— Виходимо? — пошепки запитала Майя.
— Давай ще трохи почекаємо, — напружено відповів Ельдар, зазираючи крізь щілину дверцят.
Дівчина не стала сперечатися. З укриття вона не поспішала виходити: раптом батько щось забув і повернеться. Або побачить їх разом у коридорі. Ні, тут хоч і тісно, але безумовно безпечно. Та й дихання Ельдара заспокоювало...
Думки Майї перервалися, коли вона усвідомила, наскільки близько вони стоять. Ельдар притиснув її до бічної стінки шафи й досі тримав за руку. У темряві вона майже не бачила його обличчя, зате відчувала тепло його тіла й знайомий аромат хвої, який їй так подобався.
Майя помітила, що Ельдар дивиться на кабінет вертикальними зіницями. Уперше вона теж побачила їх у темному кабінеті батька. Тоді ці очі її налякали, а тепер захотілося роздивитися ближче.
Підкоряючись цікавості, Майя трохи підвелася навшпиньки. Ельдар помітив її рух і опустив погляд. Його райдужки темнішали до країв, набуваючи відтінку опівнічно-синього. Майя побачила, як розширилися його вертикальні зіниці.
А потім він схилився до неї...
#423 в Любовні романи
#96 в Любовне фентезі
#33 в Молодіжна проза
#7 в Підліткова проза
Відредаговано: 16.11.2026