повільно піднявся сходами. Варіус схилився в низькому поклоні, але король навіть не глянув на нього. Його погляд встромився в мене. 

​— Отже, це та сама дівчина, яка змусила мого сина забути про обов’язки? — голос короля звучав як тріск багаття. 

​Він підійшов до мене впритул. Я відчула, як перстень Альбіорум на моєму пальці став нестерпно гарячим — він розпізнав ворожу магію і намагався вибухнути захисним щитом. 

Мені довелося докласти всіх зусиль, щоб втримати "ширму". 

​— Підніми голову, дитино, — наказав Магнус. — Я хочу побачити, що ховається за цією тишею. 

Арден зреагував швидше, ніж король встиг простягнути руку до мого обличчя. Він зробив крок уперед, перекриваючи мене собою, наче живий щит. Його плече торкнулося мого, і я відчула, як через цей фізичний контакт він намагається передати мені дещицю своєї впевненості. 

​— Батьку, ви ж знаєте, що дівчина все ще нестабільна після вчорашнього іспиту з големом, — голос Ардена був низьким і спокійним, але в ньому відчувалася сталь. — Її канали ледь витримують присутність вашої сили. Якщо ви не хочете, щоб вона вигоріла прямо тут, на цих сходах, я б радив дати їй трохи простору. 

​Король Магнус повільно перевів погляд на сина. Напруга між ними стала майже відчутною на смак — озоновий присмак перед грозою.
​— Ти став занадто турботливим, Ардене, — Магнус примружився, і фіолетові іскри пробігли по його шкірі. — Раніше ти не переймався станом своїх «інструментів». Можливо, Варіус правий, і ця дівчина справді має на тебе... особливий вплив?
​Варіус, що стояв трохи осторонь, ледь помітно кивнув, підігруючи легенді про «закоханого принца», щоб приховати правду про «змову магів». 

​— Я переймаюся цілісністю ресурсу, який належить короні, — парирував Арден, не відводячи очей. — Ми підготували полігон. Там вона зможе показати все, на що здатна, у безпечних умовах. 

​Магнус ще кілька секунд вивчав Ардена, наче намагався випалити його волею, а потім раптово розсміявся. Це був гучний, сухий сміх, від якого здригнулися вікна Академії. 

​— Добре. Подивимося на твій «ресурс». Але пам’ятай, сину: якщо вона мене не вразить, я особисто займуся її перевіркою. І ти знаєш, що після моїх допитів від розуму адептів залишається лише попіл.
​Король розвернувся і попрямував до Арени в супроводі гвардійців. Арден дочекався, поки вони відійдуть на достатню відстань, і лише тоді обернувся до мене. Його обличчя було блідим, а очі — темними від прихованої люті. 

​— Він відчув щось, Еліс. Твій перстень... він фонить. Стримуй його сильніше, навіть якщо тобі здаватиметься, що твоя кров закипає. На Арені ми маємо влаштувати не просто бій, а ілюзію твого повного підкорення моїй . 

​Ми вийшли на піщане коло Арени. Король сидів у ложі, Варіус стояв за його спиною, стискаючи свій магічний приймач. 

​— Починайте! — скомандував Магнус.
​З протилежного боку на Арену випустили не одного, а трьох бойових големи старого зразка. Вони не були антимагічними, але їхня міць була колосальною.
Це був момент «все або нічого». Я відчула, як перстень на пальці пульсує в такт моєму серцю, наче жива істота, що вимагає волі. Стримувати цю міць більше було неможливо — вона випалювала мене зсередини. 

​— Ардене, відійди, — прошепотіла я, не оглядаючись. 

​— Еліс, ні! Це самогубство! — крикнув він, але я вже виставила руки вперед. 

​Я розкрила свій розум для персня, знімаючи всі внутрішні бар’єри. Біле полум’я Альбіорум хлинуло з моїх долонь не керованим струменем, а справжнім штормом. Світ навколо став сліпуче білим. Це не був жар, це була чиста енергія розпаду. 

​У той самий момент Варіус активував підземні кристали. Земля під Ареною здригнулася, і з тріщин почав підійматися густий золотаво-пурпуровий дим. Це була магічна завіса, яка мала змішати кольори.
​
​Моє срібне полум'я вдарило в першого голема. Метал не просто розплавився — він почав розсипатися на молекули, перетворюючись на блискучий пил. Другий і третій големи були знесені ударною хвилею. Арена наповнилася звуком, схожим на дзвін тисячі кришталевих келихів, що розбиваються одночасно. 

​Коли пил і магічний дим почали осідати, на Арені не залишилося нічого, крім трьох куп попелу. Я важко дихала, мої руки тремтіли, а з носа потекла тонка цівка крові — ціна за такий викид сили. 

​
​У ложі панувала мертва тиша. Король Магнус повільно підвівся. Його очі горіли небезпечним вогнем. Він дивився не на попелище, а прямо на мене. 

​Варіус швидко заговорив, його голос посилила магія, щоб усі на трибунах чули: 

— Величний успіх! Як ви бачили, синергія кристалів Академії та вогню адептки дала неймовірний результат! Колір був... дещо незвичним через резонанс, але потужність вражає!
​Король не відповів Варіусу. Він перемахнув через перила ложі й приземлився прямо на пісок Арени, за кілька метрів від нас. Гвардія завмерла. Арден миттєво опинився поруч зі мною, важко поклавши руку мені на плече — чи то щоб підтримати, чи то щоб застерегти.
​Магнус підійшов до однієї з куп попелу, розтер його між пальцями й підніс до обличчя. 

​— "Резонанс", кажеш, Варіусе? — промовив король, і від його тихого голосу по спині пробіг холод. — Я бачив багато вогню у своєму житті. Але цей попіл... він холодний.
​Він різко розвернувся до мене. Його рука зблиснула, і раніше, ніж Арден встиг поворухнутися, Магнус схопив мою руку — ту саму, з перснем. 

​— Покажи мені свою правду, дівчино, — просичав він. Його магія вдарила в мій розум, наче таран. 

​Перстень Альбіорум зреагував миттєво. Замість того, щоб сховатися, він викинув ілюзію спогаду — але не мого, а чийогось іншого. Перед очима короля (і я бачила це разом із ним) постала картина: Арден, що передає мені якийсь заборонений еліксир, який «підсилює полум'я». 

​Це була фальшивка, створена перснем для захисту. Але для короля це виглядало як доказ того, що його син використовує алхімію, щоб штучно роздмухати силу своєї «фаворитки».
​Магнус відкинув мою руку і з огидою подивився на Ардена. 

— Ти такий жалюгідний, сину. Використовувати допінг, щоб вразити батька? Ти настільки не впевнений у власній силі, що підсовуєш мені цей фокус із кристалами та зіллям?
​Арден на секунду закляк, не розуміючи, що побачив король, але швидко зорієнтувався. 

— Я зробив те, що вважав за потрібне для демонстрації потенціалу, — холодно відповів він. 

​— Досить! — рявкнув Магнус. — Вона мені нецікава як маг. Вона — лише оболонка, напхана хімікатами Варіуса та твоїми амбіціями.
​Він розвернувся, щоб піти, але зупинився. 

— Оскільки вона "нестабільна", як каже мій Інквізитор... Варіусе, забирай її у свої лабораторії в підземеллях Цитаделі. Я хочу знати рецепт цього "білого вогню". А ти, Ардене, вирушаєш на північний кордон. Негайно. Побачимося, коли навчишся перемагати без фокусів. 

Це був момент розлому. Я побачила в очах Ардена не просто розпач, а те саме дике полум’я, яке спалювало мости. Якщо ми зараз дозволимо їм розділити нас, ми програємо. Варіус препарує мою силу, а Ардена вб’ють на північному кордоні "випадковою" стрілою. 

​— Ні, — прошепотіла я, і цей шепіт почули всі через магічну тишу Арени. 

​Арден глянув на мене, і в ту ж мить він зрозумів. Без слів. Без планів. Тільки чистий інстинкт виживання. 

​— Вона нікуди не піде з твоїми катами, батьку! — вигукнув Арден. 

​Він схопив мене за талію, і в той самий момент я вдарила рукою в пісок Арени. Я не стримувала перстень. Я наказала йому випустити все, що в ньому було.
​
​Біле полум’я Альбіорум зіткнулося з підземними кристалами, які Варіус налаштував на резонанс. Сталася ланцюгова реакція. Земля під ногами короля здибилася, величезні брили пісковика злетіли в повітря, створюючи завісу з пилу, каменю та сліпучого срібного світла. 

​Гвардійці осліпли. Король Магнус заричав від люті, виставляючи перед собою вогняний щит, але сила Альбіорум була іншого порядку — вона просто ігнорувала його вогонь, проходячи крізь нього, як ніж крізь масло. 

​— За мною! — крикнув Арден. 

​Він активував свій прихований портальний камінь — заборонений артефакт, який він тримав саме для такого випадку. Повітря за нашими спинами почало згортатися в чорну вирву.
​
​Крізь пил я побачила обличчя Варіуса. Він не виглядав наляканим. Навпаки, він ледь помітно посміхався, наче цей хаос був саме тим, чого він чекав. Він знав, що тепер ми поза законом, а отже — ідеальні інструменти в його великій грі. 

​Король Магнус прорвався крізь білу завісу, його обличчя було спотворене гнівом справжнього демона. 

— Ардене! Зраднику! Ти помреш разом із цією дівкою! 

​Він метнув у нас спис із чистого чорного полум’я. Спис летів точно мені в серце, але за частку секунди до зіткнення портал затягнув нас всередину.